Глава 2

МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ

53

До методів, які не можна ігнорувати під час аналізу дер­жавно-правових явищ, належить функціонально-правовий, особливо у галузі правотворчості. Саме цей метод передба­чає необхідність поетапного підходу до правотворчого про­цесу. Використання вказаного методу дозволяє орієнтува­тися у величезній кількості законів, матеріалах стосовно практики їх реалізації, створює сприятливі умови для роз­робки науково обгрунтованих рекомендацій щодо вдоскона­лення законодавства¹.

В умовах побудови правової держави вагомого значення набуває прийняття тільки тих законів, які відповідають сподіванням населення. До методів, які дозволяють ефек­тивно вивчати громадську думку з цих питань, безперечно, належить статистичний. Використання названого методу також корисно в ході аналізу законодавчої діяльності Вер­ховної Ради України. Адже позиція вказаного органу дер­жавної влади з того чи іншого питання, що потребує зако­нодавчого врегулювання, фактично є складовою позицій 450 народних депутатів України. Безумовно, позиція кожного з них як незалежного суб'єкта законодавчої ініціативи може мати суб'єктивний характер. Проте зазначена суб'єктивність нейтралізується під час з'ясування їх спільної позиції. Ос­тання, як правило, є об'єктивною, віддзеркалюючи особли­вості суспільно-політичних процесів, що відбуваються в Україні, а також обмежень, заборон та дозволів, встановле­них, зокрема, нормами депутатської етики. У цілому про­цес законодавчої діяльності відповідно до відомого з теорії ймовірності закону великих чисел завжди має приховану закономірність, яку можна виявити під час статистичного аналізу. Тільки за допомогою названого методу можливо дослідити правову активність парламенту (питома вага робіт, пов'язаних з виконанням законодавчих функцій, у загаль­ному обсязі діяльності, що здійснюється Верховною Радою України), динаміку пріоритетів законодавчої діяльності (по­казник здатності парламенту реагувати на суспільні споді­вання у правовій сфері) та деякі інші показники, які харак­теризують зазначену сферу діяльності.

¹ Семчик В. І. Проблеми теорії законотворення / Проблеми і перспек­тиви розвитку та реалізації законодавства. — К.: Київ, ун-т права, 2001.

Разом з тим слід підкреслити недосконалість цього мето­ду дослідження, яка пояснюється його надмірною залежніс­тю від випадковості збігу зовнішніх факторів. У першу чер­гу, мова йде про ситуацію, коли кількість об'єктів, що до­сліджується, не відповідає вимогам масовості. Тому в ході проведення досліджень названі методи мають застосовува­тися у комплексі з іншими методами пізнання.

Також потрібно згадати про історико-правовий метод, важливість котрого підкреслюється у теорії, але який по­стійно ігнорується на практиці. Як відомо, методологія дер­жавно-правової діяльності у колишньому СРСР була чітко детермінована комуністичною ідеологією. Проте вести мову про її суспільну нездатність або односторонність було б ве­ликою помилкою. Навпаки, вона досягла завершеної форми щодо розв'язання проблем правового врегулювання суспіль­них відносин за наявності системоцентричної моделі роз­витку суспільства. Подібного роду модель за певних обста­вин може виникнути у будь-якому суспільстві, існуванню котрого загрожує небезпека (реальна чи надумана). При цьому інтереси, права та свободи окремої людини стають другорядними. Для подолання зазначеної небезпеки члени суспільства змушені об'єднувати свої зусилля.

Після зникнення з політичної карти світу СРСР в Украї­ні змінилася форма державного правління, почало форму­ватися нове мислення. У центрі уваги держави, однак тільки на концептуальному рівні, опинилася конкретна людина з її інтересами, правами та свободами, тобто почала створю­ватися персоноцентрична модель розвитку суспільства. Утвер­дження і забезпечення прав та свобод людини було проголо­шено головним обов'язком держави.

Разом з тим великий методологічний прорахунок поля­гає у тому, що замість політично, економічно, соціально і національно обґрунтованої еволюційної трансформації су­спільних відносин було обрано інший шлях. Для реформу­вання правової системи нашої держави запросили числен­них іноземних експертів та фахівців, які дуже мало знали Україну, менталіте ? її народу, історичні і тогочасні умови його життя.

Досить згадати :^гро діяльність Консультативно-дорадчої Ради (створена Президією Верховної Ради України 25 берез-

54