Глава 17

Система права і система законодавства

§ 1. Поняття та загальна характеристика системи права

Якщо зовнішнім проявом права є система його джерел, то внутрішня будова права визначаєть­ся як його система. У юридичній науці існують на перший погляд схожі категорії «правова сис­тема» та «система права», хоча з точки зору змісту, ці категорії мають суттєві відмінності.

Правова система — це сукупність наступ­них складових: юридичних норм, принципів, інститутів, правових установок, правових по­глядів, гіпотез, ідей, правової культури, тобто сукупність узгоджених і пов'язаних юридич­них засобів, за допомогою яких держава справ­ляє нормативний вплив на суспільні відноси­ни. Таким чином правова система охоплює нормативну, організаційну, концептуальну, культурну сторони правової реальності¹.

Обумовлена об'єктивними закономірностями розвитку держави й суспільства правова систе­ма відіграє провідне місце при характеристиці права, стану законодавства тощо. СтруктуР^а правової системи - це її внутрішня будова, яка характеризується єдністю, цілісністю та взає­мозв'язком складових елементів.

¹ Бобьілев А. И. Современное толкование систе права и системи законодательства // Государство и ПР во. — 1998. — № 2. — С. 22.

_цСТрЛ<АПРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА 387

Система права, на відміну від правової системи, є сукуп-істю впорядкованих і взаємоузгоджених між собою норм права, які характеризують його внутрішню будову, складо­вим елементом правової системи.

Серед ознак, що характеризують систему права необхід­но виділити наступні:

це обумовлена об'єктивним розвитком суспільних відно­ син внутрішня структура права;

_ дієвий нормативний регулятор, здатний здійснювати багатосторонній вплив на суспільні відносини;

• зміст характеризується цілісністю й структурованістю взаємопов'язаних між собою норм права, поділених за інсти­тутами, підгалузями та галузями права;

• норми права взаємоузгоджені між собою, знаходять­ся у відносинах внутрішнього підпорядкування та взаємо­впливу.

Системність суспільних відносин надає праву системних властивостей та зумовлює його структуру, яка є цілісним об'єднанням відносно самостійних, але пов'язаних між со­бою елементів — норм права, основним призначенням яких є регулювання суспільних відносин.

За змістом суспільні відносини можуть бути майновими та немайновими, фінансовими, земельними, сімейними тощо. Кожен із цих видів суспільних відносин регулюється визна­ченою групою норм права, які відбивають їх характерні особ­ливості та відповідну соціальну спрямованість.

Традиційним у теорії права, як і зазначалося вище, є Розгляд у якості складових елементів системи права норм права, інститутів права, підгалузей та галузей права.

Норма права - це загальнообов'язкове, формально ви­значене, встановлене або санкціоноване державою правило ^оведінки, за невиконання або неналежне виконання якого ^а°тає юридична відповідальність. Норма права як елемент ^СТеми права відбиває основні властивості права: норма-ність, формальну визначеність, державну примусовість, містом норм права є суб'єктивні права та юридичні обо-ни ^' ^ЯК* ^наД^аються та покладаються на суб'єктів суспіль-Ми /^{В1дносин 3} метою їх врегулювання. За різними критерія­ми п ^зм*^стом> сферами дії, характером приписів тощо) нор-Рава класифікуються на види.

388 глава ₁₇

Хоча необхідно зазначити, що окремо взята норма права не може врегулювати суспільні відносини. Зазначені виш? групи суспільних відносин регулюються відповідними гру пами правових норм, які створюють самостійні елементи системи права — галузі права, підгалузі та інститути права

Інститут права — це сукупність відокремлених, взаємо­пов'язаних правових норм, що утворюють частину галузі права та регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин.

Тобто, норми права створюють галузь права не безпосе­редньо, а через інститути. Відповідно інститут права відрізняється від галузі права передусім за обсягом правово­го регулювання, він регулює не всю сукупність якісно одно­рідних суспільних відносин, а лише їх окремі сторони (на­приклад, галузь конституційного права — має такі інститу­ти як інститут громадянства, президента, виборчого права тощо; галузь екологічного права має інститути природоко­ристування, охорони навколишнього природного середови­ща тощо).

Як певна сукупність норм права інститут права характе­ризується певними властивостями: регулятивністю (норми за змістом мають регулятивний характер), предметністю (присвячений регулюванню визначеного предмета — су­спільних відносин) та галузевістю (створюється із норм, що належать лише до певної галузі права).

У теорії права існує певна класифікація інститутів права:

1. загальні — ті, що формулюють загальні принципи та положення (з них сворюються загальні частини кодифіко­ваних нормативно-правових актів);

2. змішані — ті, що створюються на межі галузей права (наприклад, інститут спільної власності подружжя існує на межі цивільного і сімейного права);

3. комплексні — ті, що є складовими елементами ком­плексних галузей права.

