§ 2. Романо-германська правова сім'я

До неї компаративісти відносять правові системи, які з'я­вилися у континентальній Європі на основі Римських, ка­нонічних та місцевих правових традицій. За висловленням Рене Давида, вона є першою сім'єю, з якою ми зустрічаємо­ся у сучасному світі.

Дана правова система є найбільш стародавньою і широко розповсюдженою у світі. Це пояснюється не тільки її істо­ричним корінням — (право Римської імперії). Система відрізняється нормативною упорядкованістю і структуризо-ваністю джерел, стійкими демократичними правовими прин­ципами, забезпеченням суворої юридичної техніки. «Носія­ми» і рушійними силами даної системи були найбільш мо­гутні держави: два тисячоліття тому назад Римська імперія, дещо пізніше держави Європи — Франція, Німеччина тоШ°-їх вплив на життя Європи і країн інших континентів, як У

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ 589

культурологічному значенні, так і у військово-політичному і економічному, був беззаперечним. Континентальна систе­ма набула характеру універсальної, з тими особливостями і модифікаціями, які вона зазнала у різних регіонах світу¹.

Правові системи цієї сім'ї поділяються на дві групи: ро­манську і германську. До першої групи належать правові системи Франції, Італії, Іспанії, Бельгії, Люксембургу та Голландії. До другої групи відносять правові системи ФРН, Австрії, Швейцарії та ряду інших країн.

Загальновизнаним центром розвитку романо-германської правової сім'ї є континентальна Європа. Однак її бурхливий розвиток в останнє століття спостерігався і в інших регіо­нах. З урахуванням цього романо-германську правову сім'ю іноді поділяють на латиноамериканську, скандинавську, латинську та інші правові підгрупи.

Дослідники цієї правової сім'ї виділяють три основні пе­ріоди її еволюції.

Першим періодом становлення і розвитку романо-гер­манської правової сім'ї хронологічно вважається період, що передував її еволюції до XIII ст. У цей період елементи, з яких складалася романо-германська правова система, мали характер звичаєвого права. Широко використовувалися ко­декси, дігести і інституції Юстиніана.

Система правосуддя у цей період була розрізненою. У судових засіданнях панувало «звернення до надприродно­го». Виконання судових рішень ніяк не забезпечувалося. Спори між приватними особами і соціальними групами ви­рішувалися у цей період «за законом сильного».

Другий період розвитку романо-германської правової сім'ї хронологічно визначається з XIII по XVIII ст. він безпосе­редньо асоціюється з Ренесансом, що був започаткований в Італії, а далі поширився на всю Західну Європу. Ідея звер­нення до культурної спадщини, у тому числі й юридичної, а саме до правової системи Стародавнього Риму, поширилися практично на всю Європу.

Рене Давид характеризував цей період як такий, коли нове суспільство знову почало розуміти необхідність звер­нення до права, оскільки тільки право може забезпечити

Кравчук М. В. Проблеми теорії держави і права (опорні конспек-^Ти>- — К.: Професіонал, 2004. — С. 92—95.

590

ГЛАВА 27

порядок і безпеку. Передові верстви суспільства вимагали від панівних класів того, щоб всі суспільні відносини базу, валися тільки на праві, щоб був усунений режим анархії і сваволі. У цей час зароджується ідея рецепції римського права.

Як вже згадувалось, однією з особливостей права рома-но-германської системи є те, що у цей період і у подальші часи вона не була результатом розширення і посилення ко­ролівської влади чи будь-якої іншої влади, не була наслідком централізації. її фундаментом з самого початку слугувала спільність культури і традицій західноєвропейських країн. Основним засобом поглиблення і поширення ідей, що лежа­ли в основі романо-германського континентального права, були європейські університети. Університетська юстиція засновувалася на понятті права як права-зобов'язання (яким воно повинно бути), а не права-сутності (якими воно є). Ви­вчення права розглядалося у тісному взаємозв'язку з нор­мами моралі. Судова діяльність була орієнтована на поло­ження права, а не на власний розсуд при винесенні рішень у справі. У цьому одна з відмінностей континентального пра­ва від англо-американського.

