§ 1. Людина, особа, громадянин: співвідношення понять

Дослідження проблеми співвідношення дер­жави та індивіда зумовлює необхідність аналізу змісту, ознак і взаємодії категорій «людина», «особа», «громадянин». Саме вони характеризу­ють належність людини як біологічного суб'єкта до суспільства та держави і визначають особли­вості її статусу.

Проблема людини займає одне з провідних місць у суспільствознавстві. У філософії, соціо­логії, психології, юриспруденції поняття люди­ни характеризується певними особливостями, що відображають своєрідність предмета та завдань науки. У сфері правознавства важливою є ха­рактеристика особи з точки зору її правоздат­ності, дієздатності та спроможності нести юри­дичну відповідальність.

Поняття «люди» у Великому тлумачному слов­нику сучасної української мови визначається як «суспільні істоти, що являють собою найвищий ступінь розвитку живих організмів, мають сві­домість, володіють членороздільною мовою,

ДЕРЖАВА ТА ОСОБА 75

виробляють і використовують знаряддя праці»¹. Отже, це поняття включає два аспекти: природний та соціальний. Дійсно, людина сприймається, перш за все, як жива істота природи.

Людина — це біологічна категорія, що визначає на­лежність живої істоти до людського роду за певними анато­мічними особливостями та фізіологічними функціями.

Основними рисами людини є:

• розвинутість інстинктів, що забезпечує можливість реалізації різних інтересів;

• наявність мови як засобу спілкування та узгодження діяльності людини;

• необхідність спілкування із собі подібними з метою досягнення компромісу інтересів;

• чіткий розподіл праці у людському середовищі, що надає можливість досягти високого ступеня організованості відносин.

Очевидно, що людина — істота не лише природна, а й соціальна. Такі її специфічні ознаки, як мова, мислення, можливість створювати знаряддя праці могли сформувати­ся та розвинутись лише у суспільстві.

Ця категорія характеризує перший етап розвитку суспіль­ства — його становлення як соціальної системи, для якої характерна наявність біологічних суб'єктів з повною відсут­ністю соціальних зв'язків між ними.

Процес розвитку та еволюції суспільства спричинив ви­никнення специфічних відносин між суб'єктами, що харак­теризуються певним рівнем усвідомленості та узгодженості. Саме це зумовлює соціальний характер поняття «людина» та його перетворення на соціально-значиму категорію «осо­ба». Дана категорія визначається щодо певного етапу роз­витку людського суспільства. Особа формується на такому етапі його розвитку, коли людина отримує відносну неза­лежність від природи та повну свободу дій.

Особа — людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов'язки, які ним покладаються.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. — К.: Пєрун, 2001. - С. 499.

76

Глава 4

ДЕРЖАВА ТАКСОВА

77

Саме на соціальний характер категорії «особа» вказують її наступні риси:

1. Розумність, тобто здатність мислити та приймати ос­мислені, а не інстинктивні рішення. Ця ознака зумовлює можливість упорядкування процесу спілкування суб'єктів.

2. Свобода, тобто можливість вибору із встановлених су­спільством варіантів поведінки саме того, який найповніше відповідає інтересам особи та не порушує прав інших суб'єктів, що і забезпечує можливість усвідомленого став­лення суб'єкта до власної поведінки.

3. Індивідуальність, що виявляється у наявності специ­фічних рис, які виокремлюють особу з маси собі подібних. Саме це надає можливість реально визначити соціальний стан, професію, вік, місце особи в суспільстві.

4. Відповідальність, що характеризується як можливість передбачати результати своїх дій, керувати ними та само­стійно нести відповідальність у разі невиконання обов'язків чи порушення прав інших осіб. Ця риса забезпечує певне співвідношення власної поведінки з інтересами суспільства та її самооцінку відповідно до існуючих стандартів.

Особа формується під впливом двох факторів: 1) індиві­дуальних вроджених властивостей; 2) соціального середови­ща, що впливає на людину.

Безумовно, суспільні відносини є важливим фактором впливу на особу. Однак особа не формується пасивно, вона є активним суб'єктом. Соціальну природу особи визначають такі компоненти її структури, як свідомість, воля, мож­ливість діяльності. Свідомість є цементуючим елементом, що відображає можливість усвідомлювати дійсність, керу­вати своїми вчинками. Відсутність самосвідомості особи не надає можливості вести мову про наявність особи. Воля як компонент структури особи характеризується як можливість вибору діяльності та досягнення певної мети. Діяльність пов'язується з можливістю використання інтелектуальної та фізичної енергії для досягнення певного результату.

У сучасній літературі стосовно поняття особистості є дві діаметрально протилежні позиції. У відповідності з першою особами вважаються лише видатні люди, що мають виключні таланти й індивідуальність. Інша (що більш сприйнятлива) визначає особою будь-яку людину, котра є суб'єктом су­спільних відносин.

З виникненням держави та владної сфери відносин со­ціальна категорія «особа» набирає політичного змісту і пе­ретворюється у категорію «громадянин».

Громадянин — це особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений ста­тус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею. Громадянин має певні особливості, що нада­ють можливість бути суб'єктом не лише економічних та со­ціальних, а й політичних відносин.

1. Це особа, яка належить до постійного населення пев­ної держави.

2. Це особа, що користується правами, наданими держа­вою, та виконує обов'язки, покладені на неї.

3. Це особа, котра користується захистом з боку держа­ви, як правовим, так і судовим.

4. Це особа, яка несе законодавчо закріплену відпові­ дальність у разі порушення чи невиконання певних рішень, а також у випадку порушення суб'єктивних прав інших осіб або невиконання власних юридичних обов'язків.

Зв'язок громадянина та держави визначається у процесі характеристики ознак держави:

• державна публічна влада є офіційним представником суспільства. Саме тому відносини громадянин—держава мають державно-політичний характер;

• держава є територіальним устроєм суспільства, що забезпечує певний рівень упорядкування суспільних відно­син за допомогою спеціальних засобів — правових норм. Це зумовлює правовий характер взаємодії громадянина та дер­жави;

• держава за допомогою права узгоджує інтереси різно­манітних суб'єктів і груп та гарантує взаємну відпові­дальність громадянина і держави, що визначає громадяни­на як рівноправного партнера держави.

Таким чином, еволюція понять «людина», «особа» та «гро­мадянин» визначає не лише відповідні етапи становлення, розвитку, функціонування та вдосконалення суспільства і Держави. Наведені категорії надають можливість визначи­ти належність людини до суспільства і держави_; охаракте­ризувати особливості їх статусу та можливості щодо захис­ту суб'єктивних інтересів.

78

ГЛАВА 4