§ 3. Право — основа публічно-правового союзу народу

Вивчення феномена права, його природи, сутнісних ознак, встановлення наукової ідентичності не є достатнім для чітко­го і повного усвідомлення його ролі у функціонуванні дер­жави, міри обумовленості держави правом. Умовою вста­новлення значення цієї ролі, а, відтак, і міри впливу права на державу і обумовленості держави правом є уточнення розуміння природи самої держави, її сутності, розгляд кон­кретно-історичних форм держав, з'ясування засобів регуляції державного життя.

Слід підкреслити, що поняття держави є не менш склад­ним, ніж поняття права. Протягом часу існування інститу­ту держави підходи до її розуміння зазнавали складної транс­формації і змін. Досить чітко виділяються три підходи до дослідження держави. Перший — політико-філософський (античний), розглядає будь-яку державу як свого роду спілку­вання, що організується заради суспільного блага, задово­лення щоденних потреб, засіб вирішення «загальних справ» і регулювання відносин «народ — держава» (Арістотель¹), як «людей, пов'язаних між собою згодою у питаннях права та спільністю інтересів» (Ціцерон²); другий — класовий, який вбачає у державі результат розподілу суспільства на класи і засіб класової боротьби, машину для гноблення одного кла-

¹ Аристотель. Политика. Книга первая // Антология мировой полИ' тической мьісли: В 5 т. — М.: Мьісль, 1997. — Т. 1. -— С. 107.

² Ціцерон Марк Тулій. Про державу. Про закони. Про природу богів / Пер. з лат. В. Литвинова. — К.: Основи, 1998. — С. 48.

ПРАВОРОЗУМІННЯ 249

су іншим (марксистсько-ленінський підхід); третій — орга­нізаційно-правовий, котрий визначає державу як організа­ційний і правовий засіб регулювання суспільних відносин.

У конкретно-історичному аспекті існувала велика кількість форм держав, політичний режим, державна ідео­логія яких дає підстави для висновку про мінімальну роль права в організації і здійсненні державної влади, в регулю­ванні суспільних відносин. Однак уявлення про роль права у функціонуванні держави розвивались паралельно з роз­витком вчень про державу і зміцненням самих держав.

Ідея держави¹ у греків, яка грунтувалась на гармонії су­спільного життя, не знала поняття окремих громадян, наділе­них особистими правами, як і поняття держави, що захи­щає права своїх громадян за допомогою закону. Вона не пов'язувала ефективність влади з достатньою свободою гро­мадянина. Права громадянина пов'язувались з його зван­ням, а не особистістю. Періодична зміна чиновників на по­садах (своєрідна ротація) за допомогою жеребкування, яко­мога ширше залучення населення до урядування, формальне і неформальне обговорення державних справ, обрання наро­дом органів державного управління, народний контроль над суддями — все це далеко не повний перелік демократичних інститутів Давньої Греції. Сила державної влади, відтак, грунтувалась не на силі примушування, а на силі переко­нання, силі традиції, повазі до закону. Закон був оголоше­ний верховним правителем, якому підкоряються усі, він скла­дав зміст доброчинного державного правління.

Хоча не існувало теорії розподілу влад, але можна було вже тоді говорити про створення правових механізмів конт­ролю представницької, виконавчої та судової влади. Щодо виконавчої влади — такими механізмами стало призначен­ня державних чиновників та контроль за діями останніх, їх періодична зміна; щодо судової — народне призначення ^сУДдів трибуналів (деми щороку обирали 6 тис. осіб, які роз­кидали справи), щодо рішень представницьких рад чи асам­блеї — їх судове анулювання. Та чи можна вести мову про ^ПеРеважне значення права у системі суспільних регуляторів?

Джордж Г. Себайн, Томас Л. Торсон. Історія політичної думки. — •^: Основи, 1997. — С. 34—49.

250

ГЛАВА 9

Очевидно, ні. Право і справедливість хоча і були покликані регулювати суспільний устрій і суспільне життя, але всеза-гальними регуляторами такого життя не стали. Більш ваго­мими для упорядкування політичної сфери стало не право, а відповідні політичні ідеали.

