§ 1. Поняття, ознаки та види правових систем

Правова система — це один із різновидів со­ціальних систем. До речі, поняття «система» ви­користовується у різноманітних науках, у тому числі у правознавстві. Інтенсивні розробки у га­лузі системного підходу і загальної теорії систе­ми розпочаті в середині XX ст., хоча термін «сис­тема» (гр. зузіета — складене з частин, сполу­чене) вживається вже у працях Канта (системність пізнання), Шеллінга та Гегеля. У XVII—XIX ст. різними спеціальними науками досліджуються визначені типи систем. їх в ото­чуючому нас світі існує безліч. З точки зору нау­ки, системами можуть бути і різні агрегати, і процеси, і явища. Соціальна форма руху матерії викликає до життя соціальні системи (суспіль­но-економічна формація, клас, держава, мораль, партія, трудовий колектив тощо). Головна особ­ливість соціальних систем — їх зв'язок з вольо­вою діяльністю людей та їх різних об'єднань.

Еволюція соціальних систем призводить до їх ускладнення, набуття завершених форм. Рух системи полягає в наближенні до цілісності, у тому, щоб підкорити собі всі елементи суспіль­ства або створити органи, яких вона потребує. Таким чином, і в такий спосіб система у ході історичного розвитку перетворюється на ціле¹.

¹ Введение в теорию государственно-правовой орга-низации социальньїх систем / Под общ. ред. Е. К. Куб­ка. — К.: Юринком Интер, 1997. — С. 35.

568 -НАВА27

Існує безліч різних визначень систем, які пропонують вчені-філософи, соціологи, юристи¹. Узагальнивши їх, можна зробити висновок, що система — це упорядкована сукупність елементів, взаємопов'язаних і взаємодіючих один з одним яка має відносну самостійність і органічну єдність, характе­ризується внутрішньою цілісністю і автономністю функціо­нування.

Перераховані ознаки притаманні й правовій системі, хоча поняття останньої «означає набагато більше, ніж просто явище, що формально підпадає під ознаки будь-якої систе­ми»². З цієї точки зору під правовою системою пропонуєть­ся розуміти єдність відповідних їй компонентів (частин), ЯКІ обумовленим способом об'єднані між собою (за змістовими і формальними критеріями) і які залежно від їх природи й характеру зв'язку між ними (об'єктивного, природного або суб'єктивного, довільного) складають відносно стабільну організацію³.

Розвиток суспільних відносин, зміна економічного та політичного устрою, деяких моральних постулатів привели українське суспільство до нового якісного стану, нової дер­жавності, яка з часом повинна стати дійсно правовою, со­ціальною державністю.

Особливо важлива роль у вирішенні поставлених жит­тям завдань належить правовій системі. Саме вона справляє великий вплив на характер змін у суспільстві, удосконален­ня законодавчого процесу, підвищення ефективності юри­дичного регулювання, формування суспільної та індивіду­альної свідомості. Правову систему можна назвати дійсно загальнолюдською організацією у тому значенні, що вона

¹ ТюхтинВ. С. Системно-структурньш подход и специфика философ-ского знання // Вопросн философии. - 1968. - С. 48. Блауберг И. В. Вопросьі философии. - 1970. - № 5. - С. 68; ЛекторскийВ. А., Шви-рев В. С. Актуальнне философско-м«годологические проблеми систем­ного подхода // Вопросьі философии. — 1971. — № і _ _{С 15}5- Афава-сьев В. Г. Системность и общество. - М.: Политиздат, 1980. - С. 109; Шїв*-°С її- ^{СИСТЄМН}°^{Є позн}ание_<Мира. - М.: Изд-во полит. лит.,

² Матузов Н. И. Правовая система и личность. — Саратов: Изд-в" Саратов, ун-та, 1987. — С. ЗО.

