Глава 29

статність регулювання, надійність і гарантованість здійснен­ня процесу, ефективність і оптимальність процесуального регулювання, послідовність (черговість, стадійність) і стро-ковість процесуальних дій¹.

Отже, процесуальні норми, формуючи юридичний про­цес, повинні визначати: цільове призначення процесу; тип основаних відносин; коло осіб, які беруть участь у процесі; дії, що здійснюються учасниками процесу; послідовність здійснення цих дій; строки і місце здійснення дій у юридич­ному процесі; правові засоби, що забезпечують функціону­вання процесу.

Розкриваючи зміст юридичного процесу, доцільно також зазначити місце процесуальних норм у правовій системі су­спільства. Процедури, механізми використання членами су­спільства прав, виконання ними обов'язків, дотримання за­борон, понесення відповідальності встановлені процесуаль­ними нормами з різним ступенем врегульованості. Деякі види правової діяльності регулюються процесуальними нормами лише в загальних рисах. Наприклад, ч. 1 ст. 217 Цивільно­го кодексу України містить матеріальну норму, яка надає право особам припинити зустрічні однорідні зобов'язання зарахуванням, при цьому ч. 2 цієї ж статті містить процесу­альну норму, яка встановлює, що для використання цього права необхідно і достатньо подання відповідної заяви однієї із сторін відносин. У даному випадку порядок використан­ня права на проведення зарахування встановлений однією процесуальною нормою, яка міститься у тій самій статті, що надає відповідне право. Натомість, порядок використан­ня суб'єктом суспільства права на судовий захист власних порушених чи оспорених цивільних прав та інтересів вста­новлений великою кількістю процесуальних норм, які скла­дають Цивільний процесуальний кодекс України та цілу галузь українського законодавства.

Врегульованість правової діяльності процесуальними нор­мами залежить від важливості певних відносин для життє­діяльності й стабільності суспільства; їх складності та бага-товаріантності, імперативного чи диспозитивного характе­ру регулювання матеріальних норм, інших об'єктивних і

¹ Протасов В.Н. Юридическая процедура. — М.: Юрид. лит., 1991-С. 25—61.

ЮРИДИЧНИЙ ПРОЦЕС __ 639

суб'єктивних факторів. Залежно від характеру суспільних відносин та їх врегульованості процесуальними нормами, останні можуть міститись у статті, нормативному акті ра­зом з матеріальними нормами, процедуру здійснення яких вони встановлюють; у окремому нормативному акті; у кількох нормативних актах, що складають інститут, галузь законодавства.

§ 2. Види і принципи юридичного процесу

Виходячи з визначення юридичного процесу, як вста­новленого нормами права порядку здійснення діяльності зі створення, тлумачення та реалізації правових норм, доціль­но класифікувати юридичний процес за видами правової діяльності на правотворчий, правотлумачний та правореалі-заційний¹.

Правотворчий процес — встановлений правовими нор­мами порядок діяльності соціальних суб'єктів з пізнання й оцінки правових потреб суспільства, формування і прийняття правових актів, їх оприлюднення та набрання ними юри­дичної сили. Залежно від видів правотворчості можна виді­лити процес народної правотворчості, законотворчий про­цес, процеси підзаконної, місцевої, договірної правотворчості. Суб'єктами правотворчого процесу є народ, уповноважені ними державні органи, місцеві громади, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, наукові установи, недержавні організації тощо.

Наприклад, процес народної правотворчості врегульований розділом 3 Конституції України і Законом України «Про все­український і місцевий референдуми». Законотворчий про­цес встановлений розділом 4 Конституції України і Регла­ментом Верховної Ради України, введеним у дію постановою Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. №130/94-ВР.

Правотлумачний процес — встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб'єктів, спрямо­ваний на з'ясування дійсного змісту правових норм та його Роз'яснення іншим членам суспільства з метою правильної

Законність: теоретико-правові проблеми дослідження та впрова­дження. — К.: Юстиніан, 2004. — С. 185.

640

ГЛАВА 29

та однакової реалізації цими членами норм права. Суб'єкта­ми правотлумачного процесу виступають державні органи законодавчої, судової, виконавчої влади, громадські об'єднан­ня, наукові установи, інші юридичні та фізичні особи.

Найбільш процесуально врегульованим в Україні є про­цес офіційного тлумачення правових норм Конституції та законів України, яке здійснюється Конституційним Судом України. Порядок даної діяльності встановлений розділом 12 Конституції України, Законом України «Про Конституцій­ний Суд України» та Регламентом Конституційного Суду України, затвердженим рішенням Конституційного Суду України від 5 березня 1997 р.

Правореалізаційний процес — встановлений правовими нормами порядок діяльності соціальних суб'єктів з викори­стання, виконання, дотримання і застосування норм права, спрямований на використання цими суб'єктами наданих їм прав, виконання покладених на них обов'язків, утримання від вчинення заборонених дій та понесененя відповідальності. Суб'єктами правореалізаційного процесу можуть бути будь-які члени суспільства, у тому числі, громадяни, особи без громадянства, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські об'єднання, підприємства, уста­нови, заклади, інші юридичні особи.

