Політика корпорацій щодо прискорення припливу грошових коштів

Для прискорення одержання грошей корпорації можуть використовувати конверти зі зворотною адресою. З цією ж метою використовується попередньо узгоджене дебетування. Ця угода корпорації з клієнтом (покупцем) дає можливість автоматично дебетувати (тобто списувати) банківські рахунки покупця з повторюваних невеличких за сумою платежів. Подібну практику широко використовують страхові компанії, які щомісяця одержують від своїх клієнтів страхові внески. Попередньо узгоджене дебетування не потребує виписки рахунків покупцю, одержання, реєстрації й опрацювання платіжних документів і депонування чеків. Проте використання цього методу для нерегулярних, різних за сумою платежів неефективне, оскільки зміна суми вимагає сповіщення поштою покупця і, таким чином, документообіг не пришвидшується¹.

Для прискорення припливу грошових коштів використовуються телеграфні перекази, комп’ютерні мережі, Інтернет. Комісійні суми виплачують як банк-відправник, так і банк-одержувач. Корпорація може також використовувати чеки, за якими грошові кошти переказуються з її рахунків на рахунок банку. Вони звичайно враховуються за один день. Застосовуються також інші методи прискорення припливу грошей. Наприклад, рахунки покупцю виставляються негайно після відвантаження товару. Можна виставляти рахунки в міру виконання замовлення, нараховувати проценти на прострочену дебіторську заборгованість, пропонувати контрагенту знижки на його авансові платежі.

Політика щодо прискорення надходжень грошових коштів доповнюється політикою відстрочення грошових платежів. Застосовуються такі основні методи: централізація грошових платежів, наявність нульового балансового рахунку і використання векселя. Корпорація може створити спеціальний центр для виробництва платежів за товарами і послугами, які вона одержує від контрагентів. Створення центру сприяє плануванню і прогнозуванню сум, необхідних для оплати рахунків.

Використання нульового балансового рахунку характеризується в літературі як агресивна політика. У цьому випадку корпорація відкриває рахунки для усіх відділень, які здійснюють витрати, і підтримує на цих рахунках нульовий баланс. Коли потрібно здійснити платіж, необхідна сума переказується з основного рахунку корпорації. Такі рахунки дають змогу здійснювати суворіший контроль за платежами, крім того, зменшуються залишки на рахунках у регіональних банках.

Корпорації використовують переказний вексель (тратту) для розрахунків із постачальниками. У західній літературі зазначається, що тратта у внутрішньому обороті являє собою незграбний і дорогий фінансовий інструмент¹. Тратта розглядається як анахронізм у сьогоднішньому світі комп’ютерних технологій, які скорочують час і витрати, пов’язані з платежами. Проте вона широко використовується в зовнішньоторговельному обороті. Стратегія корпорації полягає в тому, щоб підтримувати нижчий залишок на поточному рахунку. Вексель подається для обліку в банк, котрий, у свою чергу, спрямовує його емітенту для акцепту. Якщо вексель акцептований, тобто дана згода на його оплату, корпорація депонує грошові кошти на рахунок одержувача.