Право розглядається як своєрідна наука для суддів у їх професійній та суспільній діяльності. Воно являє собою су­купність рішень церковних соборів, а також постанов та інших актів, які походили від Римського Папи. Із допомо­гою норм канонічного права регулювалися питання внутріш­нього життя церковних організацій, а пізніше й деякі сімей­ні, шлюбні і майнові відносини. Канонічне право поступово кодифікувалося (наприклад, Зводи канонічного права 1582 р. та ін.).

Одним із різновидів цього регулювання внутрішньодер­жавних зв'язків та відносин стає інквізиція, що діяла з ХШ по XIX ст.. Інквізиція являла собою судово-поліцейську уста­нову, що запроваджувалася для боротьби з єретиками. Про­те вона фактично контролювала все суспільство і справляла величезний вплив на всі верстви населення. Особливого роз­повсюдження набуває в Іспанії.

Із подальшим розвитком європейського суспільства змі­нюється не тільки ставлення до права, а й уявлення про нього. В університетських програмах та курсах пріоритетне

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ 591

ставлення до римського права поступово трансформується у намір формулювати такі принципи права, які були виразом не тільки академічних, а й раціональних начал. Ця нова течія, напрям, школа (теорія, доктрина) природного права остаточно затверджується в університетах Європи в XVII— XVIII ст. Тут розроблялись і реалізовувались нові ідеї, пос­тулати, теоретичні положення, що формували «краще пра­во», «нове право», «справедливе право», виявлялися зв'яз­ки права з філософією, релігією, мораллю.

Третій період, який триває і нині у розвитку системи романо-германського права, який значною мірою був підго­товлений школою природного права, асощюється з посилен­ням розвитку законодавства в європейських країнах і коди­фікацією. Буржуазні революції змінили докорінно або відмінили як такі феодальні правові інститути. Закон стає основним джерелом романо-германського права. Рене Да­вид констатує, що саме у цей період уперше виникає інте­рес до позитивного права. Вперше суверен може створювати право і переглядати його в цілому. Причини, що обумовили підвищення ролі позитивного права, закону і законодавства, визначили також необхідність систематизації нормативно­го матеріалу, а саме кодифікації. Вона виступала як оста­точне завершення процесу формування системи романо-гер­манського права як цілісного явища. Багато з європейських країн приймають кодекси. Так, у Франції (1804 р.), в Німеч­чині (1896 р.), в Швейцарії (1881—1907 рр.), в інших краї­нах також приймалися цивільні кодекси. У наступний пе­ріод — кримінальні, кримінально-процесуальні й інші ана­логічні їм нормативно-правові акти.

У наш час кодекси (поряд з іншими правовими актами і насамперед із звичайними чинними законами) регулюють практично всі важливі сфери суспільного життя. Вони в романо-германській правовій сім'ї є основними джерелами права. На вершині піраміди нормативно-правових актів у системі романо-германського права знаходяться конституції та конституційні закони, вища юридична сила яких та вплив на зміст і процес розвитку системи романо-германського права є беззаперечні.

Серед інших джерел права важлива роль належить підза-конним актам, звичаєвому праву, а також судовій практиці.

592 Е5АВА 27

Публічне право регулює всі ті загальні потреби, відноси­ни, інтереси, без забезпечення яких неможливе як задово­лення особистих інтересів, так і загальнозначимих, публіч­них інтересів у цілому.

Тому публічне і приватне право органічно пов'язані і взає­модіють між собою. За останній період одержує розвиток так зване «соціальне право», яке є засобом гарантування прав громадян, стандартів реалізації їх особистих прав на освіту, охорону здоров'я, безпечне природне середовище, достатній життєвий рівень тощо.

Публічне право знаходить свій матеріалізований, струк­турно-пізнавальний вираз у побудові правових систем, га­лузей законодавства, в законах й інших джерелах права, правових актах, у методах правового регулювання.