§ 3. Соціальне призначення права

Питання про соціальне призначення права має довгу істо­рію розвитку. Демосфен бачив соціальне призначення права у встановленні порядку, якого повинні дотримуватися всі люди. Ціцерон вбачав соціальне призначення права у тому, що воно визначає всі необхідні дії і забороняє небажані. Гуго Гроцій вважав, що призначення права полягає у виразі ним моральних правил, у визначенні справедливих дій. Були також інші висловлювання щодо соціального призначення права.

Проте більша увага почала приділятися цим питанням на початку XX ст. Деякі вчені (Л. Дюпе, К. Зенкер, М. Кор-кунов, Л. Петражицький та інші) 'звернули увагу на різнобічні соціальні аспекти дії права. З'явилася теорія со­ціальних функцій права, суть якої полягає у спробі поясни­ти суспільству природу права, його соціальну цінність, ба­гатогранність дії, важливість права для вирішення соціаль­них завдань.

Кожний з названих авторів по-своєму пояснював соціальне призначення права, інколи вони виходили із зовсім різних Методологічних і гносеологічних позицій, але всі зазначали здійснення правом соціальних (громадських) функцій, вба­чаючи у них прояв як соціальної природи, так і соціального призначення права.

Комаров С. А. Общая теория государства и права. — СПб.: Питер, -І004. — с. 47—53.

• ^теорія держави і права

290 , Главам

Необхідно зазначити, що проблема соціального призна­чення права в останні десятиліття — постійна для представ­ників юридичної науки як на Заході, так і в Україні¹.

У юридичній літературі категорія «соціальне призначен­ня права» вживається у декількох значеннях: наприклад, для характеристики історичної місії права, тобто оцінка значення права стосовно його минулого і майбутнього. Під соціальним призначенням права іноді розуміють його еко­номічні, політичні, ідеологічні та інші завдання. Можна розглядати його з точки зору кінцевих соціальних резуль­татів, тобто в аспекті тих досягнень в соціальних відноси­нах, які обумовлені реалізацією правових норм.

У цьому зв'язку можна вважати, що право має своїм со­ціальним призначенням закріплення важливих, необхідних відносин, викорінення негативних явищ у житті суспіль­ства, забезпечення нормальних умов для розвитку певних відносин і створення умов для сприятливого розвитку но­вих, прогресивніших видів суспільних відносин.

Проте дане визначення не є вичерпним для категорії пра­ва. Багатоманітність і різні рівні відображання нею право­вої дійсності дають підстави використовувати дану катего­рію у іншому — ширшому значенні, що дозволить надати соціальному призначенню права більшу самостійність, тео­ретичну і практичну цінність у апараті юридичної науки.

Не можна не відмітити, що найбільша необхідність у використанні категорії «соціальне призначення» виявляється при порівняльному аналізі з соціальним призначенням дер­жави, мораллю, ідеологією і іншими складовими надбудо­ви. У даному випадку досить чітко виявляється одне важ­ливе значення цієї характеристики, що демонструє об'єк­тивне призначення права виконувати специфічну, якісно самостійну роль, яка обумовлюється його соціальним при­значенням на певному етапі розвитку суспільства. Саме ця обставина дозволяє стверджувати, що соціальне призначен­ня права полягає перш за все в регулюванні відносин, по­в'язаних з виробництвом, розподілом, споживанням, з до­триманням громадського порядку, що відповідає інтересам

¹ Оніщенко Н. М. Правова система і держава в Україні. — К.: Вид-во Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. — С. З, 35 та інші.

_гУТШ€ТЬ І СОЦІАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ ПРАВА 291

_аНуючого класу (в умовах існування антагоністичних класів), суспільства у цілому чи певної його частини.

Призначення права вирішувати самостійно соціальні зав­дання є найважливішим конститутивним моментом понят­тя «соціальне призначення права». За цією ознакою можна відрізнити дану категорію від близьких до неї за змістом понять (таких, як завдання, роль, функція права тощо).

Призначення означає не другорядну, супутню, а об'єктив­но необхідну спрямованість дії права, яка, врешті-решт по­винна бути виражена у вигляді певного соціального резуль­тату (закріплення відповідного виду суспільних відносин, викорінення небагатих явищ тощо). Іншими словами, при­значення містить певний момент цілеспрямованості, її дже­релом виступає соціальна потреба, а стержнем — воля, інте­рес політичних сил, що знаходяться при владі.

Саме призначення права формулюється, складається з потреб суспільного розвитку, воно є продовженням цих по­треб, що знаходить вираз у юридичному акті. Відповідно до потреб і соціальної необхідності суспільства створюються закони, спрямовані на закріплення певних відносин, їх ре­гулювання чи охорону. Причому те чи інше призначення закону виступає тим виразніше, чим гостріше відчувається потреба (необхідність) саме у відповідній його соціальній ролі — закріпляти, захищати чи спрямовувати розвиток певних суспільних відносин.

Соціальна необхідність регулювання суспільних і вироб­ничих процесів виникає вже на ранніх етапах розвитку су­спільства, ще до появи права. Ця необхідність багаторазово зростає в умовах появи державної організації суспільства, коли суттєво розширюється сфера відносин, яку клас, що знаходиться при владі, намагається охопити регулюванням: Форма взаємовідносин особи і держави, забезпечення функ­ціонування політичних інститутів тощо. Право стає най­важливішим інструментом координації дій різних суб'єктів суспільних відносин.

Правові норми виступають як вимоги, що пред'являють-^я До відповідних суб'єктів суспільних відносин здійснюва-^{и пев}ні дії, у першу чергу в інтересах тих політичних сил, иразом волі яких є право. Саме тому правові норми завжди рямо чи опосередковано спрямовуються на охорону цих

292 ГЛАВА ц

інтересів, тобто мають поряд з регулятивним охоронне ППЦ. значення. Регулювання і охорона суспільних відносин юрц_ дичними засобами — це головне і основне у чому полягає соціальне призначення права. Разом з тим історія свідчить що в силу політичних і соціально-економічних причин кож­ний тип права покликаний вирішувати тільки йому влас­тиві завдання, спрямований на досягнення певної мети, щ₀ не властиво іншим історичним типам права. Необхідно роз­різняти загальне соціальне призначення права, тобто харак­терне для всіх його історичних типів (регулювання і охоро­на суспільних відносин) і типологічне, тобто властиве праву одного історичного типу (наприклад, ідеологічна спрямо­ваність соціалістичного права). У цьому зв'язку можна вва­жати, що в соціальному призначенні права інтегруються його завдання і цілі. Практичне значення вказаних якостей за­значеної категорії полягає у тому, що при розгляді права в системі різних елементів надбудови його соціальне призна­чення, яке охоплює специфічні завдання і мету, виступає одним з критеріїв, що дозволяє чіткіше відмежовувати пра­во від інших її частин, бачити його якісну самостійність.

Історія свідчить, що право, вирішуючи класові завдання, активно взаємодіє також з іншими соціальними регулято­рами (політикою, мораллю, звичаями), розв'язуючи загаль-носоціальні завдання, регулює суспільні відносини, вихо­вує громадян, охороняє культурні цінності тощо. Як держа­ва неухильно виконує певні «загальні справи», що випливають з природи будь-якого суспільства, так і право, як класовий регулятор суспільних відносин, неухильно ви­рішує низку загальносоціальних завдань, обумовлених його соціальною природою.