§ 2. Засоби, способи і типи правового регулювання

^а допомогою правового регулювання відносини між суб'єк­ти набувають певної правової форми, саме через норми права Ржава встановлює міру можливої та дозволеної поведінки.

300 , І^ава _1г

Терміни «спосіб», «засіб», «метод» близькі за змістом і у значній мірі збігаються.

Правові засоби — це певні юридичні категорії та діяння суб'єктів з їх застосування з метою досягнення конкретного результату.

У політології під засобами розуміють не тільки політичні норми, цінності, декларації, а й певні дії (мітинги, пікети вибори, референдуми), які впливають на досягнення постав­лених цілей¹.

До правових засобів Ю. Тихомиров відносить також дії; видання підзаконних нормативно-правових актів на основі, на виконання та у відповідності із законом, процес відміни та зміни цих актів, правильне застосування законів тощо².

Своєрідність правових засобів полягає у тому, що:

• вони мають певну соціальну цінність, оскільки забез­печують досягнення поставлених цілей;

• відображають інформаційні якості права;

• поєднуючись між собою, створюють умови для дії права;

• викликають певні юридичні наслідки;

• забезпечуються примусовою силою держави.

Професор В. Горшеньов поділяє засоби правового регу­лювання на засоби впливу (зовнішні фактори щодо волі суб'єктів — це дозволи та заборони) та засоби реалізації права (результат реагування суб'єктів на правовий вплив — здійснення дозволених законом дій та утримання від забо­ронених дій)³.

У юридичній літературі засоби правового регулювання класифікують за певними критеріями.

Залежно від ступеня складності розрізняють:

• прості (суб'єктивні права та юридичні обов'язки; зао­хочення і покарання; пільги та заборони);

• складні (норма; інститут).

Залежно від функціонального призначення:

— регулятивні (дозволи);

_пГдрПВЕР^ЕГУЛЮВАННЯ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА- _ 301

охоронні (засоби захисту).

За предметом правового регулювання:

__ конституційні, адміністративні, цивільні, кримінальні

тощо.

За характером:

• матеріальні (рекомендації);

• процесуальні (позов). За часом дії:

• постійні (громадянство);

• тимчасові (премія).

Залежно від виду правового регулювання:

• нормативні (заборони, встановлені нормами права);

• індивідуальні (акт застосування права).

Залежно від інформаційно-психологічної спрямова­ності:

• стимулюючі (заохочення);

• обмежуючі (примус)¹.

Заслуговує на увагу позиція С. Бобровник та О. Скакун, які виокремлюють три основні способи правового регулюван­ня: дозволи, заборони та зобов'язання, що відповідають регу­лятивно-статичній і регулятивно-динамічній функції права².

Дозволи — важливий елемент правового регулювання, які забезпечують соціальну свободу та активність людини. Вони набувають юридичного характеру з моменту їх закріп­лення в уповноважуючих нормах у вигляді суб'єктивних прав та реалізуються у формі використання, що визначає добровільний характер, їх залежність від бажання суб'єкта, якому належить суб'єктивне право.

Заборони встановлюють певну міру поведінки суб'єктів, покладаючи на осіб обов'язок утримуватись від вчинення певних дій, що протирічать нормам права. Вони — важли­вий засіб забезпечення організованості суспільних відносин, створення перешкод для небажаної, суспільно небезпечної чи шкідливої поведінки. Заборони мають обов'язковий ха-

¹ Дємидов А.И., Малько А.В. Политология в вопросах и ответах. — М.: Юристь, 1998. — С. 43—44.

² Тихомиров Ю.А. Действие закона. — М.: Известия, 1992. — С. 50.

³ Горшенев В.М. Способьі и организационньїе формьі правового регу- лирования в современньш период коммунистического строительства. Автореф. дис. ... докт. юрид. наук. — Свердловск, 1969. — С. 10—И-

¹ Проблеми теории государства и права / Под ред. М. Н. Марченко. **.: Проспект, 1999. — С. 332.

² Бобровник С.В. Правове регулювання суспільних відносин та реа­ лізація права // Правова держава. - Вип. 7. - К.: Ін-т держави і права і»- В. _М. Корецького НАН України, 1996. - С. 103-108; Скакун ОФ. Теория государства и права. — Харьков: Консум, 2000. -- С. 547-оа».

302 глАвдгг

рактер, забезпечуються засобами юридичної відповідальності та знаходять закріплення у забороняючих нормах, реалізу­ються у формі дотримання правових норм.

