Глава 7

§ 3. Конституційне закріплення принципів правової держави

Конституція у ст. 1 проголошує Україну правовою дер­жавою. Які принципи правової держави вона закріплює?

Конституція як один з найголовніших чинників право­вої державності визначає принцип верховенства права (ст. 8). Однак вона не наводить поняття зазначеного принципу, як і не позначає всіх його елементів. Конституція не визначає співвідношення між принципом верховенства права і понят­тям правової держави, закріпленим у ст. 1, не визначає місця принципу верховенства права у понятійному розумінні пра­вової держави, а тому інтерпретація конституційного прин­ципу верховенства права вимагає встановлення на понятій­ному і елементно-структурному рівні співвідношення між цими двома поняттями.

У ст. 8 Конституції, яка проголошує вказаний принцип, визнається верховенство Конституції та принцип прямої дії її норм. Зрозуміло, що вони не вичерпують принципу верхо­венства права і не є самодостатніми для його розуміння. Не менш важливими для тлумачення принципу верховенства права є як теоретичні уявлення про праворозуміння, про співвідношення права з іншими соціальними регуляторами (що дозволяє усвідомити достатність правового регулюван­ня у суспільстві), про морально-етичну основу права, про вплив прав людини на державну владу, так і аналіз відпо­відних положень Конституції, які стосуються ідеологічно­го, політичного та економічного плюралізму (ст. 15), кон­ституційних прав громадян і механізмів їх правового захи­сту (Розділ II), конституційно-правових механізмів здійснення державної влади, правової основи діяльності гро­мадських організацій, політичних партій тощо.

У країнах континентального права в силу домінування юридичного позитивізму принцип верховенства права має здебільшого вираз верховенства закону, а, відтак, перева­жає принцип законності, який, однак, грунтується на ро­зумінні справедливого закону.

У Німеччині принцип верховенства права, як вираз за­конності (КеспїззІааШспкеіІ;), з'явився з виникненням поняття правової держави, що вживається з XIX ст., у Німеч-

дрАВОВА ДЕРЖАВА 179

чині на противагу поняттю поліцейської держави (Роїігеіз-іааі)- Нині цей принцип нерозривно пов'язаний з демокра­тичним порядком та елементами природного права.

У Франції принцип законності вживається з часів Рево­люції 1789 р. на противагу королівському свавіллю, як засіб обмеження адміністративної влади за допомогою закону.

У Великобританії принцип панування права (гиіе оі 1а^) пов'язаний з парламентським режимом, легітимною владою, справедливим законом, судовим контролем за діяльністю ви­конавчої влади. Він є, по суті, еквівалентом правової держави.

На підставі аналізу положень Конституції України мож­на виділити низку інших принципів, які, на наш погляд, мають бути віднесені до принципу верховенства права, у тому числі: принцип мінімальної достатності правового регу­лювання суспільних відносин та всезагальності права; принцип позапартійності права, його відносної само­стійності щодо політичних сил і деідеологізованості; принцип відносної самостійності щодо судової та вико­навчої влади; принцип верховенства Конституції та за­конів України.

Принцип мінімальної достатності правового регулювання суспільних відносин та всезагальності права

Право повинно діяти лише там, де інші регулятори є не­ефективними чи не здатні виконати позитивної ролі упо­рядкування відносин, де потрібне упорядкування суспіль­них відносин на основі владного впливу, правового захисту. Право не повинно витісняти інші соціальні регулятори і не мати переваги над ними.

Послаблення юридичного тиску на суспільні відносини потрібно пов'язати з переоцінкою ролі держави у здійсненні Управління економікою і суспільними інститутами. Тоталь­не управління і надмірна управлінська ноша держави не тотожні ефективному управлінню, швидше, навпаки, вони знижують можливості контролю за управлінськими проце­сами. Держава має позбутися також патерналістських по­глядів на права громадян. В умовах ринкових відносин ос­новною функцією держави повинно бути не намагання за-езпечити усіх рівними соціально-економічними правами (що

180

ГЛАВА

ЛРАВОВА^ЕРЖАВА

181

неможливо без повернення до розподільчої системи і плано­вої економіки), а захист прав громадян, розкріпачення приватної ініціативи. Тому такою важливою є практична реалізація щодо господарюючих суб'єктів і громадян прин­ципу «дозволене все, що не заборонене законом».

