4.2. Джерела фінансування розвитку корпорації Коефіцієнти внутрішнього зростання і стійкого зростання

Кінцевою метою корпорації, як ми вже неодноразово зазначали, є зростання добробуту акціонерів. У фінансових планах визначаються темпи економічного зростання, необхідні для досягнення цієї основної мети.

Для визначення можливостей економічного зростання розраховуються два коефіцієнти: коефіцієнт внутрішнього зростання, коефіцієнт стійкого зростання.

Коефіцієнт внутрішнього зростання визначає можливості самофінансування, тобто забезпечення розвитку корпорації тільки за рахунок внутрішніх джерел, без залучення зовнішніх.

Коефіцієнт внутрішнього зростання складний, оскільки при його визначенні використані два коефіцієнти: прибутковості активів і реінвестування (капіталізації) чистого прибутку, формула для його розрахунку така:

.

Коефіцієнт прибутковості активів визначається за формулою:

.

Коефіцієнт реінвестування (капіталізації) чистого прибутку позначений у формулі коефіцієнта внутрішнього зростання буквою в, визначається за формулою:

,

або

1 – Коефіцієнт дивідендних виплат.

Крім коефіцієнта внутрішнього зростання, визначається також коефіцієнт стійкого зростання, що відображає максимально можливий темп економічного розвитку корпорації за рахунок внутрішніх і зовнішніх (за винятком випуску нових акцій) джерел. У розділах 7 і 8 ми ознайомимо читача з причинами, через які корпорація, вишукуючи джерела фінансування, ставить на останнє місце випуск нових акцій. Коефіцієнт стійкого зростання також складний, оскільки для його визначення використовуються два коефіцієнти: прибутковості власного капіталу і реінвестування (капіталізації) — в. Він визначається за формулою:

Розглянуті вище коефіцієнти залежать не тільки від прибутковості активів або капіталу, а й від коефіцієнта реінвестування, тобто від тієї частини чистого прибутку, що залишається в компанії після виплати дивідендів. Тому дивідендна політика є дуже важливим чинником у визначенні фінансування економічного зростання корпорації.

Звернемося до даних по корпорації Кока-Кола. Протягом 11-річного періоду коефіцієнт внутрішнього зростання підвищувався. У 1997 р. корпорація досягла максимального показника, вона могла забезпечити економічний розвиток за рахунок внутрішніх джерел на 19,5 %. У наступні кризові роки така можливість різко знизилася. У 2000 р. джерела самофінансування знизилася до 2,4 %. Однак завдяки економічним зусиллям менеджерів корпорації в 2001 р. показник зріс до 10,5 %.

Той самий тренд спостерігається і з коефіцієнтом стійкого зростання. У 1997 р. коефіцієнт стійкого зростання підвищився порівняно з 1990 р. більше ніж у 2 рази, досягнувши 69,2 %. З 1998 р. під впливом кризи коефіцієнт помітно зменшується, у 2000 р. він становив тільки 5,5 %, однак у 2001 р. цей показник зріс до 23,7 %.

Рис. 4.1. Динаміка коефіцієнтів зростання корпорації Кока-Кола

Проаналізуємо причину стійкості тренду в зростанні коефіцієнтів до 1998 р., тобто до економічної кризи. Насамперед потрібно вивчити динаміку коефіцієнтів, використовуваних у показниках зростання.

Рис. 4.2. Динаміка коефіцієнтів дивідендних виплат і реінвестування (капіталізації) чистого прибутку корпорації Кока-Кола

На рис. 4.2 зображено в динаміці співвідношення двох коефіцієнтів: виплати дивідендів і реінвестування. З 1992 до 1997 р. спостерігався стійкий тренд зростання коефіцієнта капіталізації, що означало накопичення власного капіталу корпорації для розвитку. Спад виробництва, що проявлявся вже в 1998 р., обірвав цей тренд, корпорація змінила розподіл чистого прибутку на користь дивідендних виплат. Зміна дивідендної політики негативно вплинула на коефіцієнти зростання в 1998—2000 рр. Однак у 2001 р. розподіл чистого прибутку знову змінюється на користь капіталізації чистого прибутку, у результаті коефіцієнт внутрішнього зростання збільшується до 10,5 %, а коефіцієнт стійкого зростання — до 23,7 %.

У фінансовому плануванні велике значення надається прибутковості корпорації. Обчислюються кілька показників прибутковості і кожний із них визначає ефективність використання фондів, що перебувають у розпорядженні корпорації. Коефіцієнти маржі прибутку визначають прибутковість продажу. Фінансові аналітики корпорації Кока-Кола використовують два коефіцієнти. Перший — коефіцієнт валової маржі прибутку (Gross Margin), що визначається за формулою:

.

У цьому коефіцієнті використовується показник валового прибутку як різниця між нетто-виторгом від реалізації (Net operating revenues) і вартістю проданих товарів (Cost of goods sold). Другий показник — коефіцієнт операційної маржі (Operating margin) визначається за формулою.

На відміну від першого показника в чисельнику використовується операційний прибуток як різниця між валовим прибутком і операційними витратами, в які входять адміністративні, загальні, а також витрати, пов’язані з продажем виробленої продукції. Обидва показники маржі прибутку (табл. 4.1) протягом 11-річного періоду змінювалися: валовий — у межах 5,9—70,4 %, операційний — у межах 18,0—26,5 %. Максимальні показники були напередодні економічної кризи, мінімальні — в 2000 р. як наслідок кризи.

Визначаючи коефіцієнт внутрішнього зростання, ми використовували показник прибутковості активів.

У роки економічного піднесення в корпорації Кока-Кола зростала ефективність використання активів. Зазначений коефіцієнт її зріс із 14,9 % у 1990 р. до 24,5 % у 1997 р., із 1998 р. починається його значне зниження, у 2000 р. він становив тільки 10,6 %, у 2001 р. відбулося зростання цього показника до 17,7 %. Зниження коефіцієнтів реінвестування і прибутковості активів призвело до істотного зниження коефіцієнта внутрішнього зростання, тобто внутрішні джерела вичерпалися. У 2000 р. вони могли забезпечити тільки 2,4 % зростання корпорації. Підвищення ефективності використання активів збільшило внутрішні джерела зростання.

Таблиця 4.1