4. Сутність майнових прав

Сутність майнових прав можна встановити лише на підставі аналізу та зіставлення різних норм права.

4.1. Виходячи з ч. 2 ст. 190 ЦК України, майнові права, по-перше, є річчю, а по-друге, речовими правами.

Згідно зі ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати права та обов’язки, і тому майнові права аж ніяк не можуть бути речами, бо вони не є тілесними. Поділу ж речей на тілесні та безтілесні українське законодавство не знає, хоча існує, як вказувалося вище, поділ активів на матеріальні та нематеріальні.

4.2. Антиподом майнових прав є права немайнові. Принаймні це випливає зі ст. 1 ЦК України, в якій йдеться про відносини, які регулюються цивільним правом. Ними є особисті немайнові та майнові відносини. Ураховуючи, що всі права існують та реалізуються у відповідних правовідносинах, поняття майнових і особистих немайнових правовідносин тісно пов’язане з поняттям майнових та особистих немайнових прав.

У свою чергу, майнові відносини різні: є речові, є зобов’язальні (договірні та недоговірні), є спадкові, а є корпоративні. При цьому кожен учасник відповідних майнових правовідносин має те чи інше суб’єктивне майнове право.

Немайнові права зазвичай характеризуються відсутністю економічного змісту, невіддільністю від їхніх носіїв та деякими іншими ознаками. За правилом унаслідок такої їхньої сутності вони не можуть передаватися, відчужуватися. Навпаки, майнові права відчужувані, за винятком випадків, коли неможливість їх відчуження встановлена законом, що обумовлюється їхньою специфікою (наприклад, коли вони невід’ємні від їхнього носія: право на відшкодування шкоди, завданої ушкодженням здоров’я, аліментні права тощо).

Увага! Спостерігається істотна розбіжність між особистими немайновими та майновими правами і тому зводити їх в одне під назвою «нематеріальні активи» з цивілістичної точки зору є невірним.

4.3. Уточнення законодавця щодо того, що майнові права є неспоживною річчю, слід сприймати таким чином, що вони не знищуються і не припиняються, бо їх взагалі використати як звичайну річ неможливо, оскільки вони не є тілесними, фізично існуючими. Тому термін «використання» майнових прав має інше значення в порівнянні з використанням речей.

4.4. Хоча майнові права законодавством прирівняні до речей, але вони співзвучні майну (дійсно: «майно – майнові права» або так: «право на майно це і є майнове право»). Принаймні для широкого загалу таке сприйняття майнового права ближче. А відтак, чи суперечить це сутності майнових прав?

«Майно» розглядається в різних значеннях: як річ або сукупність речей; як речі і права на них; як перше і друге значення плюс майнові обов’язки та виключні права. Так, якщо вказується, що до правонаступника переходить майно, то ми розуміємо, що це всі права та обов’язки разом з речами. Тобто начебто розмежовуються речі і права, які має особа з договорів або недоговірних зобов’язань (право вимоги). Хоча на речі особа також має права і ці права мають майнову природу.

4.5. Разом з тим прирівненість майнових прав і речей має наслідком їх визначення як прав речових (ч. 2 ст. 190 ЦК України). Речові права регулюються Книгою третьою ЦК України. Ними є право власності та права на чуже майно – володіння, сервітут, емфітевзис та суперфіцій.

Відтак, зразу постає ще одне запитання: невже майнові права не тільки відносяться до речових прав, а й обмежуються лише ними? Хіба можна погодитися з тим, що тільки право власності та права на чужі речі є майновими правами? Адже тоді не зрозуміло, якими ж правами будуть договірні та недоговірні права, що особистими немайновими не є.

Європейський суд із прав людини у справі «Грецькі нафтопереробні заводи «Стрен» і «Стратіс Андреадіс» проти Греції» від 9 грудня 1994 року вказав, що право вимоги, яке належить особі, становить її майно на котре поширюється дія статті 1 Протоколу № 1, що гарантує право власності («Кожна фізична або юридична особа має право безперешкодно користуватися своїм майном»). Іншими словами, Європейський суд з прав людини під «майном» має на увазі не тільки речові права, але й майнові права, що виникають із зобов’язань, у тому числі й права на рахунок.

Історично склалося, що наше право додержується протиставлення речових і зобов’язальних правовідносин з відповідними критеріями їх розмежування. Об’єктом речових прав можуть бути тільки речі, тобто просторово обмежені предмети матеріального світу. Відповідно конструюються речові правовідносини як абсолютні, що базуються на нерозривному зв’язку суб’єкта речового права з річчю та породжують найбільш об’ємне його панування над нею. Тому в речових правовідносинах майнові права як об’єкти цивільних прав використовуються тільки як юридична фікція.

