Глава 27

циркуляцій, повідомлень), виданих іншими виконавчо-роз­порядчими органами.

Серед джерел французького права слід звернути увагу на правові звичаї. Відповідно до існуючої у Франції доктрини, судові рішення, хоча і не належать до первинних чи основ­них джерел права, однак у практичному житті країни, у повсякденному регулюванні суспільних відносин відіграють певну роль. Особливо це стосується рішень Конституційно­го суду, які слугують не тільки загальним орієнтиром для судової практики, а й принциповим покажчиком при вирі­шенні конкретних справ¹.

§ 11. Правові системи Австралії і Канади

Правова система Австралії зазнала сильного впливу «за­гального англійського права»². Вплив англійського права був офіційно проголошений постановою британської влади, яка визначила, що норми «загального права» і парламентські акти, які діяли в Англії станом на 25 липня 1828 р., підля­гають обов'язковому застосуванню в існуючих на той час колоніях. Це призвело до того, що хоча згодом Австралія й набула можливості самостійно формувати свою правову і судову системи, але постановам палати лордів майже зав­жди надавалась перевага перед рішеннями австралійських судів. Лише в останнє десятиліття австралійське «загальне право» стало розглядатися як самостійна система права, головним джерелом якої визнаються сформоване у судових рішеннях «загальне право» і законодавчі акти.

Австралійське «загальне право», на відміну від законодав­ства, є єдиним для усіх шести штатів і двох (Північної і Авст­ралійської столичної) територій Австралійського союзу. Єдність його забезпечується Верховним судом Австралії, рішення яко­го з питань «загального права» — обов'язкові для усіх судів Австралії. Тобто силу прецеденту мають тільки рішення Вер-

¹ Шскзоп В. Іпігосіисиоп 1о ГнепсЬ Ьау/. 01а£о\у, 1994. — Р. 10—12.

² Решетников Ф. М. Правовьіе системи мира: Справочник. — М.: Юрид. лит., 1993. — С. 80 та ін. За рішенням уряду від 1976 р. країна за кордоном називається «Австралія», а всередині — Австралійським союзом.

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ 615

ховного суду Австралії і верховних судів штатів та територій, їх зобов'язані виконувати всі суди нижчих ланок.

Що стосується законодавства Австралії, то воно складаєть­ся із законів, що приймаються парламентом Австралійсько­го союзу і окремими штатами. Компетенція Союзу і штатів розмежована Конституцією у такий спосіб, за яким пере­важна частина суспільних відносин регулюється законодав­ством штатів. Чинна нині Конституція Австралії визнає та­кож загальну компетенцію Союзу і штатів. Перевага надаєть­ся законодавству Союзу. Так, предметом регулювання союзного законодавства є питання юрисдикції судів, прий­няття і звільнення з роботи, пенсійного забезпечення, шлю­бу, банківської справи, авторського права тощо. А законо­давство штатів регулює право земельної власності, договір­не право, відповідальність за спричинення шкоди тощо.

Щодо судової системи, то австралійська система включає в себе федеративні суди, суди штатів, а також декілька спе­цифічних судових установ з чітко визначеними функціями.

Правова система Канади. У Канаді діє система англійсь­кого «загального права», згідно з якою рішення судів вищо­го рівня набирають сили судового прецеденту¹. Джерелом права у Канаді вважають законодавчі норми, що видаються парламентом, та норми «права справедливості», які були створені ще за рішеннями Суду канцлера в Лондоні у XV— XIX ст.

Рішення канадських судів протягом тривалого часу підля­гали оскарженню у Судовому комітеті Таємної ради у Лон­доні. Нині ця практика скасована, проте раніше прийняті рішення англійських судів, що тлумачать чинні у Канаді англійські закони і норми «загального права», мають за­гальнообов'язкову силу, а єдність системи канадського «за­гального права», забезпечується Верховним судом Канади і вищими судами провінцій, рішення яких є загальнообов'яз­ковим для всіх нижчих судових інстанцій.

Законодавча влада у Канаді протягом тривалого часу на­лежала британському парламенту, а колоніальні структури видавали лише прийняті у метрополіях закони. Але Кон­ституційним законом від 1982 р. було встановлено, що з

¹ Загальна теорія держави і права. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — С. 276.

616 ГЛАВА 27

цього часу жоден наступний акт британського парламенту не буде мати чинності у Канаді, тобто була проголошена суверенність країни у сфері законотворчості.

Федеративний устрій країни визначає розмежування за­конодавчих повноважень між парламентом і законодавчи­ми зборами провінцій. До законодавчих федеративних по­вноважень належать 27 питань, які регулюють питання еко­номіки, торгівлі, мореплавства, грошового обігу та банків, патентів, авторського права, кримінального права і кримі­нального процесу тощо. До компетенції законодавчих по­вноважень провінцій належать місцеві питання щодо по­датків, освіти, виховання, здійснення правосуддя у про­вінціях, цивільний процес.

У наш час система канадського «загального права» є само­стійною, її єдність забезпечується Верховним судом Канади і вищими судовими інстанціями, яким підпорядковані всі нижчі судові інстанції. Але не втратили значення і рішення англійських судів, прийняті раніше в результаті тлумачення дії в Канаді англійських законів і норм «загального права».