Глава 27

графічними, ідеологічними тощо. Співвідношення цих кри­теріїв у різних державах — різне.

Правова система конкретного суспільства, що відображає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність являє собою національну правову систему. Вона визначає цілісність даної правової системи, відображає єдність суспіль­ства і є одним із виявів державного суверенітету держави.

Вивченням особливостей формування і функціонування правових систем різних держав, виявленням у них спільно­го і специфічного займається порівняльне правознавство. Метод порівняння дає змогу на основі подібних юридичних ознак (структура права, джерела, провідні інститути і га­лузі, правова культура та традиції) згрупувати правові сис­теми сучасності в нову категорію «правова сім'я». Вперше цей термін був введений у юридичний вжиток французьким компаративістом Рене Давидом, який багато років займався дослідженням правових систем сучасності.

Правова сім'я утворюється із національних правових сис­тем, об'єднаних на основі подібності таких ознак: структура права, юридична практика, джерела права, правова ідеологія.

Рене Давид виділяє три основні групи правової сім'ї: 1. ро-мано-германську; 2. сім'ю загального права; 3. сім'ю соціа­лістичного права.

Поряд з країнами з названими правовими системами (які Давид називає основними), існують Індія, Далекий Схід, СІЛА, мусульманський світ. Вони, на думку автора, залишаються вірними своїм поглядам, право розуміється зовсім інакше і йому відводиться зовсім інша роль, ніж у західних країнах¹.

С. Алексєєв називає чотири основні сім'ї національних систем:

1. романо-германську (національні правові системи Фран­ції, ФРН, Італії, Іспанії тощо);

2. англосаксонське загальне право (національні правові системи Англії, СІЛА і ряду інших країн);

3. релігійно-общинні юридичні системи (правові систе­ми, притаманні ряду держав Азії та Африки);

4. заідеологізовані правові системи при авторитарних політичних режимах². •

¹ Давид Р. Основньїе правовьіе системи современности. — М.: Про­ гресе, 1988.

² Алексєєв С. С. Теория права. — М.: БЕК, 1995. — С. 200—205.

ПРАВОШ^СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ 581

Своєрідною видається позиція В. Синюкова, який пропо­нує таку класифікацію:

1. сім'я загального права (історично створена в Англії у X—ХШ ст.);

2. романо-германська правова сім'я (історичні корені якої сягають римського права, І ст. до н.е. — VI ст. н.е.);

3. традиційні (Японія, ряд держав Африки та ін.) і релігійні правові сім'ї (мусульманське право, індуське право);

4. слов'янська правова сім'я.

До слов'янської правової сім'ї він включає групу російсько­го права (Україна, Білорусь, Болгарія, нова Югославія). При­чому російська правова система виділяється ним як провідний елемент слов'янської правової сім'ї, на основі її самобутності, обумовленої не тільки техніко-юридичними, формальними ознаками, а й глибокими соціальними, культурними, дер­жавними починаннями життя слов'янських народів¹.

Є й інші точки зору на цю проблему².

Правова система відіграє величезну і різнобічну роль у житті суспільства. І кожний її компонент окремо, і вся сис­тема в цілому здійснює свій примус (вплив) не тільки на суспільні інститути, а й на людину, її діяльність.

Цікаву характеристику правової системи дає американсь­кий юрист Лоуренс Фрідмен. На його думку, не минає і дня, навіть години без взаємодії з правом у широкому ро­зумінні слова. Правова система всюдисуща, хоча дуже час­то її присутності не помічають. Правова система безперерв­но змінюється, хоча її складові частини підлягають змінам У різні проміжки часу.

Водночас існують деякі постійні елементи — принципи системи, які були присутніми у системі завжди (навіть у минулі століття і будуть такими тривалий час). Вони нада­ють необхідної форми і визначеності цілому³. Проведення Реформ, демократичних перетворень в Україні, формування

¹ Синюков В. Н. Зазнач, праця. — С. 167.

Саидов А. X. Введение в основньїе правовьіе системи современнос-

*^и / АН УЗССР, Ин-т философии и права. — Ташкент: ФАН, 1988;

видовА. X. Сравнительное правоведение и юридическая география мира. —

•^: ИГПАН, 1993. — С. 14; Явич Л. С. Сущность права. — Ленинград:

^изд-во ЛГУ, 1985. - С. 46.

і». ^фРидмен Л. Введение в американское право. — М.: Прогресе, *»92. — _{С- 78}

582 , -_______ІЛАВА 27

громадянського суспільства, соціальної держави, ринкових відносин відбувається за безпосередньої участі правової сис­теми, всіх її ланок, які охоплюють практично всі сфера життя суспільства.

