Фінансові менеджери

Термін “фінансовий менеджер” (“фінансовий управляючий”) зазвичай вживається стосовно будь-якого працівника у відділах казначейства і головного бухгалтера корпорації, якщо за посадою він відповідає за фінансові рішення.

Фінансовий менеджер насамперед повинен володіти швидкою реакцією, тобто бути здатним (у разі потреби) приймати рішення негайно. Він повинен уміти враховувати чинники часу і невизначеності, мати політичне чуття щодо міжнародних і внутрішніх подій, уміти переконувати своїх опонентів у правильності запропонованих рішень, знаходити потрібних людей і встановлювати ділові зв’язки. Усі ці здібності повинні поєднуватися з високою фаховою кваліфікацією, моральними якостями, відданістю своїй корпорації, сумлінністю в роботі. Вищі фінансові менеджери великих корпорацій звичайно мають економічну і юридичну освіту і постійно удосконалюють свої фахові знання і навички.

Роль абстрактного фінансового менеджера багатогранна і відповідальна. Саме він приймає усі фінансові рішення. Завдання менеджера полягає не тільки в умінні користуватися інформацією про фінансові ринки, а й поширювати про свою корпорацію переконливу позитивну інформацію. У західній літературі обговорюється концепція інформаційної асиметрії (див. розділ…). Сутність її полягає в тому, що власники акцій корпорацій-емітентів не мають тієї інформації, якою володіють менеджери.

Ще більший розрив в одержанні інформації між менеджерами корпорації і управляючими страховими, лізинговими, фінансовими корпораціями. Кредитори — власники корпоративних облігацій можуть володіти дуже обмеженою інформацією про плани розвитку корпорацій. Інформаційна асиметрія завдає шкоди проведенню фінансової політики і наступному ухваленню рішення управляючими. Менеджери зобов’язані інформувати всіх інвесторів і контрагентів про фінансовий стан корпорації. З цією метою вони звертаються до інвестиційних банків або інших посередників, котрі, розміщуючи нові випуски цінних паперів, докладно інформують про цілі нового випуску та його умови. Використання різноманітних фінансових інструментів, публічне розміщення цінних паперів також спрямоване на розширення інформаційного поля навколо корпорації. Отже, кожний учасник фінансових відносин знайде свій власний інтерес у діях корпорації.

Діяльність фінансового менеджера перебуває під контролем Ради директорів, комерційних та інвестиційних банків, податкових органів, зовнішнього аудиту. Корпорація заохочує відданих їй менеджерів, які добре працюють, високими посадовими окладами, преміями. Безталанні менеджери звичайно виштовхуються більш активними і висококваліфікованими колегами.

Роль вищих менеджерів

Особливу роль в управлінні фінансами корпорації відіграють її вищі керівники — члени ради директорів. Вони справляють вирішальний вплив на результати роботи корпорації. Акціонери корпорації завжди заінтересовані в тому, щоб посади “угорі” обіймали такі менеджери, які вміють вести корпорацію до досягнення головної мети — збільшення вартості корпорації. Саме за це акціонери готові сплачувати вищим менеджерам дуже високі жалування.

Критерії добору вищих управляючих посилено вивчаються наукою про управління. Спроможність управляти складними економічними системами намагалися визначити не тільки за освітою, кваліфікацією, досвідом, а й за зростанням менеджера, його сімейними та іншими неформальними позиціями, за його хобі тощо. В останні роки дослідники дійшли висновку, що основною рушійною силою, що визначає ефективність роботи вищих керівників, є інтерес, який вони мають у корпорації. Якщо менеджери володіють значними пакетами акцій, а у вигляді премій і заохочень одержують також акції корпорації, то вони більшою мірою прагнуть підвищити ефективність корпорації. Для підтвердження цього наводяться приклади значного підвищення ефективності підприємницької діяльності корпорацій, викуплених у власність управляючими¹.

Як вищі, так і середні ланки управління в корпораціях змінюються. У разі неуспіху чи провалів у діяльності корпорацій вищих менеджерів або звільняють, або вони за власним бажанням ідуть у відставку. Менеджери вищого класу переходять також і в престижніші корпорації. Проте слід зазначити, що корпорації світового рівня процвітали протягом тривалого проміжку часу за кількаразових змін вищого менеджменту. Цей феномен дістав назву корпоративна культура.

Корпоративна культура — це набір цінностей, які обумовлюють поведінку працівників корпорації і спрямовують процес прийняття рішень керівниками вищої ланки. Іноді це саме поняття виражають простими фразами: “дух компанії” або “те, як вирішуються справи у фірмі”¹.

Ринкова економіка — економіка руху, що під впливом інформаційних технологій набуває стрімкого розвитку. Управління корпорацією перебуває під впливом загальних економічних і соціальних змін. З’являються нові терміни, що визначають ці зміни, наприклад поняття “організаційний розвиток”. Його сутність в американській літературі визначається як “цілеспрямована фундаментальна зміна корпоративної культури з метою адаптації організації до мінливих умов зовнішнього середовища”². У західній літературі обговорюються проблеми удосконалення підприємництва, його організації як основного завдання для вищих менеджерів. Перетворення стають постійною мотивацією ведення справ у корпорації і досягнення нових цілей.