Заміна адміністративного юридичного інструментарію цивільно-правовим, очищення законодавства від непрацю­ючих юридичних конструкцій активно вплине на обсяг і гармонізацію законодавства. Та поряд з теоретичним роз­робленням нової моделі організації суспільства значна ува­га має бути приділена вдосконаленню існуючої нормативно-правової системи. Вона здатна відіграти позитивну роль упо­рядкування суспільних відносин, однак за умови, якщо нормативно-правові акти складатимуть внутрішньоузгоджену і несуперечливу систему, відповідатимуть вимогам та реа­ліям життя. Не кажучи вже про останнє, чинне законодав­ство України, на фоні різкого збільшення його масиву, ста­ло важкодоступним для сприйняття. У ньому важко орієн­туватись, навіть юристам. Механізм реалізації законодавства значно ускладнився, як і процедура вирішення спорів пра­вовим шляхом через численні реформації правозастосовчих і судових органів, зміни у їх компетенції.

Право повинне забезпечувати формальну рівність людей (рівність перед законом) і змістовну рівність у межах, у яких право взагалі здатне здійснювати цю рівність (забезпечува­ти «стартову» рівність можливостей людей, застерігати від дискримінації за тими чи іншими ознаками).

Право за своєю суттю має поширюватись на усі однорідні суспільні відносини; не повинно бути осіб, які виводяться з-під дії права в силу посадового чи майнового становища. Воно не повинно надавати необгрунтованих переваг жодній з них; йому мають підкорятися меншість і більшість, і ті, хто прий­має державні рішення, і ті, хто виконує останні. Саме у вказаній якості права прихований найбільший потенціал, адже це змушує право якомога повніше відображати інтере­си усього супільства та всіх його членів. Якщо право не виконує цієї функції і перестає бути універсальним регуля­тором, коли з-під його впливу випадає певна суспільна ка­тегорія (правляча чи економічна еліта, окремі меншини чи соціальні групи тощо), зазначене призводить до порушення моральних засад суспільства, спотворення сутності і при-

значення держави як політичної організації представляє і захищає загальні інтереси.

В силу принципу всезагальності право повинно мати ефек­тивні механізми для захисту прав меншості, представлення її інтересів при напрацюванні правових рішень та їх прий­нятті¹.

Принцип позапартійності права,

його відносної самостійності

щодо політичних сил та ідеологізації права

Право в умовах плюралістичного суспільства, багатопар­тійності, проголошених Конституцією України (ст.15), по­збавляється безпосереднього домінуючого впливу політики однієї чи декількох партій шляхом вимоги враховувати по­літичні настанови у нормотворчій діяльності органів дер­жавної влади, які перетворюються лише на політико-ідео-логічні наміри партій. Засобом запобіганню відновлення партійності права в Україні стало також визнання її право­вою державою, реальне впровадження принципів парламен­таризму, запровадження принципу розподілу влад, позбав­лення на практиці парламенту та органів виконавчої влади, які уповноважені приймати нормативно-правові акти, пар­тійного керівництва. Тим самим право перестає бути корпу­сом правопорушуючих правил, набуває природних онтоло­гічних властивостей і відновлює свою природу як феномен, набагато ближчий до моралі, економіки, соціальних відно­син, ніж до політики, яка своїм впливом на право не повин­на спотворювати сутність, першооснову правового регулю-» вання суспільних відносин. Відтак, право набуває вищості Щодо партійних норм та партійних директив, політики у Цілому. Зазначене, звичайно, не означає повної відсутності будь-якого партійного впливу на нормотворчі органи, зок­рема, на парламент, законодавчі рішення, рішення інших органів державної влади. Навпаки, в силу політичного ха­рактеру нині існуючої державної влади держава є головним засобом реалізації політики, а політичні мотиви виконуть

' 8 судовій практиці принцип «верховенста права» був застосований Ри винесенні рішення Верховним Судом України щодо результатів ви-°Рів Президента України 2005 р.

182 Е5.АВА7

важливі програмну і орієнтуючу функції при прийнятті рішень органами державної влади.

