§ 6. Індуське право

Індуське право — одна з релігійних традиційних систем права Індії. Норми цього права, пов'язані зі шлюбом, ро­динними відносинами, спадщиною, регулюють відносини не лише значної частини населення Індії, а й інших країн (на­самперед країн Південно-Східної Азії), де поширений індуїзм.

У стародавні часи та у період Середньовіччя індуське право пройшло три головні стадії:

1. «Велична епоха» — період, який передував появі пер­ших релігійно-правових компіляцій.

1. Період сутр та дхармашастр.

2. Період коментарів до дхармашастр.

Другий період (період дхармашастр) вважають «золотою епохою» індуського права.

Із найстаріших часів розвиткові індуського права були притаманні дві тенденції: перша — секуляризація права, яка йшла одночасно з розвитком держави та посиленням її впливу; друга — розширення кількості суспільних відно­син, які раніше регулювалися звичаями.

Історичні зміни індуського права не дають змоги дати єдине визначення та характеристику цієї системи права сто­совно всіх періодів його розвитку. Аналіз свідчить, що тра­диційні, зовні схожі інститути цього права за різних часів відіграли неоднакову роль, для визначення якої слід врахо­вувати і характер державності, і соціально-економічні особ­ливості країни на різних етапах її розвитку.

З точки зору меж дії, індуське право — це (на противагу територіальному праву) персональна система права, яка ви­значає правові норми як такі, що не пов'язані ні з релігією, ні з родоплемінними звичаями. Тобто індуське право — це право, яке поширюється на людей в Індії та інших країнах, які сповідують індуїзм.

Індуїзм — специфічна релігія. Вона не має ієрархічно організованої церкви, її релігійні догми та норми не є уніфі­кованими. Наслідком цього є віротерпимість до всіх інших Релігій.

Історія індуського права невіддільна від індійської релігії, яка на всіх етапах свого розвитку (від ортодоксального брах­манізму або індуїзму-брахманізму, який був модифікований

600

Глава 27

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

601

буддизмом та джайнізмом) спиралася на міцне філософське підґрунтя. На відміну від багатьох інших країн філософія в Індії не була притаманною лише вузькому колу вчених, а була органічною складовою релігії населення. На релігійно-філософські концепції спиралися всі норми соціальної регу­ляції, а саме право та етика. Останні, у свою чергу, були невіддільні від кастового ладу.

Головними принципами індуїзму — релігії, філософії та права — були ідеї дхарми. Дхарма — це релігійно-мораль­ний обов'язок, виконання якого веде до прикінцевої, голов­ної мети життя кожної людини, так званої «мокши» (тобто повного звільнення). Кожна стадія життя людини та кожна каста (які належать до однієї з чотирьох варн: брахманів, кшатріїв, вайшиїв та шудр) мають свою дхарму. Одночасно, дхарма — це зібрання правил, обов'язкових для кожного індуса, що регламентують його віру, поведінку та відрізня­ють від людей, які сповідують будь-яку іншу релігію. Право органічно охоплюється цим зібранням правил.

Сфера дії індуського права визначається особливостями індуїзму як релігії. Тобто, з одного боку, право поширюєть­ся, насамперед, на індусів. Але невизначеність самого по­няття «індус» призвело до великої кількості досить супе­речливих коментарів, судових рішень тощо. Аналіз різних джерел права свідчить, що індуське право поширюється не лише на індусів за народженням, а й на індусів за релігією.

Серед джерел індуського права слід виділити, насампе­ред, дхармашастри та дхармасутри — релігійно-етичні та правові трактати, які були написані брахманами і протягом тривалого часу фіксували та доповнювали найпоширеніші та загальновідомі норми звичаєвого права. Певний вплив на зміст означених коментарів мали державні установи. Так, наприклад, тривалий час більшість філософських та право­вих питань розглядалася на вищій раді махараджи — парі-шаді. Другим важливим джерелом індуського права були коментарі до дхармашастр, які набули особливого значення у Середньовіччі. Особливістю джерел індуського права є те, що коментарі фактично з самого початку їх виникнення були санкціоновані державою. Багато з них були написані за до­рученням вищих посадових осіб.

До джерел індуського права також слід віднести артха-шастри — твори про філософські, соціально-політичні та

економічні проблеми державної діяльності. Найбільш відо­ма артхашастра — Артхашастра Каутіл'ї — радника царя Чандрагупти (IV — НІ ст. до Р.Х.).

Одним із останніх значних джерел індуського права були звичаї, існування яких сприяло більш гнучкому пристосу­ванню індуського права до потреб суспільного розвитку.

Англійське колоніальне панування, безумовно, мало пев­ний вплив і на розвиток індуського права. Офіційно була про­голошена політика невтручання колонізаторів у індуське пра­во. Як наслідок цього, зросло значення судового прецеденту як джерела права. Судові рішення інтерпретували класичні джерела індуського права. Найвищою ланкою у судовій сис­темі був Судовий комітет Таємної ради Великобританії.

У сфері дії індуського права законодавчі акти стали з'яв­лятися лише з другої половини XIX ст. їх було небагато, і вони лише модифікували окремі інститути цього права.

У період отримання незалежності сталися істотні зміни у системі джерел індуського права. Конституція Республіки Індія 1950 р. стала головним джерелом індуського права. Протягом 1955—1956 рр. були прийняті закон про одру­ження індусів 1955 р., закон про спадкові права індусів 1959 р., акт про неповнолітніх дітей та опіку індусів 1956 р., закон про усиновлення та утримання індусів 1956 р. Ці закони складають так званий «індуський кодекс». Нове законодав­ство залишило судовий прецедент як джерело права. Ви­щою судовою ланкою інтерпретації індуського права став Верховний суд.

Індуське право і у наш час залишається однією з голов­них складових частин «індійського права».