Дохідність акціонерного капіталу

Дохідність акціонерного капіталу, тобто ставка чистого прибутку на акціонерний капітал, є суттєвим чинником при визначенні дивідендної політики. Стабільна ставка доходу корпорації може сприяти підвищенню коефіцієнта дивідендних виплат навіть під час прийняття інвестиційних рішень. Західні дослідники виділяють чотири основні чинники в дохідності акціонерного капіталу, що впливають на дивідендну політику. По-перше, відстрочка в сплаті податку на приріст капіталу. По-друге, акціонери звичайно віддають перевагу одержанню поточного доходу, а не майбутнього. По-третє, дивіденди більшою мірою схильні до ризику, ніж доходи від приросту капіталу. По-четверте, дивіденди є джерелом інформації про фінансовий стан корпорації. Фінансові менеджери зобов’язані враховувати думки і бажання своїх акціонерів під час вироблення дивідендної політики корпорації².

Особливості дивідендної політики тнк

Дивіденди є важливим засобом переведення фінансових фондів від іноземних філій ТНК у материнську корпорацію. У США вони становлять понад 50 % від усіх переведень у корпорації³. Розробляючи дивідендну політику для своїх філій, ТНК враховують такі чинники, як податки, валютний контроль, фінансові вимоги, доступність до фінансових фондів, коефіцієнт дивідендних виплат у материнській корпорації, агентські витрати. Більшість корпорацій вимагають, щоб філії встановлювали коефіцієнт дивідендних виплат на рівні материнських компаній, інші визначають дивідендні виплати в процентному відношенні до усіх доходів в іноземній валюті в тому випадку, якщо материнська корпорація встановлює норму дивідендних виплат у розмірі 40 %, то іноземні операції повинні приносити 40 % прибутку для досягнення поставленої мети. Основною причиною контролю ТНК над дивідендною політикою дочірніх корпорацій, на думку американських економістів, є їх обов’язкова участь у виплаті дивідендів акціонерам.

У дивідендній політика ТНК враховують вплив податків. Податки, стягнуті з дивідендів, отриманих акціонерами з-за кордону, залежать від умов регулювання подвійного оподатковування. У податковому законодавстві ряду країн уведені системи пільг, так звані іноземні податкові кредити (foreign tax credits). Їх сутність полягає в тому, що із суми податку, визначеного відповідно до національного податкового законодавства, відраховуються суми податків, вилучених в іноземних державах. Проте застосування пільг обмежене національною податковою ставкою (табл. 8.1). Наведені нижче умовні дані показують можливості використання іноземного податкового кредиту.

Таблиця 8.1

Калькуляція іноземного податкового кредиту в сша1

Податкова ставка застосовувана в інших країнах	20 %	40 %	50 %
Прибуток до сплати податку	100	100	100
Іноземний корпоративний податок	(20)	(40)	(50)
Чиста сума для дивідендних виплат	80	60	50
Податок на процентний дохід і дивіденди, виплачувані нерезидентами 5 % (withholding tax on dividends)	(4)	(3)	(2,5)
Чиста сума прибутку для акціонерів США	76	57	47,5
Загальна сума податків, що сплачується дочірньою компанією за кордоном	(24)	(43)	(52,5)
Оподатковуваний дохід у США	100	100	100
Корпораційний податок за ставкою 34 %, стягнутий у США (до пільги)	(34)	(34)	(34)
Мінусіноземний податковий кредит	24	43	52,5
Чиста сума податку з використанням пільги	10	(9)	(18,5)
Загальна сума податку (total tax cost) — усі пільги використані	34	34	34
Загальна сума податку, що перевищує невикористані кредити	34	43	52,5

Ефективна (тобто реальна) податкова ставка для материнської корпорації коливається від 34 до 52,5 %. Отже, корпорація фактично використовує пільги тільки в тому разі, якщо національна податкова ставка нижча іноземної.

Коефіцієнти дивідендних виплат у дочірніх корпораціях визначаються також фінансовими умовами. Одні з них залучають капітал із фінансового ринку за високими ставками, інші — за нижчими, оскільки умови розміщення цінних паперів на закордонних ринках неоднакові. Материнська корпорація враховує фінансові умови кожної з дочірніх корпорацій, тому встановлює диференційовані коефіцієнти дивідендних виплат: вищі — для філій, які залучають фінансові фонди за сприятливих умов, і нижчі — для тих, що сплачують за залучений капітал високі відсотки.

Перерахування дивідендів у материнську корпорацію в ряді випадків утруднене через уведення валютного контролю країнами, у яких розташовані її філії. ТНК намагаються проводити політику стабільних переказів, які підтверджують відсутність яких-небудь спекулятивних намірів. Виплата дивідендів декларується ТНК навіть у разі заборони переказувань відповідних сум. Такі дії свідчать про серйозність намірів сплачувати дивіденди у майбутньому, а не проводити валютні операції, які загрожують стабільності місцевої валюти.

Примушування материнськими корпораціями дочірніх в обов’язковому порядку сплачувати дивіденди фінансові менеджери розглядають як захід для підтримання їхньої ліквідності.

Отже, можна зробити висновок, що дочірні корпорації відіграють важливу роль у здійсненні дивідендної політики ТНК.