1. Поняття окремої частини правочину

1.1. Коментована стаття визначає правові наслідки недійсності окремих частин правочину, встановлюючи зв’язок між недійсністю окремих частин правочину і правочину в цілому. При цьому важливим є правильне визначення того, що охоплюється поняттям «окрема частина правочину».

Під частиною правочину слід розуміти одиничний елемент чи сукупність її елементів, які стосуються предмета, ціни, строків, виконання (способів і порядку виконання), забезпечення виконання та інших елементів правочину.

У більшості випадків окремою частиною правочину в контексті коментованої статті є окрема частина змісту правочину.

2. Так, недійсними є такі положення змісту правочину, які:

• скасовують чи обмежують відповідальність за умисне порушення зобов’язання (ч. 3 ст. 614 ЦК України);

• скорочують позовну давність за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 259 ЦК України);

• передбачають відмову від права на відмову від договору доручення (ч. 2 ст. 1008 ЦК України);

• наділяють правоволодільця за договором комерційної концесії правом визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни (ч. 2 ст. 1172 ЦК України);

• положення заповіту стосуються майна, вказаного у спадковому договорі (ч. 2 ст. 1307 ЦК України) тощо.

Положення щодо недійсності окремих частин правочину можуть міститися не тільки в ЦК України, а й в інших законах України. Наприклад, ч. 5 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів» продавцю (виконавцю, виробнику) заборонено включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. При цьому наведена норма встановлює певний зв’язок недійсності окремої частини правочину і правочину в цілому: у разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнано недійсним в цілому.

1.3. Необхідно виділити такі частини правочину, недійсність яких у будь-якому випадку має наслідком недійсність правочину в цілому. Наприклад, недійсність частини правочину, що стосується дій кредитора, має наслідком недійсність його в цілому, оскільки без такої частини правочин існувати не може.

1.4. Водночас в окремих випадках, положення статті, що коментується про те, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, кореспондує з іншими нормами цивільного законодавства. Відповідно до ч. 3 ст. 1257 ЦК України недійсність окремого розпорядження, що міститься в заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

Якщо договір містить одночасно положення, що стосуються основного зобов’язання і забезпечення його виконання, то недійсність положень стосовно забезпечення виконання основного зобов’язання сама по собі не свідчить про недійсність ні договору в цілому, ні положень стосовно основного зобов’язання.

1.5. Правило коментованої статті щодо недійсності окремої частини правочину справедливе і стосовно односторонніх правочинів. Так, виходячи з приписів ч. 2 ст. 247 ЦК України, якщо строк дії довіреності, виданої в порядку передоручення, перевищує строк дії основної довіреності, на підставі якої вона видана, довіреність, видана в порядку передоручення, є дійсною, однак строк її дії дорівнюватиме строку дії основної довіреності, тобто відповідне положення даної довіреності буде частково недійсним.