Підвищення ролі права у процесі соціального регулюван­ня, розширення сфери правового регулювання, поява нових політичних і державних інститутів зумовлюють активне функціонування основних елементів правової системи.

Тільки узгодження дії всіх її елементів, їх результа­тивність дадуть змогу протистояти негативним тенденціям, що створюють реальну загрозу демократії і правопорядку. Це — беззастережна умова завдань, які постали перед україн­ським суспільством.

На підставі викладеного вище правову систему, на нашу думку, можна визначати як об'єктивне, історично законо­мірне правове явище, яке включає взаємозв'язані, взаємо-обумовлені і взаємодіючі компоненти: право і втілюючи його законодавство, юридичні установи і юридичну практику, суб'єктивні права і обов'язки, правовідносини, правову ідео­логію та ін.

Кожній державі притаманний той чи інший тип права, сутність і зміст якого мають вирішальне значення для ха­рактеристики її правової системи. У деяких країнах є кілька правових систем, що конкурують між собою. Іноді навіть недержавні об'єднання можуть мати своє право, наприклад, мусульманське, канонічне, індуське тощо. Крім того, у світі існує й своєрідна міжнародна правова система, яка регу­лює, наприклад, зовнішні торговельні відносини.

Правова система кожної держави має свою специфіку, структуру, мету, формується у певний історичний час, У конкретному регіоні, характеризується національними особ­ливостями. Вона складається у суспільствах з неоднакови­ми звичаями, віруваннями, має різні джерела.

У конкретному суспільстві правова система, що відобра­жає його соціально-економічну, політичну і культурну своєрідність, вважається національною правовою системою і є одним із проявів державного суверенітету.

Вивченням особливостей формування і функціонування правових систем різних держав, виявленням у них спільно­го і специфічного займається порівняльне правознавство. Ц

583

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

наука дозволяє на основі схожих юридичних ознак (струк­тура і джерела права, його провідні інститути та галузі, пра­вова культура й традиції) групувати окремі правові системи у правову сім'ю, визначення якої вперше було здійснено французьким компаративістом Р. Давидом.

Об'єктом порівняльного правознавства є правові систе­ми, які, як і право, існують у просторі та часі. Воно сприяє усвідомленню загально- цивілізаційної природи права. Ви­значаючи національні аспекти останнього цінністю, яка відображає внесок народів, націй і держав у загальноправо-вий потенціал, порівняльне правознавство дозволяє розгля­дати право в історичному аспекті, у контексті громадянсь­кого суспільства, в системному зв'язку правових явищ.

Зазначена наука ґрунтується на визнанні однакового со­ціального статусу правових систем, їх паритету і на повазі до національних правових норм, звичаїв і традицій. Дослід­ники у галузі порівняльного правознавства визначають, що процес пізнання права є необхідним. У його основі лежать об'єктивні процеси, які дістають вияв у розширенні і по­глибленні зв'язків між окремими країнами і групами країн, їх інтеграції, в усвідомленні того, що національний право­вий (як і будь-який інший) ізоляціонізм призводить до не­гативних наслідків як для окремих правових систем, так і для світової спільноти в цілому¹.

Крім вирішення правових завдань, порівняльне право­знавство дає можливість класифікувати національні правові системи за типами, групами чи сім'ями. При цьому кри­терії такої класифікації можуть бути різними — структура права, уявлення про його місце і роль у житті суспільства і Держави, юридична техніка, філософські, політичні та інші основи і принципи побудови права.

Існують думки, що групувати правові сім'ї доцільно за

національними критеріями, оскільки лише на основі ви-

чення внутрішнього світу кожного народу можна виявити

.ливості еволюції права. Прихильники такого погляду

Діляють індоєвропейську, семітську, монгольську правові ^м і та право нецивілізованих народів².

иощая теория государства и права: Академический курс. — М.: °^еРЦало, 1998. - Т. 2. - С. 97.

Аііапїіс Керогіег (Зесопа Вегіез). — 1972—1981. — Р. 154.

584 _ _____ , ~-.^!ГЛАВА. 27

Армижон, Нольде, Вольф запропонували свою класифі. кацію сучасних правових систем, що не залежить від гео­графічних факторів, а спирається на змістовий принцип співвідношення загального і особливого. Вони виокремили сім правових сімей: французьку, германську, скандинавсь­ку, англійську, російську, ісламську, індуську.

Р. Давид піддав критиці погляди цих авторів за відсутність переконливих критеріїв визначення відмінностей між пра­вовими сім'ями. На його думку, заслуговують на увагу лише два критерії: ідеологічний, який є відображенням релігій­них і філософських поглядів конкретного суспільства та його політичної, економічної і соціальної структури, і юридич­но-технічний.

