§ 2. Ознаки держави

Держава — це суверенна політико-територіальна органі­зація публічної влади, певних соціальних сил ( класів, груп, всього народу ), що має апарат управління і примусу, робить свої веління загальнообов'язковими та вирішує як класові, так і загальносоціальні завдання. Держава має ряд ознак, що властиві їй як особливій організації політичної влади¹.

Порівняно з первісним суспільством держава є організа­цією територіальною, тобто її характеризує поділ населення за територіальними одиницями, організованими місцями проживання людей. Поділ праці, поява деякої її спеціалі­зації (землеробство, скотарство, ремісництво, торгівля) — об'єктивно порушували кровноспоріднені зв'язки людей. Не­обхіднішими, більш вигідними стають територіальні оди­ниці, на яких могли оселитися і жити ремісники, майстри, де можна було будувати житло, захищатися від ворогів тощо. Така територіальна організація роз'єднала родоплемінну общину. Цією організацією й стала держава, яка керувала вже не просто територією (територія була і до появи держа­ви), а територіальними утвореннями, створюючи у них орга­ни влади і управління. Так формувалася існуюча досі субор­динація державної системи органів влади.

Наступною важливою ознакою держави є наявність пуб­лічної влади. Для того, щоб можна було здійснювати управ­ління, керівництво чи підкорення, потрібні соціальні орга­ни влади, які захищають і охороняють інтереси тих, хто має владу. І такі органи були створені — це армія (озброєні загони людей), поліція, суди, чиновники (особи, наділені владними функціями, тобто повноваженнями управляти, наказувати, вимагати тощо). Названі органи влади і чинов­ники, що до них входили, солдати, поліцейські, судді тощо представляли відокремлену від суспільства публічну владу. Наявність публічної влади, тобто влади, відокремленої від суспільства, є ознакою, що характеризує державу як по­літичну організацію влади. Держава стає інструментом, за допомогою якого здійснюється панування одного класу,

¹ Комаров С.А. Общая теория государства и права. — СПб.: Питер, 2004. — С. 31—33.

64

ГЛАВА З

СУТНІСТЬ І ПРИЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВИ

65

однієї владної групи над всіма прошарками населення (а не тільки одного класу над іншим), як це розумілось марксист­сько-ленінською теорією походження держави).

Розглянута вище ознака держави обумовлює наступну — збирання податків. Створені органи влади, їх чиновники, поліцейські, солдати тощо не брали участі у виробництві, не створювали матеріальних благ. Вони управляли, забезпе­чували виконання вказівок вищестоящих органів, охороня­ли інтереси верхівки, домагалися дотримання порядку, підкорення владі тощо. Для утримання багаточисельних чи­новників, армії, поліції, судів були необхідні засоби, що одержувалися в основному за рахунок податків, які державна влада встановлювала у країні. З розвитком виробництва казна держави частково поповнювалася, бюджет також наповню­вався за рахунок ведення війни.

Сучасні держави мають ширші можливості для одержан­ня засобів на утримання апарату влади. Це і прибутки від державної власності, і позики, і збори за дозвіл займатися певним видом діяльності. Однак тим спільним, що об'єднує їх з першими історичними державами, є утримання органів влади за рахунок населення.

Суверенітет — ознака держави, що визначає її неза­лежність, повноту влади всередині країни, а також са­мостійність у зовнішніх відносинах з іншими державами. Суверенітет дозволяє державі виступати від імені народу у міжнародних відносинах, надає їй можливість бути офіцій­ним представником країни у справах світової спільноти¹.

«Суверенітет» — походить від слова «суверен» — той, що має всю повноту влади, отже, є незалежним від будь-яких сил і обставин. Визначення суверенітету верховною владою відіграло свого часу позитивну роль в об'єднанні держав, подоланні феодальної роздрібленості, зміцненні миру між державами. Італійський політик та історик Н. Макіа-веллі трактував суверенітет як всевладдя, абсолютну, ніким не обмежену волю царя. Ж. Боден визначав суверенітет як вищу, абсолютну і постійну владу над громадянами та підда­ними у політичному співтоваристві.

¹ Теорія держави і права. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — С. 23.

За сучасних умов розвитку держави та міжнародних відно­син, пов'язаних зі створенням органів світового співтовари­ства і добровільним вступом держави у них (ООН, Рада Євро­пи, Європейський Союз, СНД, ЄЕП тощо), поняття суверен­ітету зазнає певних змін. При збереженні самостійності і незалежності у внутрішніх і зовнішніх справах країни—чле­ни названих міжнародних органів добровільно визнають їх верховенство з окремих питань внутрішнього життя та міжнародних відносин: права людини, екологія, безпека тощо. По суті — це втілення ідей обмеженого суверенітету, однак, на повній демократичній, розумній основі.

Згідно з міжнародними договорами, конвенціями і уго­дами організації міжнародних співтовариств (ООН, Рада Європи тощо) можуть перевіряти стан справ з окремих пи­тань всередині держави—члена цих співтовариств. Держа­ви надають звіти про свою діяльність, необхідну інформа­цію, зобов'язані виконувати приписи цих організацій. На­приклад, згідно з Європейською конвенцією із запобігання тортурам і нелюдським чи принижуючим гідність поводжен­ням чи покаранням: кожна країна дозволяє відвідувати будь-які місця у межах своєї юрисдикції, де містяться особи, позбавлені волі органами державної влади» (ст. 2).

До важливих ознак держави слід віднести можливість видавати закони. Держава — єдина політична організація, що має право, здатність і можливість видавати для всіх гро­мадян приписи, а також вимагати та забезпечувати їх вико­нання. Ні сильна політична партія, ні загальнонаціональні масові рухи не можуть і не здатні це зробити, оскільки не мають необхідних атрибутів влади, а саме: відповідних зако­нодавчих, виконавчих, правоохоронних органів. Діяльність по виданню законів — це виключна прерогатива держави. Причому не тільки законів, у буквальному розумінні цього слова, а й будь-яких правових актів загальнообов'язкового характеру, за невиконання яких до винних можуть бути за­стосовані заходи державного примусу.

Серед ознак держав деякі правознавці називають також її нерозривні зв'язки з правом. Дійсно, важко знайти при­клад, коли держава могла існувати і функціонувати без пра­ва, а право — без держави. Держава, у принципі, не може поза правом здійснювати свою діяльність. Засобами права

3. Теорія держави і права

66

ГЛАВА З

визначається місце, роль, функції блоків державного меха­нізму, принципи їх взаємодії. Право забезпечує раціональ­ну побудову структури держави.

Держава не має іншого, крім права, засобу, щоб визнача­ти статус своїх органів, посадових осіб, закріплювати орга­нізацію діяльності останніх, встановлювати їх систему, офор­мляти територіальну організацію населення, успішно здійснювати свої функції. Саме наявність права спричиняє правотворчу, правовиконавчу і правоохоронну діяльність держави, а також поділ влади у ній. Французькі правознавці вважали, що право спрямовує діяльність держави, є його основою.