Метод моделювання

Метод моделювання є більш складним методом аналізу ризикованості проекту. Його сутність полягає в тому, що він дає змогу не тільки з’єднати два раніше розглянуті методи чутливості і сценарію, а й залучити до аналізу всі можливі змінні. Застосування таких моделей стало можливим з удосконаленням комп’ютерів, які за одну хвилину можуть робити сотні тисяч операцій.

Метод моделювання був запропонований американським економістом Давидом Герцем у 1964 р. Він розробив модель для вирішення інвестиційних проблем в умовах невизначеності¹. У літературі її звичайно називають моделлю Монте-Карло (Monte Carlo Simulation), тому що вона заснована на працях з математики ігор у казино.

Розглянемо один із варіантів моделі, пов’язаної з вибором проекту для розширення виробництва і збуту. Відповідно до моделі менеджери послідовно вивчають такі проблеми. Перша — полягає у визначенні основних змінних величин, які впливають на очікувану прибутковість проекту. Варто звернути увагу на те, що Девід Герц виділив як основні дев’ять незалежних змінних: масштаби ринку, ціна продажу, темпи зростання ринку, частка підприємства на ринку, сума капіталу, що інвестується, залишкова вартість інвестиції, змінні витрати, постійні витрати, термін дії інвестиції. Друга проблема зводиться до визначення імовірнісного розподілу кожної із цих змінних. Третя проблема полягає у виборі навмання значення для однієї зі змінної й обчисленні можливих потоків коштів. Потім визначаються можливі потоки підряд до всіх змінних. Сучасні комп’ютери виконують ці операції тисячу або більше разів, аж поки не будуть отримані дані про очікувані грошові потоки, на підставі яких можна визначити стандартне відхилення.

Менеджери корпорації на підставі моделі можуть вносити зміни в структуру змінних, а також зміни в обсяги виконуваного проекту.

Другою моделлю, яка також використовується на практиці, є модель побудови “дерева рішень”. Її сутність полягає у виявленні подій і рішень, що можуть відбутися в майбутньому. Модель цікава не всеохоплюваністю, як, наприклад, метод Монте-Карло, а можливістю виявлення зв’язків між рішеннями менеджера, які він приймає сьогодні, і можливими рішеннями, що він прийме завтра.

За образним висловлюванням Брейлі та Майєрса “дерева рішень” подібні виноградній лозі: вони приносять плоди, якщо їх постійно обрізати”¹. Це означає, що майбутніх подій і рішень у моделі не можна передбачити багато, але їх вибір має бути якісним.

Своєрідною моделлю можна вважати “теорію ігор”, оскільки в іграх також будуються моделі. Приклад подібної гри описаний у книзі французького економіста Б. Коласса. Велике підприємство забезпечує 20 % потреб ринку, інша частина зайнята конкурентами. Менеджери підприємства поставили завдання розширити і зміцнити свою конкурентну позицію. З метою розширення своєї частки на ринку збуту менеджери запропонували три інвестиційні стратегії: випуск нової продукції, якої на ринку поки що немає (S₁), розширення рекламної компанії — програми щодо розширення реклами (S₂), використання цінової політики (S₃). Одночасно вивчається можлива реакція конкурентів. Вона може бути сильною (R₁), середньою (R₂) і слабкою (R₃). Гра передбачає визначення кожної із стратегій для кожної можливої реакції конкурентів, на підставі чого будується матриця (табл. 9.8) можливих варіантів показника чистої приведеної вартості.

Таблиця 9.8