§ 4. Класифікація норм права

Складність суспільних відносин, що регулюються правом та багатоаспектність самої категорії «право» визначає мояс. ливість класифікації норм за різноманітними критеріями.

Класифікація норм — це їх поділ на окремі види за пев­ними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні суспіль­них відносин.

Класифікація надає можливість:

1. чітко визначити місце кожної з норм у системі права;

1. охарактеризувати функції норм та їх місце у механізмі правового регулювання;

2. визначити межі регулятивного впливу держави на су­спільство за допомогою права;

3. встановити шляхи вдосконалення правотворчої та пра-возастосовчої практики й підвищити її ефективність;

4. вивчити особливості кожного з різновидів норм та мож­ливості їх взаємодії;

2. визначити призначення кожного з різновидів норм;

5. визначити особливі способи впливу норм на суб'єктів права.

Визначимо основні критерії класифікації норм права.

/. За суб'єктами правотворчості розрізняють норми, що приймаються громадянським суспільством у процесі про­ведення референдумів, та норми, що приймаються держа­вою шляхом діяльності спеціально створених структур, до повноважень яких належать законотворчі та правотворчі функції.

//. Залежно від способу об'єктивації розрізняють зви­чаєві, гетерономні та автономні.

Звичаєві норми не встановлюються певними суб'єктами, виникають поступово, відображаючи суспільні відносини, які формуються та набирають соціально значимого характе­ру. Після санкціонування з боку держави вони стають пра­вовими та мають форму правового звичаю.

Гетерономні норми встановлюються певним авторитетним суспільним чи державним органом в односторонньому по­рядку та владно встановлюють суб'єктам певний варіант поведінки. Вони мають форму нормативно-правового акта.

_Н0РМИ ПРАВА _ 379

Автономні норми формуються самими суб'єктами права і ляють собою результат узгодженості їх інтересів. Мають сЬорму колективних чи міждержавних договорів.

ЦІ. За юридичною силою норми класифікують на зако­нодавчі, що вміщуються у тексті закону та мають вищу юридичну силу, і норми підзаконних актів, які приймають­ся державно-владними структурами на основі, на виконан­ня і відповідно до закону (норми, вміщені у постанові Кабі­нету Міністрів чи указі Президента).

IV. За предметом правового регулювання розрізняють норми конституційного, адміністративного, цивільного, тру­ дового, сімейного, земельного, фінансового, кримінального права та ін.

V. За функціями у механізмі правового регулювання норми поділяють на:

а) вихідні (установчі), що визначають основи та принци­ пи правового регулювання, його мету, завдання.

(Напр., норми Конституції України, що закріплюють ос­нови конституційно-правового статусу громадян.);

б) загальні, що вміщуються в загальній частині галузі й поширюються на більшу частину її інститутів;

в) спеціальні норми, що належать до окремих інститутів галузі права і регламентують певний вид відносин з ураху­ ванням їх особливостей.

(Норми цивільного права, що регламентують інститут інте­лектуальної власності.)

VI. За функціями у процесі впливу на суспільство:

а) регулятивні, що регулюють поведінку суб'єктів пра­ва шляхом надання їм певних прав чи покладання обо­в'язків.

(Право на укладення трудового договору на одному чи Декількох підприємствах.)

На основі цих норм за наявності певних умов виникають Регулятивні правовідносини, спрямовані на реалізацію прав ^Та обов'язків суб'єктів;

о) охоронні норми спрямовані на регламентацію засобів Ридичної відповідальності та засобів захисту суб'єктивних ^Рав (норма кримінального права, що встановлює відпові­дальність за вбивство).

380 ., ГЛАВА _1в

їх роль у регулюванні суспільних ВІДНОСИН ЗВОДИТЬСЯ До виникнення на їх основі охоронних правовідносин, які вр_а ховують особливості правопорушень;

в) спеціалізовані норми мають доповнюючий характер не є підставою виникнення правовідносин і забезпечують дію регулятивних і охоронних норм (норма кримінального права, що дає дефініцію злочину).

VII. За способом правового регулювання регулятивні норми класифікують на:

1) уповноважуючі, що підкреслюють наявність певних мож­ ливостей у суб'єкта вчиняти позитивні дії у власних інтересах (норма трудового права, що встановлює право на відпустку);

2) зобов'язуючі, які покладають активні обов'язки як необхідність вчиняти певні позитивні дії, що забезпечують реалізацію суб'єктивних прав (норма Конституції, що вста­ новлює обов'язок платити податки);

3) забороняючі норми, що встановлюють пасивні обов'яз­ ки утриматись від певних дій, які порушують суб'єктивні права (норма трудового права, що передбачає заборону по­ рушувати Правила внутрішнього трудового розпорядку).

