Корпорації як нетто-позичальникина фінансовому ринку

Корпорації є одним із суб’єктів фінансового ринку. Вони виступають на ньому як великі емітенти, тобто продавці своїх цінних паперів. Корпорації також є великими інвесторами, вкладаючи свої тимчасово вільні кошти у фінансові активи. Як емітент корпорація виступає на фінансовому ринку в ролі позичальника-дебітора, як інвестор — позикодавця-кредитора. При цьому загальна ринкова вартість цінних паперів, які емітуються, в корпорації емісії переважають над інвестиціями. На фінансовому ринку корпорація функціонує як нетто-позичальник.

Корпорація активно діє у всіх сферах і сегментах фінансового ринку: на грошовому і фондовому ринках, на ринку банківських позичок, на первинному і вторинному ринках, на біржовому і позабіржовому ринках. Вибір ринку визначається оперативними і стратегічними цілями, які ставлять перед собою фінансові менеджери корпорацій. На грошовому ринку корпорація виступає емітентом короткострокових цінних паперів, на ринку банківських позичок — позичальником короткострокового капіталу з метою мобілізації короткострокових фондів для фінансування функціонуючого (оборотного) капіталу. На фондовому ринку вона емітує довгострокові цінні папери з метою фінансування довгострокових проектів розвитку.

Емісії акцій і облігацій відбуваються на первинному ринку через відкритий продаж або за допомогою інвестиційних банків, що є андеррайтерами, тобто гарантами первинного розміщення цінних паперів. На повторному ринку обертаються раніше випущені цінні папери корпорацій. Особистої участі на цьому ринку корпорація не бере, проте фінансові менеджери постійно одержують інформацію й аналізують її для визначення можливості нових емісій, структури капіталу, дивідендної політики та викупу акцій, що обертаються. Повторний ринок цінних паперів організовують фондові біржі, а також позабіржові торговельні системи.

Сутність цінних паперів та їхні функції

З юридичного погляду цінний папір — це документ, що являє собою стандартний контракт (договір) між особою, що випустила цінний папір (емітентом, і особою, що купила його, тобто вклала свої заощадження в цінний папір (інвестором). Емітент бере на себе певні зобов’язання. Інвестор набуває майнових прав, обумовлених у контракті, які охороняються законом. Цінні папери, як і гроші, виконують певні функції. Гроші виконують функції міри вартості, засобу обігу, засобу платежу, утворення скарбів та нагромаджень і світових грошей, цінні папери — функції засобу обігу фінансових фондів і міри їх поточної (ринкової) вартості, тобто капіталізації.

Цінні папери виконують функції:

• засобу обігу фінансових фондів;

• міри їх поточної (ринкової) вартості, тобто капіталізації.

Гроші є перетвореною формою вартості товарів, цінні папери — перетвореною формою позичкового капіталу. Цінний папір — форма руху заощаджень. З економічного погляду цінний папір — це капітал, що приносить прибуток його власнику.

Питання про те, “що таке цінний папір”, досі дискусійне. Тим часом визначення цінного папера — не тільки теоретична, а й практична проблема. На думку американських юристів У. Э. Батлера і М. Е. Гаші-Батлера, поняття цінного папера повинно розкривати його внутрішню сутність, яка має бути покладена в основу правового регулювання ринку цінних паперів¹. Автори також відзначають, що міра цього регулювання в різних ситуаціях не може бути однаковою. Скажімо, цінні папери, що продаються способом “приватного пропонування”, потребують меншого регулювання, ніж ті, що продаються “публічно”.

Розвиток теорії цінних паперів бере свій початок з другої половини ХІХ ст. Поняття “цінний папір” вперше було введено в юридичний словник у Німеччині. У 60—80-х роках XIX ст. німецькі юристи Brunner, Jacobi та ін. визначили цінний папір як документ, пред’явлення якого необхідне для здійснення вираженого в ньому права. Розвиток юридичної теорії про цінні папери в Німеччині вплинув на юридичну науку в інших країнах.

