Глава 9

монархію, аристократію і демократію і два види політичної влади: батьківську і деспотичну. У першому випадку влада отримується за згодою, у другому — силою. Однак суверен­ітет верховної влади постає в своєму повному абсолюті: вла­да суверена не може бути без його згоди перенесена на іншо­го; він не може бути позбавлений її або покараний своїми підданими, він — єдиний законодавець і верховний суддя. Відтак, у Т. Гобса жодних обмежень влади не існує. Закон держави — це лише воля суверена.

Н. Макіавеллі поділяє всі держави на ті, у яких піддані звикли коритись правителям, і ті, де вони споконвічно жили вільно. У своєму головному трактаті «Правитель» він ствер­джує, що розумний правитель не може і не повинен зали­шатись вірним своїй обіцянці, якщо це шкодить його інте­ресам¹. Отже, і засобів, щоб запобігти недотриманню обіця­нок правителем, теж немає. Утопічні соціалісти визнавали необхідним дотримуватися суспільних законів про розподіл зручностей життя, які, керуючись правилами справедливості, опублікував правитель або затвердив одностайною згодою народ².

В умовах громадянських воєн у Англії у XVII ст. актив­ну роль у формуванні ідей державності відіграли народні дискусії, які сприяли виникненню різноманітних теорій революційного лібералізму. Гаслами їх стали — рівність, свобода, інші природні права, справедливість законів, ідея злагоди (соціального контракту). Обстоювалась ідея прибор­кання кожної сфери врядування згідно з верховною владою народу, гарантованою писаним реєстром невід'ємних прав³.

На противагу Т. Гобсу, Дж. Локк виступив проти абсо­лютного, необмеженого характеру державної влади. Він вва­жав, що люди за природою є вільними, рівними і незалеж­ними, а тому ніхто не може бути виведений з цього стану і підпорядкований політичній владі іншого без його згоди.

¹ Макиавелли Н. Государь // Антология мировой политической мьіс- ли. — М.: Мнсль, 1997. — С. 253.

² Томас Мор. Золота книга, настільки корисна, як і забавна, пр° найкращий устрій держави і про новий її острів Утопію» // Антология мировой политической мьісли. — М.: Мьісль, 1997. — С. 280.

³ Джордж Г. Себайн, Томас Л. Торсон. Історія політичної думки, ж К.: Основи, 1997. — С. 435.

рРАВОРОЗУМШНЯ 255

Єдиний шлях відмови від політичної свободи — це угода з іншими людьми про об'єднання у спільноту¹. Заслуга Лок-_ка полягає також у тому, що він закладає основи теорії по­ділу влади та її утримання, правда, з точки зору парламент­ського пріоритету. Локк вважав, що влада суспільства і ство­реного нею законодавчого органу не може йти далі, ніж це необхідно для загального блага, і хто б не володів законо­давчою чи верховною владою, він зобов'язаний управляти згідно з встановленими постійними законами, проголоше­ними народом та відомими народу, правити за допомогою неупереджених і справедливих суддів, які повинні вирішу­вати справи на основі законів та застосовувати силу лише при виконанні таких законів².

Ідея поділу влад чи ідея змішаного врядування, як зазна­чається у Себайна і Торсона, була однією з найдавніших у політичній теорії, однак ніколи не була наповнена певним значенням. І якщо в Англії дана концепція наповнювалась конкретним змістом суперечностей між короною та судами звичаєвого права, Локк же відводив їй допоміжне місце у теорії парламентського пріоритету, то ПІ. Монтеск'є звів роз­межування влад у систему правових стримувань та врів­новажувань між різними частинами тієї чи іншої конституції³.

Найбільш всебічно теорію народного суверенітету обгрун­тував визначний французький просвітитель Ж.-Ж. Руссо. Розуміючи людину як громадянина, котрий є основополож­ною моральною категорією, він стверджує, що громада — головний моральний чинник, який формує громадянина. Спільні надбання (мова, спільний інтерес та добробут) є при­чиною створення держави. «Якщо Держава, або Громадянсь­ка община, — пише Руссо, — це не що інше, як умовна особа, життя якої полягає у союзі її членів, то найважливі­шою її турботою є турбота про самозбереження... Подібно тому як природа наділяє кожну людину необмеженою вла­дою над всіма частинами її тіла, суспільний договір дає по­етичному організму необмежену владу над всіма його чле-

Джоя Локк. Два трактата о правлений // Антология мировой поли­тической мьісли. — М.: Мьісль, 1997. — С. 36—361.

² Там само. — С. 365.

' Джордж Г. Себайн, Томас Л. Торсон. Історія політичної думки. — ^к-: Основи, 1997. — С. 495.

256