Мальстрьом запропонував виділити одну західну (євро­пейсько-американську) групу правових сімей, основу яких становлять європейські джерела права. Він об'єднав у цю групу французьку, германську, скандинавську і англійську сім'ї, що мають кілька спільних рис. Крім того, Мальстрьом виокремив особливу групу — соціалістичні, азіатські (не комуністичні) та африканські правопорядки.

Іншу класифікацію запропонував Йорсі. На його погляд, вирішальний вплив на правопорядок кожної країни справ­ляють пануючі у ній виробничі відносини, особливо ті, що пов'язані із засобами виробництва, оскільки вони визнача­ють класову природу політичної влади. Наприкінці 80-х рр. минулого століття він виділяв два типи права: капіталістич­ний і соціалістичний.

Правові системи європейських країн капіталістичного права Йорсі поділив на чотири групи залежно від часу і форми їх переходу від феодальних до буржуазних виробни­чих відносин. Проте треба зазначити, що за сучасних умов класифікація, яка охоплює сім правових сімей, що була за­пропонована Армижоном, Нольде і Вольфом, здобула більше визнання.

На думку А. Саїдова, критеріями визначення типів пра­вових систем є історія їх розвитку, джерела права, провідні інститути й галузі останнього, іцо складають структуру тієї або іншої правової системи.

О. Скакун виділяє такі критерії:

1) спільність історичних передумов виникнення і розвит­ку правових систем;

правош системи сучасності 585

2. спільність основних юридичних джерел (форм) права;

3. єдність права і його норм;

4. спільність принципів регулювання суспільних відносин;

5. єдність юридичної техніки.

Особлива увага в теорії порівняльного правознавства при­діляється визначенню критеріїв виділення кожної правової сім'ї та групуванню за сім'ями національного законодавства тієї або іншої країни. Одним із запропонованих критеріїв є поняття стилю, оскільки певний стиль мають як сім'ї, так і окремі правові системи.

Поняття стилю вживається у контексті канонічного пра­ва і визначається як характерна риса, що підкреслює своє­рідність форм, у яких здійснюється правове життя певної країни. Згідно з загальновизнаною думкою факторами, що визначають стиль, є історичне походження і розвиток тієї або іншої правової системи, пануюча доктрина юридичної думки та її специфіка, специфічні правові інститути, своє­рідні правові джерела і методи їх тлумачення, ідеологічні фактори.

Західні теоретики підкреслюють, що історичний розви­ток завжди знаходиться у сфері інтересів порівняльного правознавства. На їх думку, найяскравіше це ілюструє за­гальне право. Більший сумнів викликає у них класифікація за правовими сім'ями правових систем континентального права на підставі розвитку римського і германського права (виняток становить самобутнє скандинавське право), серед східних дослідників немає єдиної думки з приводу того, чи належать ці системи до однієї правової сім'ї (як вважають Р- Давид і Мальстрьом), чи їх треба розподілити між двома сім'ями: германською (ФРН, Австрія, Швейцарія) і романсь­кою (Франція та іншій правові системи). Армижон, Нольде, оольф зробили вибір на користь другого варіанта.

Стиль правової системи визначається людськими уявлен­нями, сформованими у процесі історичного розвитку насам-^еРед особливостями духовного життя суспільства. На Уставі соціологічних досліджень західні вчені дійшли вис­оку, що на європейському континенті людина схильна до лакування своїх дій і, як наслідок цього, до створення аб-Рактних правових норм і правових систем. У неї форму-^Ся апріорні уявлення про життя, вона мислить дедук-

586 _ _ ГЛАВА 27

тивно. Англієць же — імпровізатор за натурою, емпірик для нього має значення лише життєвий досвід. Впевненість у тому, що життя не може підпорядковуватися плану, до­зволяє йому протиставляти прецедент писаному праву. І таке протиставлення відповідає природі англійського права.

До речі, нині спостерігається тенденція до зближення загального і континентального права. Відбувається посту­пове послаблення віри у примат закону. У законі почина­ють вбачати лише вираз загальних принципів. Тому судова практика стає самостійним джерелом права. А от у англо-американському праві намітилася протилежна тенденція. Із зростанням масового виробництва, посиленням планових начал в економіці значно розширилося коло проблем, вирі­шення яких потребує звернення до абстрактних норм. Про­те завдяки різниці у методах тлумачення зберігається знач­ною мірою й різниця між правовими сім'ями.

До елементів стилю континентального права належить його спрямованість на боротьбу з формалізмом, який харак­терний для всіх примітивних правових систем. На європейсь­кому континенті це особливо відчутно у ФРН, Швейцарії, скандинавських країнах, дещо менше у Франції.