VIII. За характером норми класифікують на:

• норми матеріального права, що визначають права та обов'язки суб'єктів у різноманітних сферах (Конституційна норма, яка встановлює правило про охорону приватної влас­ності законом);

• норми процесуального права, які визначають порядок дій суб'єктів у випадку порушення норм права, регламенту­ють процедурні та організаційні питання (норми Регламен­ту Верховної Ради України, що встановлюють порядок роз­гляду та прийняття законопроекту).

IX. За ступенем визначеності прав і свобод суб'єктів розрізняють:

а) абсолютно-визначені норми, які вичерпно визначають умови дії норми права та обов'язки суб'єктів; наслідки, Ш° настають внаслідок порушення норми. Ці норми не потре­ бують конкретизації правозастосовчими актами.

(Позов, поданий недієздатною особою, суд залишає без розгляду.);

б) відносно-визначені норми, що не вміщають вичерпних вказівок на умови дії норми, права та обов'язки суб'єктів і

₅₂Р₅Ш_ІЇРАВА__ _381

лідки їх невиконання чи порушення та потребують прий-^НЗ_ття правозастосовчого акта. Вони, у свою чергу, поділя­ються на:

1) ситуаційні, що передбачають можливості безпосеред- ₀ регулювання відносин актом правозастосування (нор- що встановлює порядок здійснення нотаріальних дій);

2. альтернативні, що встановлюють можливість регулю­вання відносин шляхом вибору одного із варіантів поведін­ки (норма, що передбачає можливість укладення трудового договору на одному чи декількох підприємствах);

3. факультативні норми, які поряд з основним варіантом вирішення питання вміщують факультативний, який має доповнюючий характер (норма, що встановлює правило, відповідно до якого нотаріально не засвідчена угода є не­дійсною, якщо вона не виконана фактично).

X. Важливим критерієм класифікації норм є можливість поділу спеціалізованих норм. При цьому необхідно зазначи­ти, що деякі автори не визнають можливості виокремлення спеціалізованих норм як правових, оскільки вони не встанов­люють прав і обов'язків суб'єктів, їх відносять до когнітивних норм, що мають не правовий, а інтелектуальний характер¹.

Однак більшість вчених визнають самостійне значення спеціалізованих норм, виділяючи у їх складі:

• загальні норми, які визначають елементи регульова­них відносин у загальному вигляді (норма, що визначає пред­мет конституційного законодавства; проголошення України республікою (ст. 5 Конституції);

• дефінітивні норми, що спрямовані на закріплення юридичних понять (норма, що визначає поняття злочину, трудового договору, юридичної особи);

• Декларативні норми, які закріплюють правові прин­ципи (норма конституційного права, що закріплює прин­цип законності, розподілу влади);

оперативні, які визначають момент набрання чинності ^Ктом чи втрати ним юридичної сили (норма про вступ у Ридичну силу Закону України «Про пенсії»);

— колізійні норми, що встановлюють правила застосу- _^ня норм у випадку їх протиріч.

«ми ^{ЯКов А}- В. Общая теория права: Феноменолого-коммуникатив-подход. _ _СПб . _{Изд дом СПб ун}._та( 2003. — С. 710.

382

ІЗАВАїв

Деякі автори серед спеціалізованих норм виділяють яоп, ми-презумпції, що закріплюють припущення щодо певного юридичного стану; норми-строки, що вказують на час настання певних юридичних наслідків; норми-преюдиції, які виклю­чають будь-яке оспорення існування вже доведеного факту закріпленого у юридичному акті; норми-конструкції, що уза­гальнюють складні за своїм складом юридичні явища¹.

XI. За методом правового регулювання розрізняють:

• імперативні норми — категоричні приписи, що мають чітко обов'язковий характер та безпосередньо визначають по­ведінку суб'єктів суспільних відносин, не надаючи можливості обрати варіант поведінки (норма конституційного права, яка визнає права і свободи особи вищою соціальною цінністю);

• диспозитивні норми надають можливість суб'єктам права самостійно встановлювати для себе певні взаємні пра­ва і обов'язки (норма, що встановлює можливість працюва­ти на одному чи декількох підприємствах).

XII. За сферою дії розрізняють норми:

• загальної дії, що поширюються на всю територію дер­жави і на всіх суб'єктів (норми Конституції та законів);

• обмеженої дії, що мають певні межі, обумовлені тери­торіальними (закон Автономної Республіки Крим), часови­ми та суб'єктивними факторами (норми Закону «Про пенсії»);

• локальні норми, що діють у межах окремих державних, громадських чи приватних структур (норми Статуту Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України).