г* °К^еримовД- ^А- Философские проблеми права. - М.: Мисль, 1972. -

дрАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ 569

щає гуманітарний характер, покликана служити передусім людині¹. Характеризуючи утворені на сьогодні правові сім'ї, автори намагаються розкрити особливості української пра­вової ментальності, її культурно-історичні, національні особ­ливості, релігійні витоки, традиції².

Згідно з думкою вітчизняних правознавців ми підійшли до такого етапу, коли можна аналізувати наявні факти вітчизняного правового життя з дещо інших, ніж раніше, позицій: не з формально юридичних, соціологічних, психо­логічних, а через призму національно-історичної, культур­но-типологічної природи вітчизняного правового світу на користь пізнання конкретної цілісності і системності³.

Правова система — поняття складне і багатопланове, вона містить у собі цілий комплекс компонентів, справляє норма­тивно-організаційний вплив на суспільні відносини. Елемен­ти правової системи об'єднані спільною метою, завданнями, вони виконують деякі загальні функції, що, між іншим, не свідчить про однорідність та ідентичність останніх⁴.

Для того, щоб правильно визначити структуру правової системи, необхідно визначити критерії відбору її елементів. Основними вимогами в даному випадку будуть їх внутріш­ня упорядкованість (організаційний критерій), правове спря­мування діяльності (правовий критерій), який повинен бути виражений нормативно у відповідних законодавчих актах, положеннях, що відображають мету створення правової сис­теми, сферу діяльності, характер її основних завдань та Функцій, особливості їх реалізації, специфічні принципи організації і діяльності тощо (програмний критерій).

Причому зрозуміло, що поряд із загальними функціями кожний компонент правової системи виконує тільки йому притаманні, специфічні функції, що не заважає їм, однак, перебувати у логічному зв'язку один з одним. Правова сис­тема, за висловом французького вченого Ж. Карбоньє, яв­ляє собою «вмістилище й зосередження різних юридичних

Синюков В. Российская правовая система. — М.: ГП «Полигра-Фист», 1994. _ _С- 57.

Оніщенко Н. М. Правова сім'я // Юридична енциклопедія: В 6 т. — ^к. 2003. — Т. 5: П—С. — С. 39—40.

' Синюков В. Н. Зазнач, праця. — М., 1994. — С. 12.

иіемшученко Ю. С. Правова система // Юридична енциклопедія: В ' —■ К.: Вид-во «Українськаенциклопедія», 2003. — Т. 5: П—С. — С. 39.

570

ІЗАвдг₇

явищ, що існують у суспільстві водночас на одному й том ж просторі»¹.

Взаємозв'язок елементів правової системи, їх функціо нування обумовлює саме існування правової системи, оскіль-ки ізольовано, в розрізненому вигляді вона існувати не може Тому при дослідженні даної категорії доцільне застосуван­ня системно-структурного підходу, вивчення правової сис­теми як у цілому, так і частинами. Системний підхід у д_а_ ному випадку є одним із інструментів дослідження об'єкта як складного явища, що містить елементи, взаємозв'язок між якими забезпечує їх цілісність.

Однак неможливо зрозуміти ціле, не вивчаючи індивіду­альні особливості його частин. З цього приводу Гегель за­значав, що ціле за своїми характеристиками є те, що містить у собі частини. Але якщо воно буде розділене, то воно пере­стане бути цілим².

Дослідження окремих компонентів правової системи необ­хідно поєднувати з вивченням різноманітних процесів, що дають змогу осягти цілісність правової системи, виявити її внутрішні й зовнішні зв'язки. Водночас правову систему не можна зводити лише до формальних якостей системного утворення, хоча вона і виступає такою. У неї необхідно вкла­дати більш глибокий, соціальний, конкретно-історичний та політичний зміст.

Істотність правової системи полягає в тому, що вона відоб­ражає баланс інтересів різних соціальних груп, класів суспіль­ства. Ці інтереси отримують відображення у праві, законах та інших частинах системи у вигляді державної волі, яка спи­рається на можливість владного примусу до відповідної пове­дінки і покарання порушників юридичних приписів. Правова система є важливим стабілізуючим і організуючим чинником .