Зобов'язання — це нормативне закріплення юридичного обов'язку вчиняти певні дії в інтересах суб'єктів права. Да­ний вид юридичного обов'язку має активний характер, пе­редбачає певну поведінку, є гарантією використання суб'єктив­них прав і реалізується у формі виконання правових норм. За допомогою правового регулювання відносини між су­б'єктами набувають певної правової форми. Саме, через нор­ми права держава встановлює міру можливої та дозволеної поведінки. Способам правового регулювання відповідають регулятивно-статична та регулятивно-динамічна функції права. Покладаючи на осіб обов'язок утримуватись від вчи­нення певних дій, що протирічать нормам права, заборони встановлюють певну міру поведінки суб'єктів; дозволи за­безпечують соціальну активність суб'єктів та певний рівень їх свободи; зобов'язання сприяють реалізації покладених на осіб обов'язків, їх виконання гарантується з боку держави у вигляді застосування юридичної відповідальності. Крім ос­новних способів правового регулювання, виділяють ще і додаткові, такі як: стимулююча дія норм права, застосуван­ня засобів примусу, попереджувальна дія норм права. Виді­лення названих способів як додаткових пояснюється тим, що вони розглядаються як певний вид обов'язку. За допо­могою цих засобів забезпечується належне використання наданих прав та виконання покладених на суб'єктів обо­в'язків, здійснюється утримання від заборон.

Застосування того чи іншого способу правового регулю­вання залежить від типу правового регулювання (загально-дозвільний, спеціально-дозвільний), на формування якого впливає зміст правових відносин.

Тип правового регулювання — це спосіб поєднання за­гальних юридичних дозволів та загальних юридичних забо­рон щодо суб'єктів, відносини між якими регулюються пра-вовими нормами.

Загальнодозвільний тип правового регулювання передба­чає дію принципу: «дозволено все, окрім прямо заборонено­го законом» та має місце у процесі регулювання цивільних, трудових, житлових, сімейних та інших відносин. Даний

_пРд НОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА... 303

тип правового регулювання сприяє розвитку ініціативності, самостійності у прийнятті рішень.

Спеціально-дозвільний тип правового регулювання вста­новлює використання заборон, у рамках яких норма права передбачає конкретні дозволи, що відображається у вигляді принципу: «заборонено все, крім прямо дозволеного зако­лем». Цей ^тип правового регулювання називають дозвіль­ним, а тому він застосовується найчастіше у адміністратив­ному праві та потребує чіткого впорядкування суспільних відносин, послідовної реалізації принципів законності.

П. Рабінович вказує на певні критерії класифікації різно­видів типів правового регулювання. За способом сполучен­ня дозволів та заборон виділяють загальнодозвільний та спеціально-дозвільний вид правового регулювання; за тери­торіальним статусом правотворчого суб'єкта регулювання, ділиться на централізоване та нецентралізоване; за обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулю­вання, виділяють загальне (нормативне) та індивідуальне правове регулювання¹.

Питання щодо методів, способів з типів правового регулю­вання має не тільки теоретичне, а й суто практичне значення.

На думку Е. Трубецького, при створенні та розвитку пра­ва необхідно враховувати два фактора: з одного боку, істо­ричний досвід правового життя суспільства, а, з іншого — ідеї розумного впливу на соціальні процеси; і тоді будуть підібрані найбільш ефективні методи, способи, типи і режи­ми правового регулювання².

У підходах щодо видів правового регулювання існують Різні погляди. Поділу на нормативне й індивідуальне право­ве регулювання дотримуються С. Бобровник, О. Скакун, вважаючи, що ці види регулювання пов'язані між собою³.

Нормативне регулювання повинно забезпечувати єдиний порядок та стабільність в регулюванні суспільних відносин

Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. — М.: ^Атіка, 2001. — С. 152.

Трубецкой Е. Н. Лекции по знциклопедии права. — М., 1909.— С. 83.

Бобровник С.В. Правове регулювання суспільних відносин та реа-

зація права // Правова держава. — Вип. 7. — К.: Ін-т держави і права

м. В. М. Корецького НАН України, 1996. — С. 103—108; Скакун О. Ф.

^е°Рия годударства и права. — Харьков: Консум, 2000. — С. 536—537.

304 ЕДАВА і₂

за допомогою прийняття нормативно-правових актів, розра. хованих на багаторазове застосування. Індивідуальне регу. лювання базується на нормативному і має враховувати коц. кретну життєву ситуацію чи конкретну особу, шляхом прий­няття актів застосування права.

Дещо по-іншому/ підходить до вирішення даного питання В. Нерсесянц, поділяючи правове регулювання, що існує у абстрактно-загальЕїій формі, яка передбачає, що норма пра­ва ще не має конкретизуючого регулятивно-правового зна­чення стосовно конкретної поведінки конкретної особи у конкретних умовах?, та правове регулювання у гранично-кон­кретизованій форміі — це конкретизуюча регулятивно-пра­вова дія норми пр&ва щодо конкретної поведінки конкрет­ної особи у конкретній ситуації¹.