§ 2. Структура норми права

Однією з характерних ознак норми права є наявність особ­ливої внутрішньої будови (структури).

Структура норми права визначається як сукупність чітко визначених елементів, які у процесі взаємодії забезпе­чують функціональну самостійність норми.

Структура норми:

— це ідеальна логічна конструкція, що забезпечує про­цес регулювання відносин між людьми;

• це модель можливої поведінки, яка сформувалась у процесі суспільного розвитку;

• це засіб пізнання та використання правової дійсності;

• це об'єктивований результат відображення у правовій нормі певного суспільного відношення з точки зору особли­востей його типу, виду, суб'єктів, об'єктів, поширеності 1 повторюваності;

• це єдність ідеальної (відображає набір логічно взаємо­діючих елементів) та реальної (як результат правового опо­середкування суспільних відносин) структури;

• це система взаємопов'язаних елементів, що взаємоді­ють між собою;

• це категорія, що залежить від законодавця з точки зору формування структурних елементів та їх залежності від системи юридичних фактів;

• це динамічна категорія, що забезпечує прояв різнома­нітних властивостей структурних елементів залежно віД

_Н0РМИ_ПРАВА 369

•шіни фактичних обставин, різновиду суб'єктів та мети ре­гулювання;

це категорія, що забезпечує стійкість правових норм

як єдиного державно-владного засобу упорядкування відно­син У межах суспільства.

Традиційно вважається, що правова норма складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції та санкції. Вони скла­дають ідеальну структуру норми.

Гіпотеза — це структурний елемент норми права, який вказує на певні життєві обставини, наявність чи відсутність яких надає можливість реалізувати закріплені у нормі пра­ва та обов'язки.

Даний структурний елемент має наступне значення:

• він визначає коло відносин, які регулюються правом;

• встановлює умови дії норми;

• вміщає факти, необхідні для виникнення чи зміни

правовідносин;

— конкретизує абстрактний варіант поведінки, вміще­ ний у нормі до певного випадку чи суб'єкта;

— визначає межі та сферу регулятивної дії диспозиції

норми.

Складність умов та обставин, що викликають дію норми, та їх різноманітний характер надають можливість класифі­кувати гіпотези за наступними критеріями:

І. За кількістю обставин, передбачених нормою, гіпоте­зи поділяють на:

а) прості, які називають одну обставину, наявність якої викликає реалізацію прав, передбачених гіпотезою норми. (Напр., умови договорів про працю, які порушують ста­новище працівників, є недійсними ст. 9 КЗпП України.) Саме таке визначення надає можливість охарактеризува-^и норму як логічно завершену категорію з точки зору ви­бачення умов реалізації наданих суб'єктам прав та обо-язків, змісту можливої та необхідної поведінки, а також ^віДповідальності, яка настає внаслідок невиконання обо-^Ят^{№ ЧИ по}РУ^шення прав інших суб'єктів. Шапр., за нормою КПК, якщо адвокату в зв'язку з вико-ям ним своїх професійних обов'язків стали відомі дані Удового слідства, то він зобов'язаний не розголошувати

370

ІЗ^ВАїб

їх без згоди слідчого чи прокурора, інакше адвокати, винні у розголошенні даних досудового слідства, несуть відпові­дальність згідно з чинним законодавством.)

Кожен з названих елементів займає у структурі правової норми особливе місце та призначення, внаслідок чого без гіпотези норма неможлива, без диспозиції — немислима без санкції — безсильна. Таким чином, структура юридич­ної норми як логічна взаємодія гіпотези, диспозиції та санкції у найбільш загальному вигляді може бути відображена фор­мулою «якщо... то ... інакше».

У юридичній літературі можемо знайти й інші погляди на структуру норми права. Так, дореволюційний вчений Петерим Сорокін розрізняв у кожній нормі сім основних елементів. Це — суб'єкт права; суб'єкт обов'язку; об'єкт права; об'єкт обов'язку; посилання на джерело права; умо­ви часу, місця і способу дії; адресата правових дій¹. Дана структура, на нашу думку, характерна більше нормі права, ніж правовому тексту;

б) складні, що вміщають дві чи більше обставини, на­явність яких є необхідною для дії норми.

(Напр., якщо працівник після закінчення строку попе­редження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник не вправі звільнити його за раніше поданою заявою.)

II. За ступенем визначеності змісту гіпотези поділя­ють на:

а) абсолютно-визначені, які вичерпно визначають обста­ вини, наявність чи відсутність яких викликає дію норми.

(Напр., при направленні працівників для підвищення ква­ліфікації з відривом від виробництва за ними зберігається місце роботи і проводяться виплати, передбачені законом (ст. 122 КЗпП України.);

б) відносно-визначені, які не містять достатньо повних даних про обставини дії норми, обмежуючи умови застосу­ вання норми колом формальних вимог.

(Напр., якщо протягом року з дня накладення дисциплі­нарного стягнення працівника не піддано новому стягнен-

¹ Сорокин П. Злементарньїй учебник права в связи с теорией госу дарства. — Ярославль, 1919. — С. 33—50.

він вважається таким, що не мав дисциплінарного стяг­нення (ст. 151 КЗпП України.);

в) альтернативні, що ставлять дію норми у залежність від одного чи декількох фактичних обставин.

(Напр., відсторонення працівника від роботи власником допускається у разі: появи на роботі у нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння, відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, інструктажу та навчання (ст. 46 КЗпП України.)

