§ 2. Принципи правотворчості

Принципи правотворчості — це основоположні ідеї, керівні основи діяльності, пов'язаної з прийняттям, скасу­ванням або із заміною юридичних норм¹.

1. Науковість. Змістом даного принципу є забезпечення у процесі підготовки нормативних актів вивчення економіч­них, політичних та інших факторів розвитку суспільства, його об'єктивних потреб; залучення до розроблення правових актів наукових співробітників, фахівців у відповідній галузі права чи господарства; використання вітчизняного та зарубіжного досвіду, результатів наукових досліджень, експертних вис­новків; врахування правил законодавчої техніки.

За допомогою науки можливо обрати найбільш ефективні правові форми для врегулювання певних суспільних відно­син, здійснити порівняльний аналіз законопроектів, які по­даються уповноваженими суб'єктами. Залучення науковців до правотворчої діяльності забезпечує об'єктивну оцінку положень проектів нормативно-правових актів. Сприятли­вим впливом науки на процес правотворчості є розроблення альтернативних законопроектів. Прикладом може бути роз-

¹ Проблеми теории государства и права. — М.: Юристь, 2005. — С. 5«°-

д^пПТВОРЧІСТЬ ТА ЗАКОНОТВОРЧІСТЬ 357

побка провідними науковцями Інституту держави і права ■_м В. М. Корецького НАН України альтернативного проек­ту Земельного кодексу України, проекту закону України «Про антарктичну діяльність»; робота у комісіях Парламенту України з підготовки Конституції України, Цивільного ко­дексу України та інших нормативно-правових актів.

2. Професіоналізм. Займатися безпосередньо правотвор- чою діяльністю повинні фахівці, професіонали (у тому числі юристи, управлінці, економісти та інші), що забезпечить високий рівень прийнятих рішень. Врахування даного прин­ ципу в правотворчій діяльності означає, з одного боку, діяльність Парламенту як вищого органу законодавчої вла­ ди на професійній основі. Члени Парламенту мають забез­ печити підготовку і прийняття нормативно-правових актів на високому професійному рівні. З іншого боку, кожний проект нормативно-правового акта передбачає регулювання певної сфери суспільних відносин, специфіка яких вимагає безпосередньої участі у правотворчому процесі фахівців-прак- тиків для роботи у робочих групах.

Нехтування зазначеними вимогами призводить до прий­няття нормативно-правових актів, які відірвані від потреб суспільної практики, вимагають суттєвого доопрацювання, іноді ще до того, як вони набрали чинності.

3. Законність. Даний принцип визначає процедуру прий­ няття нормативно-правових актів, їх зміст, набрання чин­ ності і дію. Правові акти мають прийматися у межах компе­ тенції суб'єктів правотворчості, відповідати Конституції та іншим актам вищої юридичної сили; прийматися відповід­ но до встановленої процедури. Парламент не може прийма­ ти рішення про введення у дію законів, постанов та інших актів, які суперечать Конституції, чинним законам або ра­ тифікованим міжнародним договорам чи угодам. Крім того,

рииняті нормативно-правові акти повинні відповідати за-

альним принципам міжнародного права. Однією з переду-

°в реалізації принципу законності є чітке розмежування

овноважень між вищими органами державної влади, що

РШлено у Конституції. Дотримання правових приписів є

Редумовою ефективної діяльності цих органів.

• Демократизм. Характеризує та передбачає участь гро-

^н> Державних і недержавних організацій у процесі пра-

358 ™АВАі5

вотворчості; ступінь забезпечення демократичного порядку підготовки та прийняття правових актів; врахування су. спільної думки й інтересів широких верств населення. Крім того, врахування принципу демократизму в правотворчій діяльності є одним з визначних чинників розвитку проце­дурних норм та інститутів у суспільстві.

Одним з напрямів розвитку демократизму українського суспільства на сучасному етапі є обговорення і прийняття нормативно-правових актів безпосередньо народом на рефе­рендумі. Прикладом може бути прийняття на референдумі 24 серпня 1991 р. Декларації про державний суверенітет України.

5. Гласність. Означає відкритість, «прозорість» правотвор- чого процесу для широкої громадськості.

6. Оперативність. Передбачає своєчасність реагування суб'єктів правотворчості на зміни в соціально-економічно­ му та політичному розвитку і видання відповідних норма­ тивно-правових актів.

7. Гуманізм. Передбачає те, що зміст правових актів, що приймаються, має бути спрямовано на захист прав і свобод громадян, задоволення їх інтересів і потреб.

8. Планування. В умовах глобалізації важливе значення має першочергове правове забезпечення розвитку пріоритет­них напрямів суспільних відносин. Правотворчість — один з основних напрямів діяльності держави. Відповідно для її організації потрібно визначити концепцію-план розвитку законодавства на певний період. Концепція має визначати на підставі Конституції основні засади, принципи, напрями вдосконалення галузевого законодавства, пріоритетність за­конодавчих актів і послідовність їх прийняття. З одного боку, концепція має визначити загальну стратегію розвитку зако­нодавства, а з іншого — містити конкретні заходи : прий­няття тих чи інших нормативно-правих актів у логічній та хронологічній послідовності.

Якість концепції-плану залежить від рівня ефективності та глибини аналізу соціально-економічних, політичних су­спільних відносин, рівня професіоналізму укладачів, визна­чення основних пріоритетів. Тому, парламент, як основний орган законодавчої влади в державі, розробляє і затверджу зазначену концепцію-план і керується нею під час роботи.

_пглКОТВОРЧІСТЬ ТА ЗАКОНОТВОРЧІСТЬ 359