Цієї мети можна досягти за допомогою всіх структурних елементів, найбільш суттєві з яких будуть розглянуті далі-

Всі елементи правової системи мають той чи інший ступінь нормативності, оскільки багато з них утворені від права,

¹ Карбояье Ж. Юридическая социология. — М.: Прогресе, 1986. Ч С. 177.

² Гегель Г. Соч. — М.: Ммсль, 1975. — Т. 1. — С. 227.

³ Таций В. Я., Петришин А. В. Правовая наука Украинм на рубе»^е XXI века: проблеми и перспективи // Глобализация, государство, пр во, XXI век. — М., 2004. — С. 147—148.

^РАБОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ 571

правових норм, їх складових. Нормативністю володіють і цеправові явища, однак найбільш характерна ця ознака все ^ таки для права. Тому цілком справедливим вважається, що право — нормативна основа всієї правової системи.

Право виступає центральною ланкою правової системи. Норми права породжують правовідносини. Останні слугу­ють формою реалізації юридичних норм. Правомірна пове­дінка учасників правовідносин складає сутність законності та правопорядку, які є наслідками функціонування право­вої системи, що свідчить про ефективність останньої.

У сучасній юридичній літературі пропонується широкий діапазон вживання категорії «правова система» Ю. Тихоми-ров вважає, що поняття «правова система» являє собою структуру — інтегрований засіб цілісного юридичного впливу на суспільні відносини. У якості елементів системи він ви­діляє: по-перше, межу і принципи правового регулювання; по-друге, основні різновиди правових актів та їх об'єднан­ня; по-третє, систематизуючи зв'язки, які забезпечують взає­модію всіх елементів і цілісність системи¹.

С. Алексєєв назвав таке тлумачення вельми вузьким, від­мітивши, що системоутворюючі зв'язки не можна вважати елементом правової системи, а скоріше проявом сутності останньої².

Пізніше Ю. Тихомиров запропонував розглянути дві пра­вові системи: «правову систему, що склалася історично» та «систему законодавства, що являє собою продукт раціональ­ної діяльності, форм нормативного матеріалу».

Це формулювання викликало заперечення М. Матузова, який вважає, що для визначення внутрішньої побудови права або законодавства немає потреби вводити поняття, для цьо­го існують загальноприйняті традиційні категорії — «систе­ма права» та «система законодавства», «правова система», яких цілком досить, щоб відобразити сутність зазначених явищ, у тому числі з позиції системного підходу³.

го ^ихомиров Ю. А. Правовая система развитого социализма // Сов. сударство и право. — 1979; див. також: Тихомиров Ю. А. Публичное Фаво. _ _М._{: БЕК> 1995} _ _с 210—223.

Алексєєв С.С. Общая теория права. — М.: Юрид. лит., 1981. — '• >■■ — С. 90.

Сап ^туаов Н. И. Правовая система и личность. — Саратов: Изд-во «Ратов. ун-та, 1987. — С. 22.

572 _£5АВА27

С. Алексєєв включає в поняття правової системи сам право, судову, а також іншу юридичну практику, правову ідеологію, правотворчість та правозастосовну діяльність індивідуальні державно-владні розпорядження (укази), пра! вовідносини, юридичні санкції, систему законодавства суб'єктивне право та інше. Останнім часом він запропонуй вав виділити серед елементів правової системи:

• власне об'єктивне (позитивне) право як сукупність за­гальнообов'язкових норм, виражених у законі, інших фор­мах позитивного права;

• правову ідеологію — активну сторону правосвідомості;

• судову (юридичну) практику (правову діяльність).

Саме через правову систему, її елементи відбувається зв'я­зок позитивного права з державою, з його органами, зі всією політичною структурою даного суспільства¹.

У юридичній літературі запропоновано визначення пра­вової системи як сукупності внутрішньо узгоджених, взає­мопов'язаних, соціально-однорідних юридичних засобів, за допомогою яких держава здійснює необхідний нормативно-організуючий вплив на суспільні відносини (закріплення, регулювання, охорона, захист)².

