§ 5. Об'єктивне та суб'єктивне право

Характеристика проблем правового статусу особи визначає необхідність дослідження поняття права як у об'єктивному, так і суб'єктивному значеннях. Це зумовлюється тим, що особа взає­модіє з обома згаданими вище проявами права. Норми об'єктив­ного права регулюють поведінку особи, визначаючи зміст прав та обов'язків, а суб'єктивне право є засобом досягнення мож­ливостей і реалізації інтересів особи. Саме за допомогою об'єк­тивного та суб'єктивного права особа реалізує себе, свій со­ціальний, юридичний і моральний потенціал, свої інтереси.

Різниця між правом у об'єктивному та суб'єктивному зна­ченні визнавалася ще римськими правниками. Аналогічно ця проблема вирішувалася науковцями СІЛА та європейсь­ких країн. У вітчизняній науці тривалий час відбувалися спроби визнати категорію суб'єктивного права несуттєвою, такою, що не має самостійного значення. Однак у подальшо­му ці тенденції не отримали розвитку і на сьогодні загально­визнаною стала теза про багатоаспектність категорії «право». Вона набирає різного значення залежно від того, яке юри­дичне явище повинно відобразитись терміном «право».

У сучасній юридичній літературі слово «право» вживаєть­ся у двох основних значеннях — об'єктивному та суб'єктив­ному. Вказане дає можливість розглянути правову дійсність у двох аспектах: як систему встановлених чи санкціонова­них державою норм і як можливості та повноваження, що належать суб'єктам на основі і у межах цих норм.

Однак не залишаємо поза увагою той факт, що визнаність суб'єктивного права ще не вирішила теоретичних проблем

ДЕРЖА^Т^ЮОБА 91

його дослідженості у науці. Тривалий час цей термін відоб­ражали за допомогою іншої граматичної форми. Один з най-видатніших німецьких юристів, цивіліст і філософ права, засновник реалістичної школи права — Р. Ієрінг називав суб'єктивне право конкретним¹, проф. Р. Бабун правомоч­ністю², а відомий французський юрист, засновник теорії кор­поративної держави Л. Дюгі — соціальною функцією³. У зв'язку з появою широкого праворозуміння професори Л. Явич, С. Кечек'ян та О. Піонтковський пропонували об'єд­нати поняття об'єктивного та суб'єктивного права єдиним терміном «право». Хоча і така позиція не заважає визначи­ти у праві два зрізи — обов'язкові приписи, що виходять від держави, та юридичні можливості окремих осіб.

Не зважаючи на згадані проблеми, в сучасній науці об'єк­тивне та суб'єктивне право визначаються самостійними і взаємозалежними категоріями, що відображають різно­манітні сторони правової дійсності.

Об'єктивне право — це система загальнообов'язкових норм, що мають формальний вираз, встановлюються та гарантують­ся державою з метою впорядкування суспільних відносин.

Об'єктивність права визначається тим, що воно:

• не залежить від волі та свідомості суб'єкта права;

• не належить йому.

Формою виразу об'єктивного права є законодавство; пра­вові звичаї; юридичні прецеденти; нормативні договори пев­ної держави.

Суб'єктивне право — це міра юридично можливої пове­дінки, що задовольняє інтереси певної особи.

Суб'єктивний характер права виявляється у тому, що воно:

• залежить від волі суб'єкта;

• реалізується залежно від його бажання та належить йому.

Формою виразу суб'єктивного права є право, що визна­чає міру свободи певного суб'єкта шляхом конкретизації його можливої поведінки. Категорії об'єктивного та суб'єктив­ного права характеризуються:

— спільними рисами;

¹ Иєринг Р. Борьба за право. — М.: Феникс, 1991. — С. 8.

² Бабун Р. Общее учение о праве и государстве. — К., 1925. — С. 115. Дюги Л. Конституционное право. Общая теория права. — М.,

1908. — С. 1.

92 ГЛАВА 4

• відмінностями;

• взаємодією. Спільні риси:

1. Об'єктивне та суб'єктивне право мають юридичний характер.

2. Вони є засобами регулювання суспільних відносин.

3. Вони встановлюються державою.

4. Мають документальну форму закріплення.

5. Охороняються державою.

6. Мають визначений зміст та нормативний характер.

7. Мають юридичну силу, тобто породжують правові на­слідки.

Однак, не зважаючи на наявність певних спільних ознак, категорії об'єктивного та суб'єктивного права мають само­стійний характер. На це вказують їх своєрідні риси.

ДЕРЖАВА ТА ОСОБА 93

1	2
Має загальнообов'язковий характер і поширюється на діяльність всіх суб'єктів права	Має індивідуальний харак­тер і регулює поведінку конкретного суб'єкта
Встановлює способи, межі та методи правового регулювання	Встановлює особливі методи та способи поведінки суб'єк­та щодо визначеного випадку
Залежить від потреб суспільства	Залежить від настання юридичних фактів
Охороняється у загальному порядку державою	Конкретизує засоби впливу на окремих суб'єктів

Об'єктивне право	Суб'єктивне право
1	2
Залежить від об'єктивних умов розвитку суспільства, що мають економічний, політичний чи соціальний характер	Залежить від суб'єктивних факторів, серед яких рівень підготовки депутатів, пра­цівників правоохоронних і судових органів, громадян
Складають норми загального характеру	Стосується певних суб'єктів
Поширюється на всі сфери суспільних відносин	Поширюється на певну сферу відносин
Потребує конкретизації індивідуальними актами	Є нормами прямої дії
Має форму нормативно-правового акта, звичаю, прецедента чи нормативного договору, що складають поняття джерела права	Існує у формі індивідуаль­них нормативних актів — рішень, постанов, вироків, указів тощо
Спрямоване на регулювання суспільних відносин	Спрямоване на надання можливостей конкретним суб'єктам

Взаємодія об'єктивного та суб'єктивного права виявляєть­ся через два напрями:

• об'єктивне право є мірою реалізації можливостей, на­даних правом суб'єктам;

• суб'єктивне право — це засіб (спосіб) реалізації об'єк­тивного права шляхом його конкретизації.