Наприклад, процес використання особою свого права на отримання ліцензії на право користування каналом мовлен­ня встановлений Законом України «Про телебачення і радіо­мовлення» і рішеннями Національної Ради України з теле­бачення і радіомовлення «Про затвердження Положення про умови конкурсу на отримання ліцензії» та «Про затвер­дження Положення про порядок ліцензування каналів мов­лення».

Окремо доцільно зупинитись на такому виді правореалі­заційного процесу, як процес застосування норм права. Саме у порядку правозастосування здійснюється основна функ­ція держави — охорона і забезпечення права, а також засто­сування державного примусу. Притягнення державою су­б'єкта суспільства до певного виду відповідальності має на­слідком обмеження його у відповідних (у тому числі природних) правах і свободах, тому державний примус по­винен застосовуватись лише уповноваженим органом, дію-

641

ЮРИДИЧНИЙ ПРОЦЕС

чим суворо у межах закону, на підставі закону та відпо­відно до встановленого процесуального порядку. З наведе­них причин саме юридичні процеси застосування правових норм є найбільш врегульованими та деталізованими у де­мократичному суспільстві. В Україні процесуальні норми, які встановлюють порядки застосування матеріальних норм, складають цілі галузі законодавства, наприклад криміналь-но-процесуальне, цивільно-процесуальне тощо.

Юридичний процес як елемент правової системи, як по­рядок правової діяльності, як частина правового життя су­спільства здійснюється за певними принципами. Принципи юридичного процесу являють собою основні ідеї, вихідні засади його формування, розвитку і функціонування. Прин­ципи властиві юридичному процесу можна поділити на за-гальноправові, що належать до юридичного процесу, як части­ни права; загальнопроцесуальні, які властиві саме юридично­му процесу у всіх його видах; видові, за якими здійснюються окремі види юридичного процесу.

Серед загальноправових принципів, що властиві юридич­ному процесу у науці теорії держави і права визначають:

• принцип загальнообов'язковості процесуальних норм для всіх соціальних суб'єктів та пріоритету цих норм перед всіма іншими соціальними нормами;

• принцип законності і юридичної гарантованості про­цесуальних прав особи, встановлених законом, пов'язаність нормами закону діяльності всіх посадових осіб і державних органів;

• принцип верховенства закону, закріплюючий вищу юридичну силу норм конституції та законів над іншими нормативно-правовими актами, несуперечливість правових норм;

• принцип процесуальної справедливості відбиває загаль-носоціальну сутність юридичного процесу, прагнення до по­шуку компромісу між учасниками відносин, відповідність дій їх соціальним наслідкам, наявність певних процесуальних механізмів;

• принцип процесуальної рівності закріплює рівний пра­вовий процесуальний статус всіх членів суспільства, відсут­ність будь-яких форм обмеження процесуальних прав особи

21. Теорія держави і права

642 глава^

за ознаками соціальної, расової, національної, мовної, релі-гіозної належності тощо;

— принцип юридичної відповідальності суб'єктів юри­дичного процесу за порушення процесуальних норм¹;

Крім загальноправових принципів юридичний процес здій­снюється із дотриманням загальнопроцесуальних принципів, серед яких можна відзначити:

• принцип гласності юридичного процесу, що встанов­лює відкритість і прозорість юридичного процесу для членів суспільства;

• принцип змагальності юридичного процесу, який по­лягає у доведенні і обгрунтуванні кожною особою власної точки зору;

• принцип дотримання компетенції при прийнятті нор­мативних і ненормативних правових актів;

• принцип юридичної сили і обов'язкового характеру прийнятих правових процесуальних актів;

• принцип дії конституційного і судового контролю в процесуальній сфері;

• принцип поєднання публічної і приватної ініціативи при порушенні юридичного процесу;

• принцип оптимального поєднання одноособовості та колегіальності в юридичному процесі;

• принцип оптимального поєднання усності і писемності юридичного процесу;

• принцип особливого процесуального захисту соціаль­но незахищених прошарків населення².

Разом із загальноправовими і загальнопроцесуальними принципами існують також принципи, притаманні окремим видам юридичного процесу. Наприклад, правотворчий про­цес здійснюється також за принципами: погоджувального начала у правотворчих процедурах; голосування; кворуму і більшості; поєднання відкритості і таємності голосування; пропорційності голосування кількості голосуючих; вищого і судового контролю за правотворчістю тощо. Правореаліза-

#

¹ Общая теория государства и права. Академический курс: В 2 т. / Под ред. М. Н. Марченко. — М.: Зерцало, 1998. — Т. 2: Теория права. — С. 22—24.

² Баландин В.Н., Павлушина А. А. Принципи юридического процес- са. — Тольятти: ВУиТ, 2001. — С. 89—92.

643

ЮРИДИЧНИЙ ПРОЦЕС

ційному процесу притаманні принципи: строковості цього процесу; заборони бути суддею у власній справі; можливості судового і позасудового оскарження процесуальних актів; здійснення правосуддя тільки судом; незалежності судей та інших посадових осіб; неможливості існування декількох інстанцій з дублюючими повноваженнями; безперервності; об'єктивної істини; безпосередньості; відносності й допус­тимості доказів; забезпечення права на захист і юридичну допомогу; імунітет свідків, виконання правових процесуаль­них актів тощо.