Ще одним елементом стилю правового мислення, який притаманний багатьом правовим сім'ям, насамперед країн Заходу, є те, що Р. Іерінг назвав «боротьбою за право». Він так сформулював свій принцип: «мета права — мир, засіб її реалізації — боротьба». Іншими слова, смисл тези Р. Іерін-га полягає в тому, що боротьба індивіда за свої права є його обов'язком як перед ним самим, так і перед ідеєю права. І хоч ця істина не належить до тих, що є новелами, її можна віднести до добре досліджених і беззаперечних. Проте не­важко переконатися, що це не зовсім так. Про це свідчить, зокрема, розгляд права східних країн, де воно відіграє дру­горядну роль, застосовується лише у виняткових випадках. Там джерелом норм поведінки, яких споконвіку додержу­вати в сім'ї, клані, селищі, є не права, а сукупність неписа­них правил, традицій, мета яких полягає не у тому, Щоб «одержати по заслузі», а у збереженні суспільної гармонії-

Реалізація права у країнах Далекого Сходу дістає вияв не в остаточному рішенні суду на користь якоїсь сторони, а у досягненні компромісу. Головна відмінність між стилями

ПРАВОШСИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ _: 587

права Заходу і Далекого Сходу полягає у тому, що на Заході лейтмотивом є боротьба за право і намір досягти беззапереч­ного вирішення якогось питання. А на Далекому Сході основ­ним засобом реалізації права є компроміс. Закони і кодекси відіграють там допоміжну роль.

Своєрідність деяких правових інститутів є настільки знач­ною, що вони відіграють істотну роль при визначенні стилю правової системи. У загальному праві такими інститутами є, наприклад, представництво, відшкодування шкоди, а у романському — доктрина причинності. Стиль соціального права визначали такі інститути, як провідна роль держав­ної влади, своєрідність договорів за існування планової сис­теми господарювання тощо.

Індивідуальні особливості окремих правових систем, ме­тоди тлумачення права — також є факторами, що визнача­ють стиль правових сімей, головним чином їх особливості та процесуальні норми. Це ж стосується й таких ідеологічних факторів, як політичні, економічні та правові аспекти релі­гійних вчень. Правова ідеологія англосаксонської, германсь­кої і скандинавської правових сімей в цілому є однаковою. А відмінності визначаються іншими елементами стилю.

Фактори, що визначають стиль і склад правової сім'ї, мають різну здатність до класифікації залежно від предмета дослідження. Як вважають компаративісти, наприклад, іде­ології є ефективним фактором під час розгляду права соціа­лістичних країн. Для правових сімей західних країн у знач­но більшій мірі, ніж ідеологія, такими факторами слугують історія та певні інститути. Характер правових джерел має важливе значення для ісламського та індуського права, а також для відмежування англосаксонської системи права від континентальної. Проте для розмежування германської, скандинавської та романської правових сімей цей фактор вирішального значення не має.

«Гібридні» правові системи, які важко приєднати до якої-небудь правової сім'ї, треба вивчати з метою виявлення еле­ментів, що наближають їх до певного стилю. Це стосується, зокрема, правових систем скандинавських і латиноамери-^Канських країн. Мета такого дослідження має полягати не У тому, щоб запропонувати нову класифікацію правових ^С1мей, а у тому, щоб приділяти більше уваги критеріям, які °кладаються в основу їх визначення.

о»» , „ГЛАВА 27

Деякі представники вітчизняної правової думки усі на­ціональні правові системи поділяють на англосаксонську романо-германську, слов'янську правові сім'ї та мусульмансь­ке право.

О. Скакун, цілком слушно, виокремлює романо-германсь­ку правову систему, у якій виділяє романську і германську сім'ї; англо-американську (англійське загальне та амери­канське право); змішану, що виникає на стику таких кла­сичних типів правових систем, як романо-германський і англо-американський (північноєвропейські та латиноамери­канські правові системи); традиційну релігійну правову сис­тему, підтипами якої є загально-релігійна, традиційна да­лекосхідна і звичаєво-общинна системи; соціалістичну пра­вову систему, яка в основному залишилася в історії, хоч у деяких країнах (Куба, В'єтнам, КНДР) вона ще існує.

Правова система сучасної України формується як звільне­на від псевдосоціалістичної сутності. Вона перебуває на стадії перехідного періоду і до деякої міри зберігає окремі риси минулої системи. Разом з тим за роки незалежності в Україні закладено новий фундамент, що дозволяє стверджувати, що її правова система є різновидом романо-германської право­вої сім'ї.