Крім того, виділяють інститути конституційного, адміні­стративного, цивільного, кримінального тощо права, мате­ріальні та процесуальні.

У межах певних галузей права утворюються підгалузі; Підгалузь права — є складовим елементом системи права являє собою сукупність правових інститутів, які регулюю^т

_сТЕМА^I^РАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА 389

гмопов'язані однорідні відносини у межах однієї галузі, н приклад, У межах цивільного права (галузь права) існують

галузі зобов'язального права, спадкового права; у межах л' нсового _пр_ава - банківська, бюджетна тощо. За певних

ов а саме об'єктивної потреби у регулюванні певних сфер

пі'льних _відносин, підгалузь може набути характеру само­стійної галузі права. Так, наприклад, з галузі цивільного права виділилось житлове право. Підгалузь права як складовий елемент притаманний не всім галузям права.

Галузь права — це складовий елемент системи права, відокремлена сукупність норм права, які регулюють певні якісно однорідні суспільні відносини. Щодо визначення по­няття галузі права, то в юридичній літературі у принципі виробився єдиний підхід, згідно з яким визначаються такі її ознаки: основа відокремлення галузі права — якісно одно­рідні суспільні відносини; об'єктивність відокремлення груп суспільних відносин; певна структура.

Відомо, що право регулює найбільш важливі суспільні відносини, різні за змістом. Залежно від значення цих відно­син для суспільства і громадян галузі права структуруються у певну систему, чільне місце у якій посідає конституційне право. Після конституційного права у структурі галузей роз­міщуються адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, кримінальне, трудове тощо. Поява нових галузей права (енер­гетичного, медичного, космічного), на базі вже існуючих, відбувається в результаті об'єктивної диференціації суспіль­них відносин, її державно-правової оцінки, а також ступеня розвитку відповідних правових норм. Вказані три групи фак­торів (об'єктивні, оціночні і нормативні) повинні врахову­ватися під час оцінки галузевої структури права¹.

Галузі права є центральним елементом системи права, тому ефективність правового регулювання суспільних відно­син безпосередньо залежить від ступеня об'єктивності й ло-ічності їх побудови. У юридичній науці ця проблема не є . ^Воіс|; Наукові дискусії розпочалися ще за часів Римської

^еРії. Відокремленість галузі права та ступінь її розвиїку

начаються мірою розвинутості та автономності відповід-___віДносин та потребою у їх правовому врегулюванні. На

Долог ^Иунова Л. Б. Системньїе связи правовой действительности: Мето-^{Ия и} теория. — СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1991. — С. 94.

390 , , , „_______^ЗАВА^₇

сьогодні сталим є положення, відповідно до якого галу ■ права класифікуються за декількома критеріями, основц_и ми з яких є предмет і метод правового регулювання.

Правове регулювання суспільних відносин — форма їх впорядкування шляхом встановлення загальнообов'язкових правил поведінки уповноваженими органами влади. Струк. туру правового регулювання складають суб'єкти, об'єкти суспільних відносин, що регулюються, фактичні життєві обставини, що сприяють виникненню відповідних відносин предмет та метод їх регулювання.

Предмет правового регулювання — це фактичні суспільні відносини, пов'язані з реалізацією прав і обов'язків суб'єктів, та потребуючі правового впливу.

Предмет правового регулювання визначає, на яку групу однорідних суспільних відносин спрямована дія норм права (відповідає на питання: що саме; які суспільні відносини регулюються нормами права). Суспільні відносини, які по­требують правового впливу, характеризуються сталістю та повторенням; це найбільш важливі суспільні відносини, у межах яких поведінка їх учасників регламентується норма­ми права; ці відносини можуть бути конституційними, фінан­совими, цивільними, господарськими тощо. Відповідно скільки сфер суспільних відносин, які потребують врегулю­вання нормами права, стільки і предметів правового регу­лювання.

Предмету правового регулювання притаманні наступні характерні риси;

• це однорідний вид суспільних відносин, на який впли­вають норми певної галузі права;

• головним чинником що зумовлює відмінність між га­лузями права є специфічність суспільних відносин, що ре­гулюються, які, відповідно, відрізняються за своїм змістом, метою та завданнями;

• кожній галузі права відповідає певна сфера однорідних суспільних відносин, тобто певний предмет правового регу­лювання (наприклад, предметом адміністративного права є однорідні суспільні відносини у сфері здійснення виконав­чої влади та державного управління; відносини щодо надаИ' ня державних та управлінських послуг; відносини адмініс^т' ративної відповідальності тощо).

_теМа права і система законодавства 391

Різноманітність та специфічність сфер суспільних відно-обумовлює потребу у використанні додаткового критерію ^сиН_сИфі_кації галузей права — методу правового регулюван-^К Предмет правового регулювання є матеріальним критерієм ^їЯ' _ежування норм права на галузі, метод виступає додатко­вим юридичним критерієм, похідним від предмета.

