§ 2. Визначення права

Множинність визначень права, яка існує у юридичній літературі, залежить від чисельності поглядів на походжен­ня права, джерела права, на бачення природи його зв'язків з державою, а також від того, які сутнісні ознаки, особли­вості, риси права покладаються в основу того чи іншого його визначення, який бік його, як складного суспільного фено­мена, досліджується.

Значна причина розбіжностей у визначенні права поля­гає також у тому, яка правова доктрина покладається в ос­нову такого визначення: природно-правова, нормативістсь-ка чи соціологічна. Причому це характерно як для Заходу, так і для вітчизняної юридичної науки. Простежимо це де­тальніше.

У силу того, що у період формування традицій права на Заході панівною була теорія природного права, то і право визначалось, відповідно, як модель людської поведінки, як правило належного, необхідного, а не як реально існуючі позитивні норми.

У подальшому, в силу домінування юридичного позити­візму (відмітимо, однак, що при збереженні загального плю­ралізму поглядів на право), панівним був погляд на право, ^як на діючі правила поведінки, похідні від волі законодав­ця- Наведений погляд поширений й сьогодні. У чому при­чина його живучості? Насамперед, очевидно тому, що за ^0ви високого рівня легітимності влади, розвинутості де-°кратичних інститутів, врахування думки населення при Риинятті законів не існує значного розриву між громадсь-¹⁰ Думкою і приписами законів. Законодавство стає про­щенням волі населення, а не діє всупереч їй. Правиль-

238

Глава 9

ний, справедливий закон і є, таким чином, правом. Право набуває виразу закону, а закон стає втіленням права. Однак, оскільки абсолютної тотожності не буває у жодному суспільстві, то й для Заходу питання відповідності права мо­рально-етичним підвалинам суспільства і відповідної корекції закону в усі часи мало велику актуальність. Ось чому багато вчених не пов'язують право виключно з приписами держави.

У різних соціальних вимірах право проявляється неодна­ково. Поширеною причиною розбіжностей у визначенні права є також акцентація на різних ознаках і характеристиках, довільне розуміння сутності права. Наведемо декілька при­кладів. Так, Л. Явич визначає право залежно від форм вия­ву, як продукт духовної діяльності, як різновид оціночного духовного освоєння дійсності, як момент врегульованості і порядку в суспільних відносинах, як сферу соціальної сво­боди, як сукупність юридичних норм тощо, застосував бага­топоверховий шлях пізнання права¹.

Заслуговує на особливу увагу розуміння права В.Нерсесян-цем, оскільки у порівнянні з існуючим в юридичній літера­турі 80—90-х рр. уявленнями, воно є найбільш оригінальним.

У багатьох своїх працях він обгрунтував два визначення, які є, на думку вченого, взаємодоповнюючими. Перше — визначення права, як «об'єктивно обумовленої, що має соці­ально-класовий характер і виражає вимогу справедливості, загальної міри (форми, норми) свободи та рівності», а друге — визначення закону (права у формі закону), «як офіційного (державно-владного, що виражає державну волю пануючого класу) формально-визначеного і загальнообов'язково-норма­тивного) виразу та встановлення права, наділеного закон­ною силою»². У остаточному підсумку право визначається ним як всезагальна, необхідна форма і рівна міра (норма) свободи індивідів³.

Визначення права на основі рівності і свободи є пізна­вально-раціоналістичним, оскільки воно орієнтує на з'ясу­вання смислу права як такого явища, яке належить раціо-

¹ Явич Л. С. Сущность права. — Ленинград: Изд-во Ленингр. ун-та. 1985. — С. 10.

² Нерсесянц В. С. Право: многообразие определений и единство по­ нятий // Сов. государство и право. — 19837 — № 10. — С. 26.

³ Нерсесянц В. С, Право — математика свободьі. — М.: Юристі» 1996. — С. 54.

_пРАВ0^ОЗУШННЯ__ 239

лально мислячому індивідууму, котрий взаємодіє з такими ж індивідуумами на засадах рівності.

Такий лібертальний підхід важливий не лише з точку зору визначення його сутності, а й з погляду на необхідність по­силення гуманістичного змісту права, подолання карально­го сприйняття останнього, яке характерне для тоталітарних систем, переорієнтації його з заборон на дозволи і диспози­тивні норми. Перш, ніж ідеї рівності і свободи щодо багатьох класів були визнаними і отримали відображення у консти­туціях та законах, ці класи пройшли тривалий шлях бо­ротьби за свої права, рівність і свободу. Ідеї рівності і свобо­ди були на знаменах майже всіх революцій.

Але свобода і рівність відображаються у такому розумінні права лише абстрактно, як абстрактна ідея. Поза цими ме­жами і свобода, і рівність набувають відмінностей залежно від справжніх, реальних умов здійснення самої свободи та рівності. Більше того, використання абстрактної свободи у визначенні права зобов'язує до пояснення необхідності пра­вової диференціації між окремими суб'єктами права, пошу­ку оптимальних критеріїв для встановлення правових особ­ливостей правового регулювання тих чи інших відносин.