Російський юрист М. М. Агарков у 20-ті роки ХХ ст. у своїй праці “Учення про цінні папери” писав, що термін “цінний папір” уживається юридичною теорією для позначення документів, пред’явлення котрих необхідне для реалізації виражених у них прав. “Папір є немовби носієм права. Право здійснюється в папері”¹. Отже, інвестор, укладаючи свої кошти в цінний папір, одержує юридичний документ, котрий свідчить про те, що він має права, обумовлені особливостями даного цінного папера. Здійснення цих прав можливе тільки в тому разі, якщо він пред’явить його емітенту.

Наведемо визначення цінного папера, яке дається в одному з кращих американських підручників. “Термін “цінний папір” (security) означає законодавчо визнане свідоцтво права на одержання очікуваних у майбутньому доходів за конкретних умов”². У цьому визначенні підкреслюється, що цінний папір містить у собі законом визнане право на майбутні доходи, однак інші права не виділяються. Лаконічне визначення міститься в іншому підручнику. “Цінний папір є фінансовою вимогою на певне майно, звичайно засвідчене на листку паперу”³. У цьому визначенні варто звернути увагу на те, що цінний папір — це фінансова вимога, але юридичного змісту цієї вимоги не визначено.

Для інвесторів певний ризик пов’язаний з тим, що права, закладені в цінні папери, можуть бути не реалізовані. Емітент цінного папера з об’єктивних і суб’єктивних причин може порушити договір: не сплачувати проценти, обіцяні дивіденди, не погасити в призначені терміни позички. Це обумовлює захисну функція правового регулювання. Як відзначає У. Батлер, “ризики, що очікують інвесторів, і необхідність забезпечення стабільності ринку цінних паперів, із самого початку обумовили зміст поняття цінних паперів у США”⁴.

Захист інвестора є одночасно і захистом корпорації-емітента. Державне регулювання, отже, захищає ринок що організується для цінних паперів корпорацій.

Акт, прийнятий у США 1933 р., дає таке визначення цінному паперу: “Цінний папір” (security) означає будь-яку банкноту, акцію, казначейський квиток, облігацію, боргове зобов’язання, свідоцтво про заборгованість, свідоцтво про участь в угоді про розподіл прибутку, сертифікат непрямого трасту, сертифікат, виданий до реєстрації, або підписку, акцію, яка передається інвестиційний контракт, свідоцтво про право голосу в трасті, депозитний сертифікат, частковий неподільний інтерес у праві на нафту, газ та інші корисні копалини, будь-яка пропозиція, запрошення, подвійний опціон, опціон або привілей на будь-який цінний папір, ощадний сертифікат або групу або індекс цінних паперів (у тому числі будь-який інтерес на них або заснований на їх вартості),будь-яка пропозиція, запрошення, подвійний опціон, опціон або початковий привілей на національній фондовій біржі в іноземній валюті або, загалом, будь-який інтерес чи документ, відомий як “цінний папір”, або будь-яке свідчення інтересу або участі, тимчасове або проміжне посвідчення, розписку, гарантію, або гарантію чи право на підписку або придбання, будь-що з вищеназваного”⁵.

Визнання певного виду документа цінним папером здійснюється за нормативними актами, що видаються Комісією з цінних паперів і біржі, або ж у судовому порядку. Суди різних інстанцій керуються принципом захисту прав інвестора, що вклав свої гроші в цінний папір. Отже, американське законодавство захищає права інвесторів.

Законодавство з цінних паперів у США доволі громіздке і складне для виконання. В американській літературі відзначається, що з приводу того, вважати чи не вважати документ цінним папером, є безліч положень, постанов, резолюцій, що вносить плутанину в тлумачення тих або інших питань. Відзначається, що давно виникла потреба в чіткій систематизації всіх актів, прийнятті спеціального кодексу, в якому було б дано визначення цінного папера.