Глава 9

ном неопозитивістське вчення (великий внесок у розвиток неопозитивізму X. Харта, Вільямса, Роде, Р. Ціппеліуса та інших), яке зорієнтоване на техніко-юридичне, лінгвістич­не, нормативне вивчення норм закону.

На противагу неопозитивізму соціологічна юриспруденція на базі феноменології (Ерліх, Кантарович, Паунд, Левеллін, Кардозо та інші) продовжує вивчати питання закону, право­порядку, правовідносин, функціонування права як соціо­логічні, а не юридичні явища. Право визначається як «жи­вий порядок», а не як система юридичних норм. Соціологічна юриспруденція поставила під сумнів «чисте вчення про пра­во» Кельзена та праці його ідейних послідовників, всю неокан-тіанську методологію, яка абсолютизувала закон, виправдо­вувала судову і адміністративну правотворчість¹.

Природно-правове вчення, як одна з течій західної пра­вової філософії, на розвиток котрого активно вплинули такі філософсько-правові вчення, як: екзистенціоналізм (Хайдег-гер, Фехнер, Кон та інші), феноменологізм, неокантіанство (Науке, Оллеро та інші), неотомізм (Месснер) — і на сьогодні має чимало послідовників на Заході. Воно акцентує увагу на правах людини, ідеалах і цінностях суспільства, крити­куючи існуючі норми законодавства з точки зору правових ідеалів.

Спроби приблизити право до потреб суспільства в умовах ускладнення суспільних відносин спричинили зростання раціоналістичних поглядів на нього, посилення інстру-менталістського бачення права за допомогою оновленого на соціальних засадах розуміння держави, що дозволяло б гнуч­ко враховувати потреби і устремління, які динамічно зміню­ються².

Відновлення розколотої майже 90 років тому європейсь­кої єдності і утворення суверенних держав на терені колиш­нього Союзу РСР дає підстави для сподівань, що і у вітчиз­няній науці буде активізовано пошук такого розуміня пра-

_право_розумшня 235

_ва, яке, базуючись на сучасних філософських доктринах, сприяло б посиленню його гуманістичного змісту, орієнтації права на потреби суспільства, захист прав особи, пошук шляхів побудови правової соціальної держави, у якій добре ясилось би усім її громадянам.

У юридичній науці СРСР в силу домінування вузьконор-_мативного розуміння права воно визначалось як сукупність норм, встановлених чи санкціонованих державою, що три­маються на примусовій силі держави. І лише у 70—80-х рр. з'явилися праці, які розширювали вузьконормативне розу­міння права (за рахунок включення у його визначення прав і обов'язків особи, правосвідомості, правовідносин), відмов­лялись від абсолютного ототожнення права з державними приписами (серед цих вчених — В. Казимірчук, М. Козюб-ра, Г.Мальцев, В.Нерсесянц, Л.Явич та інші¹.). Завдяки їх зусиллям наполегливо торує дорогу плюралізм у підходах до розуміння права, більше того, формуються, поряд з нор-мативістським вченням, інші правові течії — моральна (при­родно-правова), соціологічна, серед яких нормативістське вчення хоча і займає провідні позиції, але все більше кри­тикується.

Нормативна концепція грунтується на традиційному марк­систсько-ленінському розумінні права, як сукупності норм, встановлених державою і охоронюваних її примусовою си­лою. Морально-правова теорія виходить з розуміння права як системи загальнообов'язкових усвідомлених суспільством понять про права, обов'язки громадян, їх відповідальність тощо. Третя — соціологічна теорія — виходить з того, що, власне право — це самі суспільні відносини, реальна прак­тика їх державної охорони.

Кожна з наведених теорій спирається на вагомі аргумен­ти, які не можуть бути зігноровані при конструюванні по­няття права, оскільки вони пояснюють ті сторони прояву права, що не знаходять задовільного пояснення у рамках інших теорій. Але не менше аргументів висловлюється про­ти кожної з них. На думку противників нормативної теорії,

¹ Герман Кленнер. От права природьі к природе права. — М.: Про­ гресе, 1988. — С. 200—204.

² Більш дет. про новітні філософсько-правові теорії див.: Нерсесянц В. С Философия права. — М.: НОРМА, 1997. — С. 553—643; Тихомиров Ю. А- Основи философии права. — М.: ИНФРА, 1997. — С. 271—583; Четвер­ ний В. А. Современньїе концепции естественного права. — М.: Наука, 1988.

Козюбра Н. И. Социалистическое право и общественное сознание. — ^к-^: Наукова думка, 1979; Мальцев Г. В. Социальная справедливость и право. _ м.: Мнсль, 1977; Нерсесянц В. С. Право и закон. — М.: Нау-^Ка> 1983; Явич Л. С. Сущность права. — Ленинград: Изд-во Ленингр. У^н-та, 1985. - С. 117.

236 -ГІ^АІА9

наявність у законодавстві «мертвих» норм, декларативних, лозунгових приписів, таких, що не відповідають сутності суспільних відносин, підривають твердження про збіг зако­нодавства з правом. І навпаки, прихильники нормативного визначення права як аргументи проти природно-правової доктрини наводять існування надзвичайно широкого спект­ра правових уявлень у суспільстві, а проти соціологічної теорії — ту обставину, що ототожнення суспільних відно­син з правом не дозволяє чітко відокремити правові і непра-вові відносини тощо. Звичайно, ці правові теорії не йдуть узбіччям магістрального шляху розвитку правових вчень. Швидше, навпаки, є їх часовим відтворенням на новому етапі розвитку суспільства, а з теоретичної точки зору — нічим іншим, як проявом вікових суперечок щодо природи права. Нормативна теорія є, по суті, модифікацією історико-пози-тивістської школи права (у марксистсько-ленінській інтер­претації), моральна — нічим іншим, як природно-правової школи.

Поширення соціологічної концепції права у радянській юридичній юриспруденції, як і на Заході, стало реакцією на відставання позитивного права від нових суспільних відно­син, на невідповідність його новітнім тенденціям у розвит­ку суспільства, які позитивне право не було спроможне адек­ватно відобразити. Соціологічна концепція орієнтувала, та­ким чином, на відмову від існуючих формальних законів і на цій основі змикалась з історико-правовим вченням. Вона несла спільні ознаки також з нормативним вченням у тому розумінні, що оголошувала позитивними фактичні відноси­ни, визнаючи їх справжніми нормами. Соціологічна кон­цепція стала моментом усвідомлення особливостей реалізації права в реальних суспільних відносинах. І, дійсно, це зна­чення розкривається лише тоді, коли право не ототожню­ють, а виводять з «фактичних ситуацій», «життя», «конк­ретних відносин», розглядають його в нерозривному зв'яз­ку з суспільними, соціальними процесами. Справедливість даної оцінки стає очевидною при розгляді соціологічної кон­цепції в рамках такого підходу до об'єктивації права, коли владне веління, норма мають бути визнані як правові У суспільстві, тобто об'єктивовані у суспільстві, а влада -отримати легітимність.

237

ПРАВОРдЗУМІННЯ

Подивимося на правову систему Англії і СІЛА початку ми­нулого століття. Вона була практично повністю зорієнтована на таке право, коли судді «творили» правові норми у кожному окремому випадку, виходячи з того, як ці правила сприйма­лись населенням, який резонанс знаходили у суспільстві (на­дання таких повноважень суддям було продиктовано саме не­обхідністю врахування волі населення). Влада суддів, у свою чергу, набувала легітимності шляхом їх виборів.