2. Правові наслідки удаваного правочину

2.1. Згідно з ч. 2 ст. 235 ЦК України, якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Тобто єдиним правовим наслідком кваліфікації правочину як удаваного є застосування до правовідносин, які виникли на його підставі норм, що регулюють цей правочин.

Такої самої позиції дотримується і ВСУ. В абзацах 2 та 3 п. 25 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказується, що встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені ст. 216 ЦК України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

2.2. Однак надання таких здавалося б однозначних висновків не завжди втілюється в одноманітності тлумачення положень ст. 235 ЦК України щодо правових наслідків удаваного правочину. Причому така ситуація має місце як у практиці, так і в доктрині. Зокрема, вказується, що наслідком удаваного правочину є визнання частини договору (щодо особи) удаваним³⁵⁷.

Цей підхід застосовується й в судовій практиці. Зокрема:

ВСУ вказав, що відповідно до укладеного сторонами інвестиційного договору інвестор взяв на себе зобов’язання за рахунок власних чи залучених коштів фінансувати будівництво об’єкту, в якому розташована спірна квартира. Судом першої інстанції встановлено, що саме позивач приймав рішення про придбання за спірним договором інвестування квартири, придбав він її в такий спосіб для себе та за свої власні кошти, а відповідач лише вдавав з себе інвестора, будучи формально записаним стороною договору інвестування та не маючи фінансових можливостей для його виконання.

Таким чином, встановивши, що кошти за договором інвестування в об’єкт інвестування вкладав позивач і робив він це для задоволення власних потреб суд першої інстанції обґрунтовано визнав інвестиційний договір в частині інвестора удаваним та визнав позивача інвестором за цим договором.³⁵⁸

Втім така позиція щодо заміни сторони як наслідку удаваного правочину видається суперечливою з точки зору змісту як ст. 235 ЦК, так й інших статей ЦК України.

По-перше, у ст. 235 ЦК не передбачається можливості застосовування інших правових наслідків, окрім поширення на правовідносини норм, що регулюють прихований правочин.

По-друге, кваліфікація правочину удаваним у частині неможлива без урахування положень ст. 217 ЦК, якою передбачено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Втім відносно недійсності в частині сторони правочину навіть гіпотетично неможливо припустити, що цей правочин був би вчинений.

2.3. Застосування конструкції удаваного правочину є неможливим до дій, які не є за своєю природі правочинами. Зазначений підхід підтримується і в судовій практиці.

Так, Харківським апеляційним адміністративним судом було скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду, згідно з якою реорганізацію СВК «Зоря» в ПСП «Зоря» з частковою передачею майна та майнових прав СВК «Зоря» було кваліфіковано як удаваний правочин, який сам по собі не породжує жодних юридичних наслідків, тобто є нікчемним³⁵⁹.