Як елементи правової системи виділяють:

1. Право як сукупність створених і охоронюваних держа­вою норм.

2. Законодавство як форму вираження цих норм (норма­тивних актів).

3. Правові установи, які здійснюють правову політику держави.

4. Судову та іншу юридичну практику.

5. Механізм правового регулювання.

6. Правореалізаційний процес (включаючи акти застосу­вання і тлумачення).

7. Права, свободи і обов'язки громадян (право в суб'єктив­ному значенні).

8. Систему утворених та функціонуючих у суспільстві правовідносин.

¹ Алексєєв С. С. Право. Опьіт комплексного исследования. ^м" Статут, 1999. — С. 47.

² Теория государства и права: Курс лекций. — М.: Юристі., 2004. — С. 178.

рРДВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ 573

9. Законність і правопорядок.

10. Правову ідеологію (правосвідомість, юридичні док­трини та теорії, правову культуру тощо).

11. Суб'єкти права (індивідуальні і колективні).

12. Системні зв'язки, які забезпечують єдність, цілісність _та стабільність системи.

13. Інші правові явища (юридичну відповідальність, пра-восуб'єктність, правовий статус, законні інтереси тощо), які утворюють начебто «інфраструктуру правової системи».

На нашу думку, такий широкий підхід найбільш повно окреслює обсяг поняття і характеризує правову систему як складне, цілісне структурне утворення в єдності всіх його складових частин. Тим часом Л. Явич виступає проти вклю­чення у це поняття всіх без винятку юридичних категорій, всієї правової діяльності, стверджуючи, що було б недореч­но вважати елементами правової системи соціальні чинни­ки, які безпосередньо впливають на правоутворення і пра-вореалізацію, але не складають їх безпосереднього змісту¹.

Українські вчені зазначають, що елементами, які входять до правової системи України, є: система права, правова по­літика, правова ідеологія і юридична (правова) практика, — зокрема, правотворча, правозастосовча, правоохоронна. Та­кож поряд з елементами до правової системи, на їх погляд, входять споріднені з нею явища: норми і принципи міжна­родного права, соціальні норми, санкціоновані державою².

Автори монографії «Правова система соціалізму» вклю­чають до правової системи норми та інститути, принципи, юридичні установи, правову свідомість, правову культуру, правотворчість, право реалізацію, правопорядок³.

Нарешті, В. Синюков визначає правову систему як со­ціальну організацію, яка включає також основні компонен­ти національної правової культури⁴. Таким чином, він про­понує ще одне бачення суті і структури правової системи.

¹ ЯвичЛ. С. Сущность права. — Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1985. — С. 41.

² Погорілко В., Малишко А. Правова система — система законодав­ ства суверенної України // Право України. — 1993. — № 9. — 10. — С. 10.

³ Правовая система социализма. Понятие, структура, социальньїе связи. ^Кн- 1 / Под. ред. А. М. Васильєва. — М.: Юрид. лит., 1986. — С. 39—44.

⁴ Синюков В. Российская правовая система. — М.: ГП «Полигра- Фист», 1994. — С. 165.

574

ГЛАВА 27

Автор доповнює її деякими новими компонентами, які, по суті, охоплюються існуючим широким визнанням і розумі­нням даного явища, але не завжди перераховувалися при переліку основних рис і ознак реальності, що визначалася. До таких елементів він, до речі, відносить регіональну і місце­ву правову інфраструктуру, системи і підсистеми нагляду, контролю, профілактики правопорушень, правового інфор­мування і правових комунікацій, юридичну освіту, підго­товку і перепідготовку кадрів, аналіз правової ідеології тощо. Багатозначність визначень правової системи, наявність різних тверджень, поглядів на цю категорію, специфічність авторських підходів свідчать про активну творчу розробку даної проблеми, про пошуки найбільш чіткої і повної ха­рактеристики досліджуваного правового явища.