Для розуміння цих ідеалів слід мати на увазі безпосе­редній зв'язок уявлень про ефективний, досконалий су­спільно-політичний устрій з уявленнями про місто-держа-ву, яким були тоді Афіни, де зосереджувався весь життєвий інтерес громадян.

Теорія міста (місця спільного проживання), замінила у Давній Греції по суті, теорію держави, стала найголовні­шою етичною, економічною, соціологічною та політичною ідеєю. Ось чому високими ідеалами стали справедливість, свобода, благочестя, добродійність, необхідність дбати про свою домівку-державу, особисті доблесть, скромність, сміливість та інші чесноти особи-громадянина, захист скрив­джених, громадянську гармонію, уявлення про силу непи­саних законів, віру у необхідність прийняття державних рішень через їх обговорення, добровільне підкорення зако­ну, який є благом для всіх.

У теоретико-політичній думці стародавніх часів перева­жали погляди на державну владу, владу правителя як на довільну, що залежить від волі і гідності останнього. Де-мокріт наголошував, що за нині існуючою формою правлін­ня немає ніякого засобу запобігти, щоб правителі, якщо вони навіть і дуже хороші, не відчули несправедливості. Оскіль­ки «не личить, щоб правитель [був відповідальний перед кимось іншим], крім того, як перед самим собою, і не ли­чить [щоб той, хто панував над іншими], потрапляв (через рік) сам під владу цих інших. Тому повинно бути влаштова­но так, щоби [правитель], який не вчинив ніякої несправед­ливості, навіть, якщо він і суворо переслідував тих, що вчи­няли справедливість, не потрапляв [у подальшому] під вла­ду їх, але щоб якийсь закон чи який-небудь інший [засіб] захищали (правителя), який діяв несправедливо»¹.

Платон писав, що правитель може дослухатись чи не до­слухатись до думки народу на свій розсуд, і тим самим по-

¹ Демокрит. Фрагменти // Антология мировой политической мьісли. —' М.: Мнсль, 1997. — Т. 1. — С. 83.

ррАВОРОЗУМІННЯ 251

в'язувати його нормами закону неможливо. Вихід полягає у _тому. щоб державами правили філософи¹.

Важливий вплив на поняття держави і чинників, які її обмежують, справили погляди Арістотеля. Йому належить, насамперед, одна з найголовніших ідей стародавніх часів — принципове розмежування держави (політичних відносин) і суспільства². Можливість впливу на державну владу, пра­вителя залежить від форми державного устрою. Відтак, Ар-істотель розрізняє такі види державного устою як царську владу (монархічне правління), аристократію і політію, а та­кож три форми, що відхиляються від них: тиранію (від царсь­кої влади), олігархію (від аристократії), демократію (від політїі)³. Тиранія переслідує користь одного правителя, олігар­хія дотримується користі багатих громадян, демократія — користі неімущих⁴. Найголовніше, за будь-якого ладу, зазна­чає Арістотель, це шляхом законів і іншим розпорядком, щоб посадові особи не могли наживатись. Ніякого блага не при­несуть найкорисніші закони, одностайно схвалені всіма при­четними до управління державою, якщо громадяни не бу­дуть привчені до державного порядку і у його дусі виховані, а саме, якщо закони держави демократичні — в дусі демо­кратії, якщо олігархічні — у дусі олігархії; якщо недисцип-лінований один — недисциплінована вся держава⁵.

Славнозвісний оратор античності Ціцерон трактував дер­жаву як найдосконалішу форму людського спілкування, співжиття. Всяка держава, зазначав Ціцерон, є власністю народу, а народ — не будь-яке зібрання людей, що якимось чином згромадилися, а зібрання багатьох людей, пов'яза­них між собою згодою у питаннях права та спільністю інте­ресів⁶. Ціцерон визначив основні принципи врядування, а саме: влада делегується народом і має діяти на основі мо­рального закону⁷. Як зазначають Джордж Себайн і Томас

¹ Платон. Государство // Там само. — С. 95—96. Аристотель. Политика. — Книга первая // Там само. — С. 112. Там само. — С. 115.

⁴ Там само. — С. 112.

⁵ Там само. — С. 125.

Ціцерон Марк Тулій. Про державу. Про закони. Про природу богів / ^еР- з лат. В. Литвинова. — К.: Основи, 1998. — С. 48. Там само. — С. 49—66.

252