Глава 9

права, слугуючи його виправданням і поясненням. Мораль і етика наповнюють право цінностями правди, справедли­вості, добра, милосердя, доброчинності, тим самим даючи самому праву міру, перетворюючи його з формального міри­ла на моральну суспільну міру (не випадково у правовій літе­ратурі XIX — початку XX ст. досить поширеним було ви­значення права як етичного мінімуму, мінімального добра, що мають досягатись у суспільстві).

Отже, важливим для визначення права є та обставина, що право ґрунтується на досягнутому суспільством рівні моралі і етики, які визначають водночас міру права.

Суттєвою ознакою регулятивного визначення права є ле-гітимованість його норм, про що йшлося у попередньому параграфі, тобто визнання норм останнього суспільством як таких, котрим потрібно слідувати, які є необхідними, що мають визначати спосіб життєдіяльності суспільства. Озна­ка легітимації перетворює ідеї належного (необхідного), які існують у суспільстві та претендують стати правовими нор­мами чи формальні приписи держави, її органів та посадо­вих осіб у іманентний імперативний для суспільства регу­лятор, який стає необхідним нормативом, власне правом, в силу схвалення суспільством. Таке схвалення надає обов'яз­ковості цим нормам щодо кожного члена суспільства, тобто загальнообов'язковості. Легітимація перетворює право у те, чим воно є, надає силу, освячує суспільним авторитетом.

З точки зору способу, яким здійснюється, реалізується вказана міра, норма поведінки, право — це примусова ви­мога, категоричний імператив, владний регулятор людської поведінки, засіб належного, необхідного.

З огляду на важливість досягнення мети правового регу­лювання, владність права передбачає не тільки можливість свідомої реалізації вимог, які у ньому містяться, реалізації на основі свідомого слідування цим вимогам, маргінальної поведінки або ж реалізації за допомогою сили" громадської думки, сили традицій, інших суспільних засобів. Владність права передбачає обов'язкову реалізацію його вимог, і тому. в решті-решт — можливість примусової реалізації за допо­могою створених і функціонуючих у суспільстві особливих соціальних інститутів та органів охорони права, органів фіксації правових фактів, правових відносин (суди, проку-

ррАВОРОЗУМШНЯ 247

ратура. адвокатура, нотаріат, міліція, органи відбування покарань тощо). Не всі вони виконують правові функції, але кожен з них несе певне навантаження, виконує певну функцію із здійснення права. Як вже розглядалось вище, в усіх суспільствах існують органи забезпечення здійснення права, хоча їх перелік і види на різних етапах розвитку суспільства не збігаються.

Отже, до суттєвих характеристик права слід віднести іма­нентно властиву праву потребу у особливих засобах охорони владних велінь, що регулюють людську поведінку. Саме з владності правових норм випливає вольовий характер пра­ва. Він найчастіше визнається найважливішою ознакою пра­ва. Але з наведеного вбачається, що вольовий характер пра­ва є, у свою чергу, ознакою владності права, похідним від неї. Тобто воля опосередковується у праві через владність, а не є безпосередньою ознакою права.

Однак владність права не зводиться тільки до його при­мусового характеру, як і сама влада — лише до примусу. Таке ототожнення можливе тільки для тоталітарних дер­жав. Але в умовах тоталітаризму, диктаторських режимів про наявність права вести мову не доводиться.

Причому модель права повинна пов'язуватись не тільки і не стільки із суто примусовим велінням, примусовою влад­ністю, а тим більше каральністю приписів, хоча ця ознака ніколи не може бути остаточно відкинута. Але вона є по­хідною від розуміння належного у праві і від уявлень про механізм його здійснення. Нормативність як належність, необхідність правових норм відрізняється від нормативності інших соціальних регуляторів лише способами їх реалізації, гарантування та забезпечення. Тобто, якщо необхідність, загальнозначимість будь-яких інших соціальних регуляторів ^має вираз значимості останніх у силу внутрішньої переко­наності членів суспільства щодо їх цінності, то необхідність ¹ загальнозначимість правових норм, окрім цього, має ще й ^вираз загальнообов'язковості як такої необхідності, що грун­тується на неможливості і недозволеності іншого, необхід­ності, що забезпечується за допомогою спеціальних суспіль-их правових інститутів — суду, адвокатури, нотаріату тощо.

Таким чином, підсумовуючи наведене, слід зазначити, що Угність права розкривається через два найголовніших визна-

248 __ ....глава 9

чення. З пізнавально-раціоналістичної точки зору право — це свобода, обумовлена рівністю, рівне мірило свободи (пра­вомірний порядок). Однак дане визначення доповнюється регулятивним визначенням права, як легітимованих у суспільстві норм, детермінованих досягнутим суспільством рівнем моралі і етики, що спираються на владні засоби охо­рони.

Розуміння сутності права дає можливість перейти до з'я­сування його ролі у функціонуванні держави.