У теорії права існує підхід щодо первинності методу пра­вового регулювання у формуванні галузі права, а не предме­та правового регулювання. Суспільні відносини об'єднують­ся у групи, що складають предмет галузей права за ознакою метода, тобто на підставі того, що вони впорядковують за допомогою характерних для даної галузі засобів впливу¹.

Метод правового регулювання — це сукупність прийомів і способів, за допомогою яких здійснюється вплив на пове­дінку суб'єктів суспільних відносин для забезпечення пра­вопорядку (відповідає на питання: яким саме чином здій­снюється регулюючий вплив є сфері, що є предметом впли­ву). Іншими словами сутність методу правового регулювання полягає у визначенні юридичних засобів та закріпленні про­цедур, за допомогою яких, у межах яких держава здійснює вплив на суспільні відносини, що є предметом правового регулювання.

Кожній галузі права притаманні свої специфічні методи правового регулювання. Головним чинником, що визначає різницю у способах впливу права на суспільні відносини є характер взаємного становища учасників правових відносин.

Відповідно метод правового регулювання характеризує: правовий статус суб'єктів суспільних відносин і їх взаємовід­носини між собою; порядок встановлення, зміни чи припи­нення взаємних прав і обов'язків учасників правовідносин; ^види й характер відповідальності за порушення норм права.

Залежно від взаємного становища суб'єктів відносин, що Регулюються, існує така класифікація методів правового Регулювання:

1) Імперативний метод (метод владного зобов'язання, під-

орення) _ заснований на владних приписах державних

об^^В' ^ЯК* ^ч^^тко встановлюють порядок виникнення прав і

__^язків суб'єктів та санкції за порушення цих обов'язків

С. 42 ^{Ротасов} В. Н. Что и как регулируєт право. — М.: Мьісль, 1995. —

у вигляді заборон та покарань (притаманний для адмініст ративного, кримінального права). Поведінка суб'єктів ^ учасників таких правовідносин є суворо регламентованою

2) Диспозитивний метод — передбачає можливість обран­ня суб'єктами правових відносин, рівними за правовим ста­тусом, варіанта поведінки у межах чинного законодавства за принципом: «дозволено все, що не заборонено» (прита­манний для цивільного, сімейного права).

Кожна галузь права використовує обидва методи, хоча один завжди є домінуючим у межах певної галузі.

Крім методів правового регулювання, розрізняють спосо­би — дозволу, заборони, зобов'язання, заохочення.

1. Дозвіл — означає надання суб'єктам суспільних відно­син можливості здійснювати дії, які не суперечать нормам права (притаманний для регулювання цивільних відносин).

2. Заборона — полягає у покладенні на суб'єктів обов'яз­ку не здійснювати протиправних дій. Як правило, такі зо­бов'язання містяться у нормах кримінального права.

3. Владне зобов'язання — застосовується для правового регулювання тих відносин, де суб'єкти мають нерівний пра­вовий статус і полягає у покладанні на суб'єкта обов'язку здійснювати певні дії (найбільш застосовується для регулю­вання адміністративних правовідносин).

4. Заохочення — надання суб'єктам правових відносин винагород та пільг, що передусім передбачає стимулювання їх доброзичливого ставлення до виконання своїх обов'язків у вигляді морального та матеріального стимулювання (при­таманний для регулювання трудових відносин).

Важливе значення для класифікації галузей права ма­ють принципи права — вихідні ідеї формування й функ­ціонування певних галузей права, що характеризують їх зміст. Відповідно кожна галузь права має свої принципи, які від­ображають рівень розвитку суспільних відносин даної сфе­ри життєдіяльності. Наприклад, основними принципами ци­вільного права є: неприпустимість свавільного втручання У сферу особистого життя людини; неприпустимість позбав­лення права власності, крім випадків, встановлених зак ном; свобода договору; свобода підприємницької діяльност яка не заборонена законом; судовий захист цивільного пр ва та інтересу; справедливість, добросовісність та розумніс

_нсТГліАЛІРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА 393

Для кожної галузі права характерним є наявність особ-вих юридичних засобів регулювання — форм, що стосу-ться способів виникнення прав і обов'язків, процедури їх еалізації. засобів юридичного впливу тощо. Наприклад, для *,„удового права основною формою є трудова угода (контракт). Всі галузеві засоби взаємодіють між собою створюючи галу­зевий механім регулювання. Предмет та метод правового пегулювання, загальні принципи та положення, юридичні засоби регулювання у сукупності утворюють особливий юри­дичний режим регулювання для кожної галузі права¹. Відпо­відно до цього галузі права поділяють на:

1. Профілюючі (фундаментальні) — первинні за характе­ром, займають центральне місце у системі права, оскільки втілюють вихідні юридичні режими у системі права та пер­винні юридичні засоби; до них належить: конституційне, адміністративне, цивільне та кримінальне, цивільно-проце­суальне, кримінально-процесуальне право. Правові режими інших галузей базуються на режимах профілюючих галузей та мають особливості відповідно до власного предмета.

