Глава 27

суду в цивільних і кримінальних справах та постанови уста­нов адміністративної юстиції (зокрема, Арбітражного суду). Верховний суд складається з голови і 25 суддів. Він розгля­дає найскладніші цивільні справи, а також скарги на поста­нови, що виносяться магістратськими судами і органами адміністративної юстиції. У розгляді цивільних справ Вер­ховним судом беруть участь присяжні засідателі. Основна маса кримінальних і цивільних справ розглядається магіст­ратськими судами — нижчою ланкою системи загальних судів¹.

Багато питань цивільних відносин ще і досі не стали пред­метом єдиного консолідуючого акта, а регулюються у різних по суті законах (про транспорт, про лікарні тощо) за прави­лами, близьким до відповідного законодавства і нормам «за­гального права». Натомість, у сфері сімейного права новозе­ландські закони характеризуються достатньою своєрідністю. Ще з 1883 р. в них було зафіксовано право заміжніх жінок на самостійне приватне майно. Новозеландські закони до­зволяють встановлення батьківства у судовому порядку і при­рівнюють дітей, народжених поза шлюбом, до законних.

Запитання для самоконтролю

1. Розкрити основні риси романо-германської правової сис­теми.

2. Джерела романо-германської правової системи.

3. Правовий прецедент як джерело права англосаксонсь­кої правової системи.

4. Гібридні правові системи, їх риси та ознаки.

5. Різновиди джерел права мусульманської правової сис­теми.

6. Правові системи в умовах глобалізації.

Юридична практика

§ 1. Поняття юридичної практики

Термін практика має грецьке походження (ргакіікоз — діяльний, активний). У широко­му розумінні практику можна визначити як цілеспрямовану діяльність людини, опануван­ня і перетворення об'єктивної дійсності, все-загальну основу розвитку людського суспіль­ства і пізнання. Практика — багатозначний термін. З одного боку, це — мотивована діяльність людини, цілеспрямована на досяг­нення бажаного особистого чи соціального ре­зультату. З іншого — це підсумок, результат, досвід, який отримується внаслідок такої діяль­ності людини. До речі, й у тлумачних словни­ках зміст практики розуміється багатозначно. Наприклад, В.Даль визначає практику як досвід, саму справу, досвід на справі, справу на досвіді¹.

У юридичній літературі теж немає єдиного погляду на визначення цього терміна. Деякі вчені (І. Дюрягін, В. Кнапп) під юридичною практикою вбачають саме юридичну діяльність. Інші дослідники, наприклад С. Алєксєєв, ви­значають юридичну практику як результат, об'єктивований досвід юридичної діяльності².

¹ Скакун О.Ф. Теория государства и права. — Харьков: Консум, 2000. — С. 576.

¹ Даль В. Толковьій словарь живого великорусского язьїка. — М.: Русский язьік, 1982. — Т. 3: П—С. — 381.

² Алексеев С. Общая теория права. — М: Юрид. лит., 1981. — Т. 1. — С. 341.

620

Глава 28

Третя група авторів, такі як В. Леушин, розглядають юри. дичну практику в нерозривній єдності правової діяльності з сформованим за її результатами юридичним досвідом¹.

Два перших визначення юридичної практики по суті _є правильними, але неповними, оскільки відображають лише один бік юридичної практики. Третє визначення юридичної практики найбільш всебічно характеризує сутність цього явища проте, на наш погляд, вимагає певного уточнення.

Людина, як свідомий вольовий суб'єкт, існуючи у суспіль­стві, має певні інтереси і потреби. Бажаючи їх задовольни­ти людина свідомо формує відповідні цілі. Для досягнення поставлених цілей особа здійснює необхідну діяльність, ви­користовуючи потрібні і доступні засоби. Здійснюючи таку діяльність, людина вступає у відносини з іншими членами суспільства, реалізуючи норми права, які регулюють ці відно­сини. При цьому, різні люди, бажаючи отримати однаковий результат, можуть вчиняти різні дії, використовувати різні засоби та реалізовувати різні правові норми. Внаслідок цьо­го деякі з них досить легко і швидко задовольняють свої інтереси та потреби, інші досягають поставленої мети затра­тивши багато зусиль і часу, треті взагалі не отримують ба­жаного результату. З часом інші люди, бажаючи досягти того ж результату, починають вчиняти і використовувати такі ж дії та засоби, як і особи, котрі досягли цього резуль­тату найбільш легко і швидко. Поступово у суспільстві фор­муються певні моделі (порядки, правила) найбільш ефек­тивних і оптимальних дій, необхідних для досягнення ба­жаного особистого чи суспільного результату.

