1. Загальне поняття умови в правочині

1.1. Надзвичайна складність цивільних відносин, а також властивий приватному праву загальнодозвільний режим правового регулювання вимагають створення можливості прив’язувати динаміку цивільних правовідносин до обставин (юридичних фактів), інших ніж вчинення вчинення правочину. Такі обставини в теорії цивільного права отримали назву «умови», а відповідні правочини – «умовні правочини», «правочини під умовою» ²⁰¹.

1.2. Умова в правочині – це не тотожна самому факту вчинення відповідного правочину обставина (юридичний факт) чи їх сукупність (юридичний склад), від настання чи ненастання яких залежить повністю чи частково юридичний ефект правочину – виникнення, зміна чи припинення відповідних цивільних прав та/або обов’язків.

Правочин, в якому волею осіб, що його вчинили, або відповідно до приписів норм права динаміка відповідних правовідносин, що породжуються ним, поставлена в залежність від умови, є умовним правочином (правочином під умовою).

1.3. Те, що ст. 212 ЦК України не передбачає існування правочинів, умовних в силу закону («легально умовних»), не є підставою для заперечення їх буття, адже: по-перше, окремі спеціальні норми цивільного законодавства таку можливість прямо передбачають (наприклад, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1044 ЦК України договір управління майном припиняється автоматично в разі повного завершення виконання сторонами договору управління майном), а по-друге, ніщо в тексті статей 8 та 212 ЦК України не забороняє застосовувати положення останньої до «легально умовних» правочинів. Крім того, певні правочини мають вчинюватися як умовні відповідно до імперативних приписів цивільного законодавства. Зокрема, це стосується договорів про управління спадщиною²⁰².

1.4. Умовні правочини можуть бути односторонніми, двосторонніми та багатосторонніми, адже у ст. 212 ЦК України йдеться про право передбачати умови в правочині особами, які його вчиняють, а не сторонами правочину. У свою чергу, вжиття законодавцем у коментованій нормі терміну «особи» у множині, а терміну «правочин» в однині не означає, що односторонній правочин може бути умовним лише у випадку множинності осіб, які його вчиняють. Таке тлумачення закону суперечило б принципу розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та загальнодозвільному режиму правового регулювання цивільних відносин (ч. 1 ст. 1, п. 3 ч.1 ст. 3, ст. 6 ЦК України), адже жодної прямої та загальної заборони вчинення одностороннього умовного правочину однією особою чинне цивільне законодавство не містить.

1.5. Умовні правочини слід відрізняти від попередніх договорів за ознакою автоматичності настання відповідних правових наслідків: попередній договір не створює сам по собі правових наслідків, які мають виникнути на підставі основного договору – для цього сторони мають здійснити відповідне волевиявлення й укласти основний договір. У випадку ж укладення правочину під умовою правові наслідки, поставлені в залежність від умови, настають автоматично після настання умови й не потребують для цього окремого волевиявлення сторін правочину. Між тим слід мати на увазі, що правомірним є укладення попереднього договору під умовою. Так, у судовій практиці допускається укладення попередніх договорів під відкладальною умовою²⁰³.

1.6. Двосторонні умовні правочини слід також відрізняти від реальних договорів: останні є укладеними з моменту передання відповідного майна, а умовні правочини є вчиненими й до настання умови. Умовні договори при цьому можуть виступити засобом, за допомогою якого можна здійснити зміну закріпленої в законі моделі реального договору на консенсуальний, що має істотне практичне значення в умовах невизначеності, що має місце в сучасній доктрині цивільного права щодо припустимості зміни сторонами визначеної законом моделі (реальної чи консенсуальної) поіменованого договору.

1.7. Слід мати на увазі, що деякі правочини не можуть бути умовними відповідно до закону, а саме: акцепт (ч. 1 ст. 642 ЦК України), прийняття спадщини чи відмова від неї (ч. 2 ст. 1268 ЦК України), видача векселя (ч. 1 ст. 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок») тощо. Деякі правочини не можуть бути умовними відповідно до характеру певних правовідносин (здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог, вихід учасника з підприємницького товариства тощо). Примітно, що здебільшого неприпустимо вчинення під умовою саме односторонніх правочинів, що пояснюється неможливістю третіх осіб впливати на визначення їх умов при одночасному істотному значенні таких умов для прав та обов’язків третіх осіб.

1.8. Необхідно враховувати, що застосування при укладенні договорів положень цивільного законодавства щодо правочинів під умовою можливе лише за дотриманням всіх інших вимог закону. Зокрема, з цих підстав неприпустимим є укладення договору купівлі-продажу майна під умовою набуття права власності продавцем у майбутньому, адже на час укладення такого договору продавець не є власником відповідного майна²⁰⁴.

1.9. Крім того, положення ст. 212 ЦК України можуть бути застосовані лише до правочинів (односторонніх правочинів та договорів) і не підлягають застосуванню під час юридичної кваліфікації та оцінки інших юридичних конструкцій під умовою (корпоративних актів, актів органів державної влади та місцевого самоврядування тощо). Існуючі приклади поширювального тлумачення норм цивільного законодавства щодо умовних правочинів на інші юридичні конструкції (зокрема, на акти органів юридичних осіб²⁰⁵) не є взірцем для практики, адже їх можна зрозуміти (але не виправдати) лише непрофільним характером справи для судів адміністративної юрисдикції. До речі, спеціалізовані суди господарської та цивільної юрисдикції не підтримують такого поширювального тлумачення²⁰⁶.

1.10. В якості умов відповідно до волевиявлення осіб, які вчиняють правочин, чи згідно з нормами права можуть виступати окремі юридичні факти (прості умови) та певні юридичні склади (складні умови). Прості умови можуть бути як подіями (наприклад, виникнення надзвичайної ситуації²⁰⁷, в окремих випадках навіть смерть особи²⁰⁸), так і діями третіх стосовно правочину приватних осіб та/або органів влади (наприклад, дозвіл податкових органів на відчуження майна, що знаходиться в податковій заставі²⁰⁹, звернення органів влади до особи з певними вимогами²¹⁰, зняття арешту з майна²¹¹ тощо).

Особливим різновидом простої умови є умова про схвалення договору органом управління юридичної особи, який є вищим за той орган, який цей договір уклав (чи схвалення особою, яку представляють, укладеного представником договору).

Умови можуть бути прості (наприклад, початок випуску серійних виробів²¹²) та складні (введення об’єкта будівництва в експлуатацію,²¹³ оформлення права на земельну ділянку,²¹⁴ здійснення емісії цінних паперів тощо) юридичні склади. Умова завжди є фактом об’єктивної дійсності,²¹⁵ через що необ’єктивований психічний стан суб’єкта права не може бути умовою в правочині.

Питання щодо того, чи можуть як відкладальні чи скасувальні умови виступати дії самих осіб, що вчиняють правочин, є спірним, а тому потребує окремого розгляду.