Пошуки, які провадять вчені у цій галузі, є помітним внес­ком у подальший розвиток юридичної науки, дають конкрет­ний матеріал для використання у практичній діяльності¹.

За всієї різноманітності характеристик правової системи все ж «вузьке» тлумачення здається нам найменш перекон­ливим. Правова система — це складне правове явище, яке містить у собі основні конструктивні елементи й підходи, за допомогою яких досягається кінцева мета правового регу­лювання. Тому найбільш правильним слід вважати «широ­кий» підхід, за якого повною мірою відображається вся пра­вова організація суспільства у єдності і взаємодії всіх скла­дових її компонентів.

Однак широке розуміння правової системи зовсім не озна­чає, що до неї треба включити ті елементи, які не є суто правовими, як наприклад, державні, політичні, соціальні органи, структури, інститути. Іншими словами, широкий підхід до правової системи теж повинен мати свої межі.

У юридичній літературі є твердження, з яких можна зробити висновок саме про «безмежний» зміст правової сис­теми. Так, наприклад, В. Синюков пропонує включити до правової системи правоохоронні відомства та організації. А. Васильєв також виділяє як елемент правової системи правоохоронні, правозастосовчі, державні органи, призна-

¹ Проблеми общей теории права и государства. — М.: НОРМА—ИНФРА, 2002. — С. 281—292.

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ 575

чені для реалізації й захисту права, боротьби з її порушен­нями¹.

Навряд чи можна погодитись із думкою М. Матузова, який включає до правової системи як елемент правові уста­нови, які здійснюють правову політику держави.

До правової системи не можна включити правоохоронні й державні органи, тільки тому, що вони діють на основі права. Це все ж не правові явища. Можна включити до пра­вової системи дійсно правові установи, наприклад, такі як науково-дослідні інститути юридичного профілю.

Існує думка, що елементами правової системи слід вважа­ти також законність та правопорядок².Однак згадані вище явища скоріше можна назвати наслідками функціонування правової системи, показником її ефективності або, навпаки, недосконалості (залежно від того, який рівень законності і правопорядку в країні). Законність і правопорядок — зако­номірний підсумок діяльності правової системи, що вказує на ступінь упорядкованості, стабільності суспільних відно­син, свідчить про ефектність дії правових інститутів. Зви­чайно ж, всі елементи правової системи тісно пов'язані один з одним, залежить один від одного, але мають відносну са­мостійність. Всі вони виконують загальні й специфічні функції у правовій системі, характеризуються єдністю і відмінністю, сприяють ефективності дії всієї розглянутої системи.

Правова система є частиною суспільної системи і тісно пов'язана з явищами і процесами, які відбуваються у сфері економіки, політики, культури, ідеології. Безумовно, пра­вова система не є явищем, якому притаманні риси автоном­ності, сталості, нормативності. Отже, вона не може не взає­модіяти з такими феноменами суспільного життя, як еконо­мічна, політична, моральна та інші системи.

У чому ж полягає суть цієї взаємодії? Усі суспільні відно­сини, створені у сферах політики, економіки, науки, куль­тури, освіти та ін., є об'єктом регулювання і охорони право­вої системи. Але тут простежується і зворотний зв'язок —

¹ Правовая система социализма. Понятие, структура, социальнме связи. — Кн. 1 / Под ред. А. М. Васильєва. — М.: Юрид. лит., 1986. — С 41.

² Там само. — С. 44.

576 £3^2^27

сама правова система формується, розвивається і функціонує під впливом цих відносин.

Політична система — сукупність різноманітних органів інститутів, установ, за допомогою яких здійснюється влада і керівництво державними, суспільними справами. Вона поєднує в собі саму державу, політичні партії і суспільні об'єднання, соціальні групи, профспілки, трудові колекти­ви. Мета правової системи — забезпечити виконання дер­жавою та її органами поставлених перед суспільством зав­дань, слугувати проведенню державної політики в життя. Правове регулювання політичних відносин здійснюється за допомогою правових норм, головним чином конституційних, які регламентують діяльність суб'єктів політичної системи (індивідуальних і колективних) як учасників вказаних відно­син (закріплює політичні права громадян, гарантує їх реа­лізацію тощо).