2. Спеціальні — формуються відповідно з профілюючими і функціонують на основі власних суспільних відносин (тру­дове, сімейне, земельне, гірниче, водне, лісове, право со­ціального забезпечення тощо).

3. Комплексні — регулюють суспільні відносини у цілих сферах державного і громадського життя, використовуючи юридичні режими профілюючих та спеціальних галузей, у поєднанні та взаємодії. Для комплексних галузей характер­ним є відсутність єдиного методу регулювання, існування власних принципів (господарське, аграрне, екологічне, морсь­ке, житлове тощо). Іншими словами специфіка окремих видів суспільних відносин потребує комплексного регулювання,

окрема, застосування декількох методів та способів право-

?^го Р^егУлювання. Наприклад, регулювання екологічних

Дносин відбувається за допомогою владного зобов'язання

м ^{Свує с}Учасний нетрадиційний підхід до визначення компонентів ванн ^{13МУ правового} регулювання. Професор Сорокін В. Д. доводить існу-Не ви ^ДИН0Г0 предмета і методу правового регулювання, притаманного ^СоРок ^Юр^{Н0 гал}Узі права, а системі права в цілому. Детальніше див. Юпит. ' Правовое регулирование: предмет, метод, процесе. — СПб.: ^А- ^ЦентР ПРЕСС, 2003.

394 ~-^г5.АВА_І7

(виконання відповідних вимог) та заборони (охорона навко лишнього середовища). Норми права, що регулюють сам такі суспільні відносини, складають комплексні галузі пря ва, які створюються на межі окремих галузей права.

Відповідно, крім основних (профілюючих і спеціальних) виділяють і комплексні галузі права. Основними є ті, _Дд складу яких не входять норми інших галузей (конституцій, не, кримінальне, цивільне тощо). Комплексні галузі права складаються з норм, які входять до різних галузей права. Наприклад, аграрне право є комплексною галуззю права яка складається із сукупності органічно поєднаних норм права, що регулюють відносини у сфері сільськогосподарсь­кого виробництва. Відповідно аграрні відносини регулюються досить великою кількістю норм права, що містять норми фінансового, цивільного, адміністративного, трудового та інших галузей права.

За обсягом юридичних режимів, що охоплюються регу­люванням, комплексні галузі можуть бути інтегрованими (природоохоронна, сільськогосподарська, господарська), де охоплюється «на рівних» декілька юридичних режимів і спеціальними (житлове, морське), де серед декількох об'єдна­них юридичних режимів один є головним.

Особливе місце у правовій системі займає міжнародне право (публічне і приватне), оскільки воно не входить у на­ціональну систему права, але справляє на неї вплив, і на­впаки система права кожної країни впливає на розвиток міжнародного права.

Один з римських юристів — Ульпіан, поділяв право на публічне й приватне, при цьому стверджуючи, що публічне право має відношення до становища римської держави, при~ ватне — до користі окремих осіб. Такий поділ права отри­мав закріплення і є актуальним сьогодні. Відповідно до мети й призначення норм права система останнього може поділя­тись на публічне право і приватне право, яке складається із сукупності певних однорідних галузей права. Цивільне, сімейне та трудове складають приватне право, а всі інШ галузі — публічне право. Вирішальним у даному випадку склад суб'єктів та предмет і метод правового регулюванн » які визначають характер побудови правовідносин. У ^ЯР ватному праві — це рівноправність суб'єктів (громадян

_стЕМА ПРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА 395

пмчних осіб) та їх вільне волевиявлення (метод коорди-

ЮрИД^и . .

дії). У публічному праві — це відносини влади і підпо-¹ пкування, оскільки однією із сторін правовідносин має бути держава або її органи (метод субординації).

Розрізняють матеріальні й процесуальні галузі права. Матеріальне право складається з норм, що закріплюють права і обов'язки суб'єктів суспільних відносин та за допомогою яких держава безпосередньо їх регулює, а саме: консти­туційні, адміністративні, фінансові, кримінальні, земельні, цивільні, трудові і сімейні. Відповідно процесуальні галузі права містять норми права, що визначають процедуру реа­лізації (порядок) норм матеріального права, права і обов'яз­ки суб'єктів процесуальних правових відносин: цивільно-процесуальне, адміністративно-процесуальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове право.

Предметом процесуального права є відносини, виникнен­ня яких пов'язано з порушенням норм права або вирішен­ням суперечок між суб'єктами суспільних відносн.