Коефіцієнти прибутковості корпорації Кока-кола, 1990—2000 рр., %1

Рік	Коефіцієнт маржі прибутку		Коефіцієнт прибутковості капіталу		Коефіцієнт прибутковості активів (ROA)
	валового	операційного	звичайних акцій	капіталу корпорації
1990	59,0 [min]	19,0	41,4	26,8	14,9
1991	59,9	19,1	41,3	27,5	15,9
1992	61,5	20,9	46,4	29,4	15,1
1993	63,2	22,1	51,8	31,2	18,1
1994	62,1	22,4	52,1	32,8	18,4
1995	61,7	22,2	56,4	34,9	19,9
1996	63,9	21,0	60,8	36,8	21,7
1997	68,1	26,5 [max]	61,6 [max]	39,5 [max]	24,5 [max]
1998	70,4 [max]	26,4	45,1	30,2	18,5
1999	69,7	20,1	27,1	18,2	12,3
2000	69,7	18,0 [min]	23,1 [min]	16,2 [min]	10,6 [min]
2001	69,9	26,6	38,5	26,6	17,7

Необхідно зазначити, що корпорації використовують коефіцієнти прибутковості, які враховують їх облікову і фінансову специфіку. У звіті корпорації Кока-Кола використовуються два коефіцієнти прибутковості капіталу: прибутковість капіталу, вкладеного у звичайні акції (Return on common equity), і прибутковість капіталу корпорації (Return on capital):

У цих коефіцієнтах капітал корпорації визначається як сума власного капіталу плюс зобов’язання, за якими корпорація платить проценти.

При визначенні коефіцієнта стійкого зростання використовується один із показників, а саме: прибутковість капіталу корпорації. З 1990 р. до 1997 р. проявилася стійка тенденція його зростання, із 1998 р., як і інші коефіцієнти прибутковості, він знижується до мінімальної відмітки — 16,2 %. Тому коефіцієнт стійкого зростання впав із 69,2 % у 1997 р. до 5,5 % у 2000 р. Підвищення цього коефіцієнта в 2001 р. сприяло підвищенню коефіцієнтів зростання. Отже, коефіцієнти зростання визначаються ефективністю використання активів і капіталу.

Планування зовнішніх джерел фінансування

Фінансування розвитку, розширення виробництва здійснюється не тільки за рахунок внутрішніх, а й зовнішніх джерел. До них належать емісія зобов’язань різної форми і термінів, випуск акцій. Розрахунок зовнішніх джерел на планований фінансовий рік здійснюється за такою формулою.

,

де А — активи базового року;

L— зобов’язання (борги) базового року;

S₁ — продажі базового року;

(S) — плановий приріст продажів;

S₂ — прогноз продажів на планований рік;

Р— дохідність продажів, %;

D— коефіцієнт дивідендних виплат.

Формула складається з трьох блоків. Перший — визначає суму необхідних активів у планованому році. Другий — приріст внутрішніх джерел за рахунок приросту кредиторської заборгованості. Третій — приріст нерозподіленого прибутку. З суми необхідних активів відраховуються плановані внутрішні джерела. Сума, що залишилася, являє собою зовнішні джерела. З цього слід зробити висновок, що, визначаючи нову емісію корпоративних цінних паперів, фінансовий відділ корпорації повинен старанно визначити свої можливі внутрішні ресурси.

Розглянемо ситуацію щодо визначення зовнішніх і внутрішніх джерел фінансування.

Ситуація. Менеджери корпорації N повинні визначити джерела фінансування на планований рік. Корпорація планує збільшити обсяг продажів із 100 до 150 тис. дол. Передбачено також одержати прибуток у розмірі 5 % від суми продажів, із якої 40 % буде виплачено акціонерам у вигляді дивідендів. Нижче наводимо баланс корпорації Сміт на початок планованого року. Під час планування джерела фінансування враховується довгострокова політика корпорації щодо структури капіталу. З цією метою вводяться певні обмеження. Зокрема, в корпорації N введені граничні коефіцієнти боргового навантаження на капітал:

1) коефіцієнт зобов’язання/(зобов’язання + власний капітал), тобто коефіцієнт загального боргового навантаження на загальну суму капіталу, що перебуває в розпорядженні корпорації, не повинен перевищувати 55 %;

2) коефіцієнт довгострокові зобов’язання/власний капітал, тобто довгострокове боргове навантаження на власний капітал корпорації, не повинен перевищувати 25 %.