Основи політичної будови України закріплені в Консти­туції. Діяльність державних органів, суспільних і політич­них об'єднань, а також трудових колективів теж перебуває у сфері діяльності права.

Таким чином, ефективність дії політичної системи не в останню чергу забезпечується за допомогою узгодженості дій усіх елементів цієї системи, яка в свою чергу досягається за допомогою правових засобів.

Правова система взаємозалежна і взаємодіюча з економіч­ною системою. Безпосередній вплив на економічні відносини здійснюється такими елементи правової системи, як законо­давство і практика його застосування. «Економічні відноси­ни — досить чутливий організм, що одразу реагує на будь-які його правові форми»¹. Правова система покликана стабі­лізувати економічні відносини, дисциплінувати учасників господарської діяльності, сприяти пошуку в лабіринті еконо­мічних механізмів такі, які можуть допомогти економіці по­долати кризові явища і піднести її на якісно новий рівень. Від якості нормативних актів, що регулюють відносини у сфері економіки, від їх сучасності та доцільності залежить досяг­нення поставленої мети, перетворення господарського меха­нізму на ефективну і гнучку систему управління.

¹ Правовая система социализма. Понятие, структура, социальньїе с зи. — Кн. 1 / Под ред. А. М. Васильєва. — М.: Юрид. лит., 1986. —

577

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

Правова система тісно пов'язана з культурою. Результа­том їх взаємодії є правова культура, яка являє собою систе­му встановлених поглядів, уявлень, що визначають поведінку і діяльність людей у правовій сфері.

Нині помітно зростає роль культурного чинника у житті українського суспільства. На цьому тлі чітко виділяється необхідність розширення спектра дії правової культури: підви­щення вимог до діяльності законотворчих, правозастосовчих та правоохоронних органів, поліпшення якості законодавчих актів та необхідності постійного інформування населення про новації у праві. Право, як зазначив В. Синюков, — різновид духовної творчості народу. Просто його «сприймати» немож­ливо. Це веде до поверхового прикрашання законодавства без належного впливу на правосвідомість населення та посадо­вих осіб¹. Українська правова система передусім повинна втілювати вітчизняні культурні цінності².

Правова культура — це загальний стан «юридичних справ» у суспільстві, тобто стан законодавства і роботи суду, всіх правоохоронних органів, правосвідомості всього населення країни. Стан усього того, що виражає рівень розвитку права і правосвідомості, їх місце у житті суспільства, рівень засвоєн­ня правових цінностей та їх реалізацію на практиці.

Одним із показників правової культури є правова вихо­ваність кожної людини, тобто належний, високий рівень правової свідомості, що знаходить свій прояв не тільки у дотриманні законів, а й у правовій активності, у повному й ефективному використанні правових засобів у практичній діяльності, намаганні в будь-якій справі утвердити правові засади як вищі цінності цивілізації.

Правова культура — явище більш глибоке, ніж просто належний рівень правосвідомості. Головне у правовій куль-^ТУРІ — високий розвиток усієї правової системи, гідне місце права в житті суспільства, здійснення його верховенства.

Правова система взаємопов'язана з системою моралі. Найбільш яскраво це відображено у співвідношенні мораль-

Синюков В. Российская правовая система. — М: ГП «Полиграфист», "4- - С. 55.

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. — К.: ^Т1ка,2001._с. 113-122.

■ ^т«>рі_я держави і права

578 . __І__ВА 27

них і правових норм, які невід'ємно пов'язані між собою відображають залежність людини від суспільства. Право має моральне обґрунтування, виходячи з морального досвіду, і знаходить своє вираження у свідомості людей.

Правова ідеологія, що охоплюється поняттям «правова система», являє собою активну частину правосвідомості.