Юридичну практику можна розглядати у динамічному і статичному аспектах. У динаміці вона проявляється у пра­вовій діяльності суб'єкта суспільства, спрямованій на до­сягнення поставленої мети. Статичний бік характеризує юридичну практику як сформовану в суспільстві модель, порядок дій, здійснення яких призведе до бажаного резуль­тату з найменшими витратами зусиль і часу.

З огляду на викладене можна визначити юридичну прак­тику як сформовану в суспільстві діяльність соціальних

¹ Леушин В. Юридическая практика в системе социалистических оо-щественньїх отношений. — Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1987. — С. 31.

_І0РЯДИЧНА ПРАКТИКА , 621

уб'єктів, яка забезпечує найбільш ефективне і оптималь­не досягнення цими суб'єктами бажаного суспільного чи особистого результату.

Сутність юридичної практики виявляється у наступних змістовних ознаках, притаманних цій правовій діяльності:

• юридична практика є частиною суспільної практики, відповідно їй притаманні загальні риси, що характеризують будь-яку суспільну практику;

• юридична практика має суспільний характер, оскіль­ки вона обумовлена іншими типами соціальної практики, будь-яка правова діяльність припускає певну взаємодію суб'єктів суспільства, отриманий правовий досвід та сфор­мовані на його підставі соціальні моделі дій є сукупним про­дуктом суспільної діяльності;

• юридична практика є свідомою діяльністю, припускає обізнаність і усвідомлення соціального суб'єкта про існуючі в суспільстві досвід, моделі дій для отримання результату, якого бажає досягти цей суб'єкт. Якщо особа вчиняє дії на досягнення поставленої мети не будучи обізнаною і не усві­домлюючи існуючого суспільного досвіду, правильніше го­ворити про певну правову діяльність такої особи, а не про юридичну практику;

• юридична практика здійснюється у межах існуючих правових і соціальних норм і положень. Суттєві регулятивні основи закладені у зовнішніх природних, соціальних, пра­вових, економічних, політичних, матеріальних, духовних та інших факторах, які впливають на дії членів суспіль­ства, спрямовують їх діяльність, обмежуючи суб'єктивізм і волюнтаризм;

• юридична практика впливає на оточуючу дійсність, сприяє змінам у суспільному житті. Здійснювана у межах правових норм вона разом з тим заповнює прогалини у праві, врегульовує нерегламентовані правом суспільні відносини, Усуває суперечності, колізії у праві, створює прецеденти та формує звичаї у суспільстві;

• юридична практика є одним з вагоміших елементів правової системи суспільства. Вона — своєрідний місток між правом і правосвідомістю та правовідносинами у суспільстві. ^Без юридичної практики неможливі виникнення, розвиток і Функціонування правової системи. Юридична практика

622

ГЛАВА 28

поєднує нормативно-правові й індивідуально-правові при­писи, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, правові ідеї з рішеннями, що приймаються на їх реалізацію, тощо;

• юридична практика є частиною культури суспільства. Дослідження джерел юридичної практики дає уявлення про державний і суспільний лад певної країни, економічний, соціальний, правовий, політичний устрій відповідного су­спільства у різні часи його існування;

• юридична практика впливає на всі сторони життя су­спільства, сприяє розвитку одних суспільних процесів та гальмує інші. Це методологічно важливе положення треба враховувати при розробленні і втіленні у життя будь-яких планів і програм економічного, політичного, соціального устрою суспільства. Юридична практика є критерієм істин­ності права і правової діяльності¹.