Що стосується парламенту, то саме у ньому знаходить найбільш концентроване своє відображення цивілізована боротьба, наявних політичних сил за переважний вплив на формування державної правової політики та прийняття кон­кретних законодавчих рішень.

В умовах правової держави право має бути позбавлено також ідеологізації, що означає, насамперед, відмову від визнання державою обов'язкової ідеології, а, відтак, пере­творення права на засіб реалізації цієї ідеології. Конститу­ція України закріпила вказану тезу, визнавши, що суспіль­не життя в Україні грунтується на засадах політичної, еко­номічної і ідеологічної багатоманітності, і що жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова (ст. 15). Адже існування у державі обов'язкової ідеології забирає у права життєдайні сили, ставить його на службу, а то й повністю підпорядковує інтересам держави чи партійним потребам. Первинними орієнтирами для права стають не моральні цінності, потреби суспільства та захисту прав людини, ідеа­ли свободи, справедливості, а необхідність реалізації дер­жавної політики чи політичної програми. Рішення влади стають однобокими, не відображають усієї ідеологічної па­літри, існуючої в суспільстві, і з часом втрачають правовий характер, перетворюючись у засіб насилля. Ось чому жодна обов'язкова державна ідеологія не може бути у цьому відно­шенні «доброю» для суспільства. «Прогрес», досягнутий за допомогою такої ідеології, перетворюється на суттєві втра­ти у царині моралі, прав і свобод особи.

Наведене не означає відсутності у права жодної ідеологічної основи; воно означає лише те, що ідеологія має завойовувати серця і розум не шляхом надання їй державної сили, а через свою привабливість, потенційні можливості враховувати нама­гання, ідеологічні погляди якомога ширшого кола людей.

Кожна держава потребує ідеологічного обгрунтування сутності влади, напрямів суспільного розвитку, вибору су­спільних і особистісних цінностей, ідеологічної інтерпретації державної політики в різноманітних сферах суспільного життя. Особливої ваги ідеологічна мотивація набуває ДЛЯ становлення і розвитку молодих держав. Прикладом чого є й Україна, яка наполегливо шукає ідеологічні засади, здатні

ПРАВОВА ДЕРЖАВА ₁₈₃

консолідувати націю, надати імпульс розвитку усім силам суспільства. Протягом тривалого часу і політики, і вчені-політологи розробляють модель ідеологічної орієнтації для України, яка дозволила б доповнити могутній ідеологічний стимул розвитку для розвитку Української держави, яким є потреба утвердження її незалежності, іншими складовими такої ідеологічної орієнтації. Які дозволили б подолати де­які тенденції надмірного збагачення, зберегти суспільство як цілісний організм. На наш погляд, досить привабливими є ідеали побудови соціально справедливого та соціально одно­рідного суспільства — суспільства заможних людей, утвер­дження правової держави, забезпечення пріоритету прав і свобод людини, ідея повноправного входження України у світове і європейське співтовариства як повноправного чле­на. Але подібна ідеологія має будуватись з врахуванням на­ціональної самоідентифікації українського суспільства, умов його розвитку, національної самосвідомості.

Що стосується шляхів впливу ідеології на право, то він має відбуватись через носіїв політичної влади у суспільстві, легальні форми впливу політичних сил, «третій сектор», вплив населення на правову політику держави.

Принцип відносної самостійності права щодо судової та виконавчої влади

Цей принцип полягає у тому, що органи виконавчої та судової влади визнають відносну самостійність права, що вони не формально застосовують закон, а у певних межах використовують правові ідеали та правові ідеї, які в силу існування відмінностей між поняттями «право» і «закон» надають праву самостійної регулятивної сили. Принцип вер­ховенства права, закріплений у ст. 8 Конституції України, не означає лише верховенства його формальних джерел — конституції та закону, а й визнання природного права як безпосереднього регулятора суспільних відносин. Природне право у вигляді правових ідей правди, справедливості, мо­ралі, рівності тощо позначається на судовій практиці і Діисненні виконавчої влади через використання їх як до­даткових критеріїв оцінки конкретних фактів і обставин. Інтерпретація і конкретизація наведених правових ідей Довільна. І органи правосуддя, і виконавча влада, як вже

184