Правосвідомість — це ставлення людей до права. Пози­тивне право як критерій правомірності поведінки діє зав­жди у певному середовищі — економічному, політичному, моральному. Суттєве значення має тут суб'єктивно-психіч­не середовище, що відбиває ставлення людей до права.

Квінтесенцією правосвідомості є усвідомлення людьми цінностей права і одночасно уявлення про чинне позитивне право, про те, наскільки воно відповідає вимогам розуму і справедливості, правовим цінностям та ідеалам.

Всі різновиди правосвідомості (наукова, професійна, побу­това, масова, групова, індивідуальна) впливають на до­сконалість законодавства, ефективність роботи суду, всіх пра­воохоронних органів; на те, наскільки громадяни дотриму­ються законодавства, які саме вони висувають правові вимоги.

Серед видів і форм правосвідомості виділяють правову ідеологію — активну частину правосвідомості, що безпосе­редньо впливає на законодавство, юридичну практику і, отже, входить до національної правової системи країни.

Правову систему загалом можна розглядати як певну нормативну основу всіх інших соціальних систем: політич­ної, економічної, культурної тощо, бо багато з її елементів (але ж, звичайно, не всі) мають нормативний характер і слу­гують загальними орієнтирами для відповідних видів діяль­ності. Зрозуміло, ступінь нормативності у різних правових явищах різний.

Крім того, правова система слугує сильним стабілізую­ чим чинником суспільного життя, вона охороняє, закріп­ лює і захищає інтереси держави, суспільства, громадян • Д. Керимов зазначає, що правова система може бути визна­ на замкнутою тільки відносно, оскільки визначається со- ₄

¹ Зайчук О. В., Оніщенко Н. М. Теоретична й практична значущіс^ть класифікації правових систем // Правова держава. Щорічник науковЯ праць Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Вип. 16. — К., 2005. — С. 68—77.

579

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

ціально-економічною системою в цілому, залежить від неї та розвивається разом з нею. Правова система має внутріш-ньосистемні та міжсистемні зв'язки як прямого, так і зво­ротного напряму: вона закріплює економічні, політичні і соціальні системи, впливає на них за допомогою своєї за­гальнообов'язкової нормативно-регулюючої властивості, де­якою мірою направляє їх рух, зміни і розвиток¹. Будучи пов'язаною з іншими частинами суспільної системи багато­сторонніми зв'язками, правова система одночасно має спільні риси з політичною, культурною та іншими системами. Всі вони визначаються економічними, культурними та іншими факторами, мають ряд загальних принципів та цілей. Хоча специфічність правової системи проявляється у тому, що саме вона, відображаючи нормативну основу інших основ, впливає на існуючі суспільні відносини, забезпечує їх стійкість та стабільність, гарантує від порушень².

Поняття правової системи має суттєве значення для харак­теристики права тієї чи іншої конкретної країни. Право як частина світової культури неоднакове для держав різних типів, форм, режимів. Для кожної держави сучасного світу харак­терний той чи інший тип права. Його сутність, зміст мають вирішальне значення для характеристики правової системи, притаманної цій державі. Звичайно у даному випадку йдеться про національну правову систему (та про це — дещо далі).

Є держави, у яких діють декілька конкуруючих правових систем. Тоді навіть недержавні об'єднання можуть мати своє право. У світі існує й своєрідна міжнародна правова система, яка регулює міжнародні і зовнішні торговельні відносини.

Правова система кожної держави має свою специфіку, структуру, мету, формується у визначений історичний час, У конкретному регіоні, характеризується визначеними на­ціональними особливостями, складається у суспільствах з Різними віруваннями, має особливий характер, різні види Джерел права. Це добре відображено В. Синюковим.

Можна класифікувати правові системи за різними кри-^еРіями: юридичними, економічними, географічними, етно-

С ?яз ^РИМОВ Д■ ^А- Философские проблеми права. — М.: Мьісль, 1972. — Теория государства и права. — М.: Юристі., 2002. — С. 548.

580