Альтернативні концепції гіпотези ефективного ринку

У фінансовій літературі відомий також більш широкий підхід до проблеми ефективності ринку капіталів, ніж у чиказької школи. Так, у праці Т. Коупленда і Дж. Вестона відзначається, що теоретично ефективний ринок повинен відповідати таким вимогам.

1. Він має бути без податків, операційних витрат, що регулюють обмеження свободи виходу і входу для інвесторів. Усі акції мають бути ринковими.

2. Усі послуги мають надаватися за мінімальними цінами для всіх учасників.

3. Усі покупці і продавці повинні проводити свою діяльність максимально продуктивно.

4. Має бути багато продавців і покупців.

5. Ринок повинен бути інформаційно ефективним, інформація має бути безплатною і даватися одночасно всім учасникам¹.

На цій основі формуються три форми ефективності:

1. Фонди, що надходять на біржу, мають бути розподілені у такий спосіб, щоб забезпечити їх найефективніше використання. Це перша форма — “ефективність розподілу” (allocation efficiency). Згодом ця вимога переміщується на компанії.

2. Суб’єкти, які поставляють свої фонди на ринок, мають бути залучені в чесну гру. У будь-який час ціни акцій повинні відбивати всю інформацію про події, що відбулися, а також усі події, що можуть відбутися на ринку в майбутньому. Це положення відбиває сутність цінової ефективності.

3. Ринок забезпечує операційні витрати за найнижчими цінами, наскільки це можливо. У цьому полягає сутність операційної ефективності.

Усі три форми ефективності пов’язані між собою. Ефективність розподілу, що забезпечує спрямованість фондів у найбільш перспективні компанії, потребує сама по собі цінової й операційної ефективності.

На думку західних економістів, ефективний ринок повинен відповідати соціальним і політичним цілям, поставленим перед товариством. Дехто може заперечити, вважаючи, що це положення не може стосуватися фондових бірж у розвитих країнах Заходу. Проте західні економісти стверджують, що фондова біржа є частиною системи приватного підприємництва, демократії і приватної власності.

Розвиваються так звані “структурні теорії”, що досліджують коливання цін: теорія сезонних змін, теорія тимчасових циклів і теорія хвиль Элліота. Американські дослідники відзначають наявність невеликих сезонних коливань цін. Для виявлення цієї тенденції був досліджений середній показник курсів акцій промислових компаній Доу-Джонс. Вивчення цього індексу за 100 років показало, що в січні, липні, серпні і грудні ціни частіше за все зростали, у літературі з’являється термін “грудневе зростання”. У грудні деякі інвестори закривають свої збиткові позиції. Платники прибуткового податку звичайно продають збиткові акції, з тим щоб вони були враховані як реалізовані, тобто відняті при розрахунку податку на приріст капіталу. Продавши одні акції, інвестори купують інші, тому загальний попит на акції зростає, ціни підвищуються. “Грудневе зростання”, як зазначають деякі автори, викликає “січневий ефект” — зростання доходів на акції в січні. Аналітичні дослідження підтверджують, що скористатися перевагами зростання цін “середньому інвестору” вдається в кожному з двох випадків, а дуже часто отримані суми виявляються недостатніми для покриття операційних витрат.

На підставі вивчення промислового індексу Доу-Джонс були виявлені також циклічні коливання цін. Значні зміни цін відбувалися в 1921—1929 рр, 1929—1932, 1932—1966, 1973—1974, 1974—1976, 1982—1987 рр. і далі. В економічній літературі відзначається наявність кореляції між цінами фондового ринку і загальними економічними показниками. Проте реакція ринку на зміни кон’юнктури може запізнюватися, або, навпаки, передувати, часто ринок не реагує на економічні зміни. Американські дослідники фондового ринку вважають, що аналітику слід прогнозувати розвиток господарської кон’юнктури на підставі руху цін на фондовому ринку, а не навпаки. У підсумку ними зроблений висновок про те, що “заробити” на циклічному розвитку цін навряд чи можливо¹.

Теорія хвиль Р. Елліота підтверджує, що тенденції в русі цін регулярно повторюються. На основі “фундаментальної хвилі” відбувається п’ять послідовних хвилеподібних рухів, що збігаються з фундаментальною хвилею, і три наступні хвилі ідуть у зворотному напрямі. Підрахунок хвиль базується на ряді числових сум італійського математика, що жив 700 років тому, Леонардо Фібоначчі. Ряд складається з чисел 1, 2, 3, 5, 8, 13, 21, 34, 55, 89 і т. д., тобто кожне наступне число дорівнює сумі двох попередніх. Чим більші порядкові числа ряду, тим ближче значення відношення будь-якого числа ряду до наступного підходить до числа 61,82, яке називається “золотою серединою”.

Цікаво зазначити, що поняття “золота середина” використовується багатьма науками. Її використовували біологи при вивченні популяцій тварин, росту рослин. Архітектори на підставі “золотої середини” пояснили пропорції Великої піраміди Хеопса. Фондові спекулянти намагалися використовувати “золоту середину” для прогнозування цін на акції. Проте американські дослідники фондового ринку дуже скептично поставилися також і до цієї концепції, зауваживши, що прихильники хвиль наводять приклади передбачення цін, що підтверджують продуктивність теорії. Особи, що негативно сприйняли теорію, запевняють, що за великих масивів інформації можна зробити будь-який висновок. Висновок із приводу структурних теорій такий: “серйозні дослідники фондового ринку, використовуючи найсучасніші статистичні методи, дійшли загальної думки про те, що пошук простих, легко застосовних механізмів, які дають змогу прогнозувати ринок акцій, ф’ючерсів або опціонів і одержувати прибутки вище середніх, скоріше всього, приречений на невдачу”².