Що ж стосується справедливості, то вона має загальну ос­нову з правом, але не може бути з ним ототожнена. Справед­ливість є оціночними засобом, моральним критерієм, за допо­могою якого будемо виправдовувати чи піддавати сумніву відповідні норми, а, відтак, підтверджувати їх чинність або коригувати останні відповідно до нових ідеалів справедливості. Ось чому найбільший смисл ці поняття мають при їх розрізненні, у той час, коли їх ототожнення збіднює обидва поняття. Соціальна справедливість має власний глибокий соціальний зміст. її реалізація здійснюється за допомогою різноманітних форм і засобів, хоча правові форми та засоби Досить ефективні. Якщо справедливість є правильністю, істинністю, виправданістю соціального розрізнення людей у суспільних відносинах, то саме право, сприймаючи їх як ^вихідні критерії, стає у той же час тим засобом, за допомо-⁰¹⁰ якого справедливість реалізується.

Сутність права проявляється також у меті та призначенні Рава, спрямованості його на упорядкування суспільних ДНосин, тобто у динамічному, регулятивному аспекті.

240 , ![5АВА9

Право у суспільстві виступає не просто як «явище у собі» а як зовнішнє явище, могутній регулятивний засіб, що по­требує від особи діяти відповідно до вимог права.

З цього боку, право є норма, правило, мірило, міра того як необхідно діяти особі у відносинах з іншими людьми. Право дає міру такої поведінки як окремій особі, котра по­трапляє у сферу відповідних відносин, так і стає рівною мірою для всіх інших осіб, які потраплять під дію цієї норми. Так, особа, яка прагне успадкувати майно сторонній особі, зо­бов'язана скласти заповіт відповідно до вимог цивільного права. Ця вимога є нормою, мірою для даної особи за вказа­них обставин. Водночас ця норма, за рівних обставин, буде загальною, рівною мірою також для інших осіб, у яких ви­никне намір успадкувати своє майно. Але від чого залежить ця міра?

При регулятивному визначенні права, як міри (норми) належного, необхідного, особливо важливу роль відіграють морально-етичні категорії: свобода, рівність, справедливість. Однак тут вони виступають вже не як елементи сутності права, якими вони були у пізнавально-раціоналістичному визначенні^ а як зовнішні морально-етичні критерії, що визначають міру самого права, силу владного впливу на суб'єктів права, на зміст права у відповідності з досягнути­ми у суспільстві морально-етичними уявленнями. Логічно розрізняти у праві не лише окремі елементи морально-етич­ної надбудови, духовної сфери, а всі існуючі. Мають врахо­вуватись і такі складові морально-етичної сфери, як добро, милосердя, повага до гідності людини тощо. Вони є дуже істотні для розуміння змісту правової регуляції, слугують виправданням чи відкиданням її, стають не мірилом самого права (тобто самих себе), не абсолютними характеристика­ми права, а морально-ціннісними критеріями права.

Спробуємо розглянути це детальніше спочатку щодо пи­тання рівності.

Видається, що більш простою є проблема формальної пра­вової рівності, принцип якої у найбільш узагальненому ви­гляді врегульований у ст. 24 Конституції України як рівність всіх перед законом. Це означає, що недопустимі будь-які привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкір^и> політичних переконань, релігійних та інших переконань,

241

ПРАВОРОЗУМІННЯ

статі, етнічного та соціального походження, майнового ста­ну, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Так, Конституція України гарантує незалежність і недо­торканність суддів і забороняє вплив на них у будь-який спосіб (ст. 126). З точки зору формальної рівності, кожен суб'єкт права (громадянин чи посадова особа, як, то: прези­дент, прем'єр-міністр чи глава державної адміністрації, орган державної влади тощо) зобов'язаний дотримуватися цих приписів. Тобто на всіх, хто потрапляє у сферу суддівської діяльності, вплив на суддів заборонений рівною мірою. Зміна статусу суб'кта права (скажімо, зайняття громадянином пев­ної посади), теж не скасовує цього зобов'язання. Так само і щодо суддів: кожному з них гарантована така незалежність і недоторканність. Або, наприклад, право вимагає, щоб у разі вчинення розбійного нападу відповідальність була рівною, тобто заборонено скасовувати відповідальність кон­кретної особи на тій лише підставі, що вона є, скажімо, близьким родичем високопоставленого службовця.

Отже, право упорядкувало відмінності (за статтю, поса­дами тощо), які існують між людьми, між суб'єктами права взагалі, за єдиними підставами і мірою. Воно стало рівним мірилом поведінки у певних однакових випадках.

Така рівність є рівністю формальною, рівністю перед за­коном, рівністю перед його заборонами не порушувати тих чи інших правових вимог, рівністю у тому, щоб зазнавати негативних наслідків у разі порушення закону. Тут фор­мальна рівність вимагає здійснення чинного права без ви­нятків для будь-кого, не зважаючи на особистість. Загальна Дія права і неможливість виведення будь-кого з-під дії зако­ну й складають зміст формальної рівності. Всі суб'єкти пра­ва наділені правами та свободами і всім заборонено діяти в інтересах чи всупереч окремій особі, привілейовано виділя­ти її з кола інших рівних суб'єктів.

Однак можливий також інший вид правової рівності, ^еред у_Сі_х суб'єктів, якщо продовжити розгляд прикладу ^пРо відповідальність за вчинення розбійного нападу, в зако­нодавстві будуть виділені групи за віком. За умови інших Рівних обставин неповнолітій особі буде призначене пока­рання більш м'яке, ніж повнолітній. Диференційована відпо-ідальність може бути застосована також у разі, коли жерт-

242