Модель Дж. Лінтнера

Американський економіст Дж. Лінтнер на підставі проведених інтерв’ю з фінансовими менеджерами 28-ми компаній із питань дивідендної політики виявив основні напрямки рішень щодо дивідендів².

1. Менеджери вважають за краще змінювати коефіцієнт дивідендних виплат, а не визначати підвищення або зниження сум виплат.

2 Більшість менеджерів вважають, що норми дивідендних виплат повинні бути встановлені на певну перспективу.

3. Основним визначальним чинником дивідендних виплат є отриманий прибуток корпорації.

4. Інвестиційні рішення звичайно справляють невеликий вплив на дивідендну політику.

Дж. Лінтнер узагальнив думки менеджерів і відповідно до них запропонував модель дивідендної політики, виражену формулою¹:

D_t – D_{t – 1} = C (BE₁ – D_{t – 1}),

де D_t – D_t – 1 — різниця між виплаченими дивідендами в нинішньому і минулому періодах;

С— прийнята корпорацією ставка регулювання;

В— плановий коефіцієнт дивідендних виплат;

Е₁ — доходи на одну акцію в даний рік.

Модель показує, що дивіденди визначаються:

• розміром поточного прибутку на акції (Е₁);

• дивідендами попереднього року D, а вони, у свою чергу, також визначаються дивідендами попереднього року, і т. д Зміна величини дивідендів відображає зміну доходів за ряд періодів, а не додержується всіх коливань прибутковості. Консервативні корпорації звичайно віддають перевагу більш помірним темпам регулювання, тому ставка регулювання буде нижчою (С).

Американські економісти Р. Брейлі і С. Майєрс вважають, що, “коли Лінтнер має рацію, ми можемо описати дивіденди через середньозважений розмір поточних і минулих прибутків. Вірогідність підвищення коефіцієнта дивідендних виплат була б найвищою за зростання поточних прибутків: вона була б дещо нижчою, коли б прибутки зростали тільки в попередньому році і т. д.”².

Численні дослідження підтверджують, що корпорації приймають рішення про збільшення дивідендів тільки в тому разі, якщо вони впевнені, що зможуть підтримувати їх зростання постійно в наступні роки.

Інформація про дивіденди, що надходить на фінансовий ринок, є одним із визначальних чинників формування курсу (ціни) акцій. Звістки про зниження дивідендів в абсолютному виразі розцінюються як зниження майбутніх прибутків й економічного зростання корпорації і, навпаки, підвищення дивідендів є гарною новиною, що активізує інвесторів, попит на акції зростає, відповідно, курс підвищується. Фінансові менеджери корпорацій проводять зважену, пруденційну політику щодо дивідендів, оскільки вона визначає поточну ціну акції, а отже, наступний доступ корпорації до ринку капіталів.

8.2. Чинники дивідендної політики

У західній літературі виділяються різноманітні чинники юридичного, економічного і фінансового характеру, що впливають на дивідендну політику корпорації. Перша група чинників пов’язана з юридичними обмеженнями при проведенні дивідендної політики, друга — з інвестиційними можливостями корпорації, третя — зі зберіганням контролю над акціонерним капіталом і четверта — з дохідністю акціонерного капіталу.

Законодавчі обмеженнядивідендних платежів

Умови дивідендних виплат обмежені відповідними законами. У США законодавчо захищені інтереси власників привілейованих акцій і корпоративних облігацій. Корпорації під час підписання контракту повинні визначати максимальні суми дивідендів за звичайними акціями. У ряді випадків у договір включаються умови, які забороняють платежі дивідендів у тому випадку, якщо сума прибутку або чистих активів нижча встановленого рівня. Так, наприклад, корпорація Дженерал Моторз не може виплачувати дивіденди за звичайними і привілейованими акціями, якщо в розрахунку на одну привілейовану акцію перевищення поточних активів над поточними пасивами менше 75 дол.¹. Такі обмеження спрямовані на захист держателів облігацій і привілейованих акцій від надмірних дивідендів за звичайними акціями. Держателі облігацій захищені також законами штатів. У багатьох штатах діє так зване правило про чистий прибуток (Net Profit Rule), відповідно до якого заборонено виплачувати дивіденди в сумах, які перевищують нерозподілений прибуток. Правило ослабленого капіталу (Capital Impairment Rule) забороняє виплачувати дивіденди із суми капіталу. Правило неплатоспроможності (Insolvency Rule) передбачає, що у разі неплатоспроможності корпорація може не виплатити дивіденди. Правило спрямоване на захист активів корпорації, які необхідні для задоволення вимог кредиторів на випадок можливого банкрутства².

У Великобританії Акт про компанії 1985 р. вимагає, щоб дивіденди виплачувалися тільки з чистого реалізованого прибутку, котрий включає як прибуток даного року, так і попереднього. У британських законах немає визначення реалізованого прибутку, тому Консультативний комітет аудиторів у своєму документі дав визначення реалізованого прибутку і прибутку, котрий розподіляється. Згідно з документом аудиторів реалізований прибуток визначається за аудиторським стандартом і відповідно до встановлених принципів бухгалтерського обліку. Прибуток, призначений для розподілу, визначається вирахуванням усіх збитків за минулі роки. У британських законах є також положення про захист інтересів кредиторів при визначенні дивідендів за звичайними акціями³.

Закони захищають акціонерів від дій корпорації, спрямованих на зниження дивідендів до мінімуму. Відповідно до податкового законодавства США, корпорація виплачує штраф податковим органам у тому разі, якщо вона занижує нерозподілений прибуток, з тим щоб створити своїм акціонерам можливість знизити податки з доходів.