Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Академічний курс Зайчука Онищенко.doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
10.11.2018
Размер:
4.03 Mб
Скачать

§ 4. Класифікація правовідносин

Правовідносини, маючи певні родові ознаки у той же час поділяються на види. Існують різні критерії класифікації правовідносин. Одним з найбільш простих і найбільш роз­повсюджених критеріїв є класифікація правовідносин за­лежно від галузевої приналежності норм, на основі яких вони виникають, змінюються чи припиняються.

Використовуючи даний критерій всі правовідносини мож-а поділити на адміністративно-правові, кримінально-пра-°ві, Цивільно-правові, трудові тощо. Широко розповсюджена асифікація правовідносин залежно від кількості сторін і Рактеру поділу прав і обов'язків між ними. Згідно з цим теРм розрізняють односторонні, двосторонні та багато­тонні правовідносини. Си Новна характерна особливість односторонніх правовідно-інщ0ЛЯГ^є у Т0МУ> Що кожна із двох сторін має стосовно кЛа Ча тільки права, чи тільки обов'язки. Типовим при-згідн 0Дносторонніх правовідносин є договір дарування, (вИм 3 яким у однієї сторони є лише суб'єктивне право Ьїцдої __^и ПеРедачі подарованої машини, будівлі тощо), а у ■ лише обов'язок (передати подарунок).

438 . . главд^

Характерною ознакою двосторонніх правовідносин є явність у кожної із двох сторін, що беруть участь у цра відносинах взаємних прав та обов'язків. Прикладом мо слугувати договір підряду, купівлі-продажу.

Особливістю багатосторонніх правовідносин є участь у Ви трьох чи більше сторін і наявність у кожної з них прав ' обов'язків стосовно одна до одної. У таких правовідносинах кожному суб'єктивному праву однієї сторони відповідае суб'єктивний юридичний обов'язок іншої. Прикладом бага­тосторонніх правовідносин може виступати будь-яка ци­вільно-правова угода, у якій, крім двох основних сторін бере участь третя сторона — посередник.

Існують й інші критерії класифікації правовідносин. Ви­ділення деяких з них має важливе теоретичне і практичне значення. Наприклад, поділ правовідносин на регулятивні (пов'язані із встановленням суб'єктивних прав і обов'язків сторін та їх реалізацією) і на охоронні (що виникають вна­слідок порушення суб'єктивних прав і обов'язків сторін і здатністю до їх поновлення). Правовідносини також поділя­ються на відносні і абсолютні.

Так, правовідносини, у яких здійснення суб'єктивного права однієї особи може досягтися лише через відповідні дії іншої (зобов'язаної) особи у юридичній літературі назива­ють відносними. Правовідносини ж, у яких суб'єктивне право виступає у вигляді забезпеченої в законодавчому порядку можливості власної поведінки, свободи здійснювати своє право, відносять до категорії абсолютних. Класичним при­кладом є зміст повноважень власника самостійно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

§ 5. Поняття суб'єкта права

Суб'єкт права — це особа чи організація, за якими ДеР. жава визнає здатність бути носіями суб'єктивних пра юридичних обов'язків. У сучасній юридичній літератур поняття «суб'єкт права» честіше за все використовують як синонім термінів «суб'єкт» чи «учасник правовідносин У юридичних джерелах кінця XIX — початку XX ст. няття «суб'єкт права» використовувалося для познач носія «суб'єктивних прав».

Звщнротни 439

глово «суб'єкт» стосовно юридичних відносин, зазначав

гЦерніеневич' викоРистовУється У подвійному значенні.

в начають суб'єкта юридичних відносин, розглядаючи його

й з активної сторони, як носія права, або з пасивної сторо-

3 як носія обов'язків. Частіше під суб'єктом права мають

увазі тільки того учасника юридичних відносин, якому Належить в них право1.

Суб'єктом права є той, розвивав цю думку Е. Трубець-кой, хто здатний мати права незалежно від того, користується він ними в дійсності чи ні2.

Юридична якість, чи властивість, бути суб'єктом права у правовідносинах не виникає сама собою. Вона не складає, за справедливим твердженням Г. Шершеневича, «природ­ної якості людини, а є створенням об'єктивного права»3. Тому спроби закріплення у деяких конституційних доку­ментах положень, що випливають з теорії природного пра­ва, про те, що якість суб'єктів права — носіїв основних прав і свобод людина набуває «природним шляхом», що «вони належать кожному від народження», в практичному плані є лише декларацією4.

Не природа, не суспільство, а тільки держава визначає, хто і за яких умов може бути суб'єктом права, а отже, і учасником правовідносин, які якості він повинен мати. Лише законом може встановлюватися і визначатися та особлива юридична якість, чи властивість, яка дозволяє особі чи орга­нізації стати суб'єктом права. Ця якість чи властивість на­зивається правосуб'єктністю.