3. Правові наслідки вчинення фіктивного правочину

3.1. У разі кваліфікації правочину як фіктивного, звісно, постає питання про його правові наслідки. Причому це питання не має суто теоретичного характеру, а зумовлюється необхідністю практичного застосування певних правових наслідків.

У науково-практичній літературі правові наслідки фіктивного правочину не знаходять належного пояснення³⁴⁶. Хоча і вказується, що оскільки сторони не вчиняють жодних дій із здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним без застосування будь-яких інших наслідків (реституції). Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний³⁴⁷.

Цей момент не розтлумачено і в абз. 2 п. 24 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», в якому лише передбачається, що якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

3.2. Утім, у судовій практиці досить часто при визнанні правочину недійсним як фіктивного застосовується визнання правочину фіктивним в частині однієї сторони, наприклад покупця:

а) Зокрема, колегія суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області відмітила,  що згідно договору купівлі-продажу  спірний автомобіль насправді був придбаний не відповідачем,  а позивачами за їх кошти,  а тому відповідно до  ст. 234 ЦК України його слід визнати фіктивною угодою в частині,  що стосується покупця³⁴⁸.

б) У серпні 2008 р. особи звернулися до суду з позовом про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та просили визнати їх дійсними покупцями. При цьому вони посилалися на те, що будинок куплено за їх кошти і для їх потреб. Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 20.10.2008 року позов задоволено. Визнано договір купівлі-продажу житлового будинку частково недійсним; визнано покупцями цього будинку позивачів. Апеляційний суд Херсонської області при цьому відмітив, що визнаючи договір купівлі-продажу будинку частково недійсним, суд тим самим дійшов висновку, що вказівка на ОСОБА_2 як на покупця є фіктивною, і тому правочин в частині покупця (в силу ст. 234 ЦК України) є недійсним, а дійсними покупцями будинку є позивачі³⁴⁹.

Така практика, на нашу думку, є хибною, адже сторона не є і не може бути тією частиною правочину, яку може бути визнано недійсною³⁵⁰. До того ж у наведених прикладах суд неправильно застосував наслідки недійсності правочину, оскільки недійсність призводить до повернення сторін до первісного стану, але ніяк не до зміни сторони правочину іншою особою. Однак з огляду на те, що при фіктивному правочині повинен бути відсутнім намір створити юридичні наслідки на момент його вчинення є неможливим виникнення будь-яких майнових наслідків і відповідно застосування двосторонньої реституції, оскільки такий правочин не може породжувати юридичних наслідків.

Однак це не виключає можливості покладення на сторону так званих «побічних» наслідків, зокрема, пов’язаних з реєстрацією права власності.

3.3. Окрім того, слід звернути увагу, що застосування такого правового наслідку, як заміна покупця (визнання правочину в частині покупця недійсним, визнання договору фіктивним в частині покупця) унеможливлюється конструкцією фіктивного правочину, оскільки на підставі нього виключається можливість передачі коштів та майна. У випадку, якщо буде встановлено таку передачу, неможливо вести мову про застосування положень ст. 234 ЦК.

3.4. Принципово відрізняються від подібних ситуацій такі непоодинокі випадки, які трапляються на практиці, коли одна сторона правочину напевно знає, що наслідків цей правочин спричинити не зможе. Прикладом є неправомірні дії орендодавця, який укладає договір на приміщення після того, як раніше ним уже було укладено договір оренди з іншою особою. Очевидно, що в цьому разі можна вести мову про те, що наступні договори необхідно визнавати недійсними як фіктивні (ст. 234 ЦК України), оскільки вони вчиняються без наміру створення правових наслідків, які зумовлюються ними.

Стаття 235. Правові наслідки удаваного правочину

1. Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

2. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.