4.6. Майнові права є не лише об’єктом, а й змістом цивільних правовідносин. І як зміст майнові права фігурують і в речових, і в зобов’язальних правах та правовідносинах. Так, згідно зі ст. 317 ЦК України змістом права власності є володіння, користування та розпоряджання. Усі вони носять майновий характер. Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договір спрямовано на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Звичайно, що це майнові права. Сторони договору мають відповідні майнові права, які досить детально регулюються у відповідних главах Розділу III Книги п’ятої ЦК України «Окремі види зобов’язань» та конкретних договорах, зміст яких зводиться насамперед до врегулювання прав та обов’язків сторін (щодо передачі речі, її якості, сплати ціни тощо).

Корпоративні права також регулюються як зміст прав учасників господарських товариств і саме так слід розуміти ст. 167 ГК України. На відміну від цього, у ЦК України використовується термін «право на частку в статутному (складеному) капіталі» господарського товариства, що є об’єктом, з приводу якого вчиняються правочини і які обумовлюють корпоративні права.

4.7. Здатність майнового права виступати не тільки як суб’єктивне цивільне право, а й як об’єкт цивільного права, викликала дискусію стосовно такої юридичної конструкції, як «право на право». Спрощуючи цю проблему, можна її сфокусувати на тому, чи можна допустити, щоб майнове право належало особі на праві власності? Або навіть так: чи може на праві власності належати право власності (на річ)? А відтак – чи можна продати право власності на річ, а не саму річ? Отже, проблема переходить насамперед у площину обороту.

Дійсно, це питання є визначальним, адже об’єкти (а тому й майнове право як об’єкт) мають бути оборотоздатними. Проте в цьому аспекті ми маємо непереборну суперечливість: право власності є правом майновим, речовим, але воно як речове право не може бути оборотоздатним об’єктом. Тобто самостійним незалежним від речі об’єктом цивільного права речове право виступати не може. Законодавець ставить перехід таких прав (тобто їхній оборот) у залежність від передачі речей (ч. 1 ст. 334 ЦК України): передається річ – переходить право власності на неї. Якщо ж це нерухома річ, то хоча моментом переходу речового права на нерухому річ є не передача речі, а нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину (ч. 3 і 4 ст. 334 ЦК України), однак об’єктом, який перебуває в обороті, є нерухома річ, а не право на неї.

Увага! Право власності, будучи правом майновим, речовим, не є оборотоздатним об’єктом; його не можна продати, подарувати тощо. Продається й купується річ, а не право власності на річ. Тому об’єктом права є річ, а не майнове право (право власності) на неї.

Інша ситуація складається з правами на чужі речі (які також є речовими правами). Їх можна відчужувати, тобто вони є оборотоздатним об’єктом самі по собі. Наприклад, має місце продаж емфітевзису або суперфіцію. А от продаж сервітуту без земельної ділянки, щодо якої він установлений, не можливий.

На відміну від речових прав, зобов’язальні майнові права за загальним правилом є оборотоздатними. Виключенням є ті права, які нерозривно пов’язані з особою кредитора, а також деякі інші права.

Увага! Майнове право можливо визначити як суб’єктивне цивільне право на майно, здатне до самостійного, незалежного від речі обороту в якості об’єкта цивільного права.

4.8. Зазначене вище торкається питання оборотоздатності майнових прав як об’єктів, яким вона властива, крім виключених з цивільного обороту або обмежених в ньому (ст. 178 ЦК України). Якщо майнові права оборотоздатні, то постає питання, як саме відбувається їхній оборот.

Якщо раніше припускалося лише відступлення майнових прав, внаслідок чого вони переходили від однієї особи до іншої, то з часом стало зрозуміло, що майнові права, як і речі, можна купувати і продавати, дарувати та міняти. Тобто вони здатні до передачі шляхом вчинення правочинів, предметом яких будуть саме майнові права. Це виходить і з ст. 513, і з ч. 2 ст. 147 ЦК України, та з інших законів.

Водночас не всі майнові права оборотоздатні і можуть відступатися (продаватися).

За загальним же правилом майнові права для потреб цивільного обороту прирівняні до речей, хоча їх сутність зовсім інша. Тому слід так і розуміти ч. 2 ст. 190 ЦК України. Проте вірніше було б їх урегулювати на зразок з речами, прирівняними до нерухомих, як це зроблено в абз. 2 ч. 1 ст. 181 ЦК України, де зазначається, що режим нерухомої речі може бути поширений законом і на інші речі, які за своїми фізичними властивостями нерухомістю не є. Так і майнові права – не будучи речами, втім при цивільному їх обороті на них поширюється правовий режим речей.

Особливо яскраво це спостерігається на прикладі іпотеки майнових прав на квартиру в будинку, що будується. По-перше, в цьому випадку майнові права фактично зводяться до нерухомості, оскільки предметом іпотеки може бути лише нерухоме майно. По-друге, майнові права є оборотоздатними, тобто їх можна продавати, спадкувати тощо як речі.⁸⁸