Диспозиція — це частина норми, що вказує на те, якою повинна бути поведінка суб'єктів при настанні умов, пе­редбачених гіпотезою. її значення у структурі права поля­гає у наступному:

• вона визначає вид відносин, що регулюються правом;

• визначає коло суб'єктів, які підпадають під дію права;

• характеризує зміст суб'єктивного права як варіанта мож­ливої поведінки, що забезпечує інтереси певного суб'єкта права;

• визначає зміст юридичного обов'язку як виду необхідної поведінки, що вчиняється в інтересах уповноваженої сторони;

• характеризує вид правової норми (регулятивна, упов­новажуюча, зобов'язуюча чи забороняюча).

Як правило, диспозиції класифікують за:

І. Ступенем визначеності прав і обов'язків суб'єктів:

а) визначені, що чітко визначають права та обов'язки учасників правових відносин, точно називаючи варіант по­ ведінки.

(Напр., жінці, яка працює і має двох та більше дітей до 15 років, за її бажанням надається додаткова оплачувана від­пустка тривалістю до семи календарних днів (ст. 182^і КЗпП України.);

б) відносно-визначені, що містять загальні ознаки пове­ дінки, у межах якої можуть діяти суб'єкти.

Якщо працівник не допустив нового порушення трудової ^сЦишііни, стягнення може бути зняте до закінчення од­ного року (ст. 151 КЗпП України).

) альтернативні, що вказують на декілька правових на-Дків, припускаючи настання одного з них.

інки, що мають дітей віком від 3 до 14 років, не мо-відп ^{Залучатись} До надурочних робіт або направлятись у Фядження без їх згоди (ст. 177 КЗпП України).

372 , ГЛАВА _1в

II. За характером вміщених прав і обов'язків диспо­зиції класифікують на:

а) уповноважуючі, що надають суб'єктам можливість на вчинення передбачених у них позитивних дій, вказуючи на варіант їх можливої, дозволеної поведінки. Як правило, у якості варіантів дозволеної поведінки виступають слова «вправі», «може», «має право».

(Напр., за згодою одного із батьків можуть прийматися на роботу особи, які не досягли 15 років (ст. 188 КЗпП України.);

б) зобов'язуючі, що вміщають наказ на вчинення певних позитивних дій, встановлюючи для суб'єктів певний варі­ ант необхідної поведінки. У якості виразників вольової по­ ведінки використовуються терміни «зобов'язаний», «пови­ нен», «належить».

(Напр., власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків і аварій на виробництві (ст. 171 КЗпП України.);

в) забороняючі диспозиції вміщають заборону вчинення певних протиправних дій. їх змістом є вимога утриматися від вчинення негативної поведінки, що визнається правопорушен­ ням. Вказівкою на наявність забороняючої диспозиції є слова «забороняється», «не вправі», «не може», «не допускається».

(Напр., при прийнятті на роботу забороняється вимагати доку­менти, не передбачені законодавством (ст. 19 КЗпП України.)

///. За характером вміщених прав і обов'язків диспо­зиції класифікують на:

а) прості, що передбачають лише один варіант поведінки. У разі укладення трудового договору між працівником

та фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк зареєструвати укладений договір у державній службі зайня­тості (ст. 24^е КЗпП Українию);

б) складні, що передбачають декілька варіантів поведінки. (Напр., покупець неякісного товару може або обміняти

його, або повернути продавцю і отримати гроші.)

IV. За наявністю зв'язку з іншими елементами норми можуть бути:

а) умовні, які настають за наявності певних життєвих обставин, що відображаються у гіпотезі;

б) безумовні, що не передбачають залежності прав та обо­ в'язків суб'єктів від настання певних життєвих обставин.

_н0РМИ_ПРАВА ______.._„ 373

Так, норма Конституції, що закріплює право кожного на життя, не має гіпотези. Вона не передбачає умови наявності певних ознак і характеристик «кожного», вбачаючи в ньо-_му будь-яку людину;

в) захищені диспозиції, права та обов'язки в яких гаранто­ вані негативними наслідками, передбаченими санкцією норми;

г) незахищені, що не мають безпосереднього зв'язку із санкцією норми, яка, як правило, відсутня.

(Напр., норма Конституції України про те, що Президент держави здійснює помилування засуджених за кримінальні злочини, не має санкції і не забезпечується засобами при­мусового характеру.)

Санкція — це частина норми, що передбачає засоби при­мусового впливу як результат невиконання чи порушення норми.

Санкція:

• забезпечує реалізацію диспозиції;

• визначає негативне ставлення суспільства до правопо­рушення;

• забезпечує повноваження порушених прав;

• забезпечує покарання винних у порушенні чи невико­нанні норм;

• має доповнюючий характер, оскільки не застосовуєть­ся при нормальному функціонуванні права.

Необхідно зазначити, що в сучасній юридичній літера­турі існує визначення санкції у вузькому та широкому зна­ченні. У вузькому — санкція має каральний характер і спря­мована на покладення на правопорушника нових обмежую­чих зобов'язань. Санкція у широкому значенні додатково включає і державні засоби захисту права, що мають право-поновлюючий характер¹.

Необхідно наголосити і на тому, що у сучасній юридичній

тературі сформувалась концепція позитивних санкцій.

ни мають місце не у випадку порушення норми, а при її Риманні². Однак сам сенс категорії «санкція» визначає

Лоляков А. В. Общая теория права: Феноменолого-коммуникатив-^М" подход. _ СП6.: Изд. дом СПб. ун-та, 2003. — С. 697—698. код п ^К°^А' ^В- ^{Льготьі и} поощрения в праве // Матузов Н. И., Маль-^В- Теория государства и права. — М.: Юрисгь, 1997. — С. 662—667.

374

НАВАїе

несумісність позитивного і негативного її аспекту. Тому ц_я позиція не безпідставно піддається критиці¹.

Існуючі санкції класифікують за наступними критеріями-