2. Наслідки недійсності правочину

2.1. Наслідки недійсності правочину, вчиненого неповнолітнім, мало відрізняються від загальних наслідків недійсності правочинів, передбачених у ст. 216 ЦК України. Так само, як і при вчиненні будь-якого правочину, визнаного недійсним, його сторони мають повернути один одному все, одержане ними за цим правочином. Неповнолітні особи спроможні ці дії здійснити самостійно.

У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.

2.2. Специфіка наслідків недійсності правочину, вчиненого неповнолітнім, простежується лише в разі, якщо в нього відсутні кошти, достатні для відшкодування. Так, оскільки неповнолітня особа за загальним правилом має сама відповідати за свої дії, оскільки є деліктоздатною (ст. 33 ЦК України), то вона сама відшкодовує вартість майна, що було нею одержано за правочином, але не збереглося. Однак за відсутності в неї коштів, достатніх для відшкодування, до субсидіарної відповідальності притягуються її батьки (усиновлювачі) або піклувальник. Це дозволяє провести розрахунки між сторонами недійсного правочину повною мірою, що є проявом компенсаційної функції цивільного права. Проте варто враховувати, що вказаний обов’язок батьків (усиновлювачів) або піклувальника з відшкодування вартості майна другій стороні правочину, визнаного недійсним, настає за умов, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину.

Стаття 223. Правові наслідки вчинення правочину фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності

1. Правочин, який вчинила фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника, може бути згодом схвалений ним у порядку, встановленому статтею 221 цього Кодексу.

2. У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім’ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов’язаний утримувати.

1. Недійсність правочину вчиненого фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена

1.1. Фізична особа може бути обмежена в цивільній дієздатності за наявності підстав, передбачених у частинах 1 та 2 ст. 36 ЦК України. Наслідком обмеження особи в дієздатності є заборона вчинення нею правочинів, крім дрібних побутових, без згоди піклувальника (частини 2 та 3 ст. 37 ЦК України).

1.2. Так само, як і у випадку вчинення правочинів неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, правочини, вчинені особою, обмеженою в дієздатності, можуть визнаватися судом недійсними. У коментованій статті встановлюється, що з позовом до суду звертається піклувальник, але не виключається й звернення до суду інших осіб з подібною вимогою, наприклад органу опіки та піклування. Останнє тим більш ймовірне, коли йдеться про вчинення правочину обмежено дієздатною особою з її піклувальником або його родичами.

1.3. До звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним піклувальник протягом місяця з моменту, коли він дізнався про вчинення підопічним оспорюваного правочину, має звернутися до другої сторони цього правочину, тим самим заявивши про свою незгоду з діями особи, обмеженої в дієздатності.

1.4. Суд виносить рішення про недійсність правочину, вчиненого особою, обмеженою в дієздатності лише якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім’ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов’язаний утримувати (ч. 2 ст. 223 ЦК України). Таке застереження пов’язано з тим, що обмеження в цивільній дієздатності свідчить не про покарання особи, якій у принципі не дозволяється вчиняти юридично значущі дії, а про здійснення піклувальником контролю за ними. Тобто якщо особа поводиться усвідомлено та її дії адекватні діям людини, здатної розуміти та оцінювати свої дії, не ураженої хворобою або залежністю від уживання різних речовин тощо, дійсність правочину може зберегтися.

Увага! Суд може відмовити в позові про визнання правочину, вчиненого особою, обмеженою в дієздатності, недійсним лише за відсутності згоди піклувальника на його вчинення. Наприклад, якщо правочин вчинено в період стійкої ремісії психічного захворювання і він відповідає інтересам особи, обмеженої в дієздатності, та не порушує законних інтересів інших осіб.

1.5. Отже, для визнання судом недійсним правочину, вчиненого особою, обмеженою в дієздатності, мають бути наявними кілька умов: а) відсутність згоди піклувальника на момент вчинення цього правочину; б) відмова схвалити цей правочин згодом; в) суперечність оспорюваного правочину інтересам підопічного, його сім’ї або утриманців, яких він мусить утримувати; г) направлення піклувальником другій стороні правочину претензії з повідомленням про незгоду з правочином, вчиненим його підопічним. У разі відмови адресата повернути одержане за цим правочином, відсутності відповіді на претензію або навіть без очікування відповіді піклувальник звертається до суду з позовом про визнання правочину недійсним.