Глава 9

Після 1917 р. шляхи правової науки Заходу і Росії розійшлися. У Радянській Росії сформувалось нове вчення про право, теоретичною і методологічною базою якого стали історичний матеріалізм і матеріалістична діалектика, зокре­ма, уявлення про розвиток як єдність і боротьбу протилежно­стей, положення про суперечність як причину саморуху та саморозвитку, про суспільно-історичну практику як основу людського буття, пізнання й мислення, про матеріальну обумовленість суспільно-історичного процесу, про систему ви­робничих відносин як базис кожного визначеного суспільства, про суспільно-економічні формації та їх послідовні зміни в результаті соціальних революцій, про класову боротьбу, що призводить до соціалістичної революції та диктатури пролетаріату, а також вчення про безкласове суспільство.

Право у структурі марксистсько-ленінського вчення є надбудовою над економічним базисом. Воно має слугувати інтересам пануючого класу, бути засобом класової бороть­би, примусу. Виникнення права безпосередньо пов'язується з появою держави. Відповідно й зникнення (відмирання) права пов'язується з зникненням (відмиранням) держави. Особливістю обумовленості вчення про право марксистсько-ленінським вченням є директивний характер останнього, як, зрештою, і для усіх сфер суспільної науки. Це означало, що висновки марксизму-ленінізму не могли ігноруватись при розробленні будь-яких суспільних теорій, мали слугувати керівництвом до дії. Все це призвело до гіпертрофованого розуміння права, як крайнього виразу позитивістського його бачення. Лише у 70-х рр. окремі радянські вчені намага­ються розширити філософську базу поняття права. Проте має пройти ще багато часу, щоб змінилися погляди на пра­во з тим, щоб воно розглядалося не як виключно засіб дер­жавного примусу, а як справжній соціальний регулятор.

На Заході на сучасний стан політико-правової думки (кінець XIX—XX ст.) значною мірою впливає активізація філософських досліджень і плюралізм філософських ідей. Вкажемо лише на декілька найголовніших з них¹.

¹ Про стан західної філософії див.: Рассел Бертран. Мудрость Западав историческое исследование западной философии в связи с общественньї-ми и политическими обстоятельствами. — М.: Республика, 1998; Сучас­на політична філософія. Антологія / Упоряд. Янош Кіш: Пер. з англ. — К.: Основи, 1998.

дрАВОРОЗУМІННЯ ___ 233

Особливо значущою стала соціально-політична концепція солідаризму (Л. Буржуа), яка, прийшовши на зміну попе­редній теорії індивідуалізму, оголосила первинним фактором життя і діяльності солідарність його членів, зорієнтувавши тим самим на створення гармонійного суспільства. Ідеї со-_лідаризму покладені в основу державно-правового вчення (Л. Дюгі). Відповідно й норми оголошувались значимими настільки, наскільки відповідали соціальній солідарності, вихованню нової людини. Держава мала слідувати як припи­сам закону, так і почуттю доброти і співчуття.

Формується так звана наукова (аналітична) філософія, яка прагне позбавитися метафізики, намагаючись описува­ти явища суспільного життя, а не пояснювати їх (Е. Мах, Е. Майерсон та інші). Вона бере початок від О. Конта, який прагнув позбутися гіпотетичного знання.

У Британії продовжує панувати ідеалізм (Ф. Бредлі, Б. Кро-че). У Франції та Німеччині активно розвиваються екзис-тенціоналістські вчення. Побудований на зневірі у здатності раціоналізму обгрунтувати сенс людського життя за допо­могою спостереження світу із зовнішнього боку, екзистен-ціоналізм прагне це зробити з внутрішнього боку людського буття, використовуючи діалектику (К. Ясперс), метафізику (М. Хайдеггер), мотиви свободи (Ж. Сартр), віру в Бога (Г. Мар­сель).

Позитивістські вчення у формі неопозитивізму знаходять вираз у логічному позитивізмі (Р. Карнап, Ф. Вейсман, М. Шлик) та його відгалуженнях, зокрема лінгвістичного аналі­зу (Л. Вітгенштейн), біхевіоризму. У американській філософії з кінця XIX ст. переважає прагматизм (Д. Дьюї, А. Уайтхед).

Правознавці активно сприймають новітні філософські моделі (аналітичну, екзистенціоналістську тощо), що при­водить до появи нових моделей праворозуміння, уточнення природи права, нової інтерпретації низки правових кате­горій. В результаті цього у правовій думці формуються нові правові теорії, поглиблюється обгрунтування вже існуючих.

З використанням відповідних філософських доктрин роз-^виваються головні течії, правові школи: нормативна, соціо­логічна, природно-правова.

На базі позитивізму, модифікованого відповідно до но-^Их Умов, активно розвивається започатковане Г. Кельзе-

234