§ 2. Структура та види юридичної практики

Під структурою (від лат. зігисіига — порядок, устрій, розташування) розуміють сукупність стійких зв'язків об'єк­та, які забезпечують його цілісність і тотожність самому собі, збереження його основних властивостей при різних зовнішніх і внутрішніх вимірах.

Структура будь-якого типу соціально-історичної практи­ки включає потребу, мету, мотив, цілеспрямовану діяльність, предмет, засоби і результат.

Враховуючи, що юридична практика є різновидом су­спільної практики, її структуру можна визначити як су­купність складових елементів, що взаємопов'язані один з одним, і разом забезпечують цілісність юридичної практи­ки як правового явища, збереження її соціальних і право­вих властивостей та виконання цією практикою суспіль­них функцій.

Відповідно складовими елементами структури юридич­ної практики є суб'єкт, його потреби, визначені цілі, сфор-

¹ Карташов В. Юридическая практика в правовой системе общества // Общая теория государства и права. Академический курс: В 2 т. / Бори-сов В. В., Гранат Н. Л., Гревцов Ю. И. и др.; Под ред. М. Н. Марченко. — М.: Зерцало, 1998. — Т. 2: Теория права. — С. 344.

ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА 623

мовані мотиви, визначений предмет, здійснювана діяльність, використані засоби та досягнутий суспільний чи особистий результат.

Суб'єктами юридичної практики виступають члени су­спільства, які мають свої потреби, бажають досягти постав­лених цілей та вступають для цього у відносини з іншими особами чи соціальними установами. У правовій науці серед суб'єктів суспільних відносин виокремлюють основних носіїв, без яких неможливе існування юридичної практики та від яких безпосередньо залежить вирішення правового казусу, та інших учасників практики, які сприяють основним суб'єк­там у здійсненні діяльності.

Суб'єкти мають власні потреби у будь-чому об'єктивно необхідному для підтримання життєдіяльності і розвитку організму людини, її особистості, соціальної групи, суспіль­ства в цілому. Потреби можуть бути біологічними і соціаль­ними та є динамічним явищем, оскільки постійно зміню­ються. На підставі задоволених потреб виникають нові, більш високі, що пов'язано з включенням особи у різні сфери і форми діяльності. Потреби відображаються у психіці люди­ни, у почутті й усвідомленні незадоволеності, невідповід­ності між внутрішнім станом і зовнішніми умовами діяль­ності та проявляються у її цілях і мотивах.

Бажаючи задовольнити власні потреби та досягти внут­рішньої гармонії, суб'єкти виробляють спонукаючі мотиви та формують відповідні цілі, які є ідеальним, розумовим відображенням очікуваного результату в свідомості люди­ни. Формуючи власні цілі та плануючи здійснення певної Діяльності на їх досягнення, людина визначає предмет діяль­ності, необхідні засоби, шляхи і порядок вчинення необхід­них дій. При цьому особа усвідомлює і аналізує сформовані У суспільстві моделі (порядки, правила) найбільш ефектив­них і оптимальних дій, здійснення яких приведе до бажано­го особистого чи суспільного результату з найменшими вит­ратами зусиль і часу.

Предметами юридичної практики є матеріальні й нема­теріальні блага, суспільні відносини, дії чи бездіяльність членів суспільства, інші об'єкти і явища, на які спрямована ^юРидична діяльність суб'єкта для досягнення поставленої ним мети та отримання очікуваного результату.

624

ГЛАВА 28

Правова діяльність як динамічний бік юридичної прак­тики полягає у вчиненні соціальним суб'єктом юридичних дій (бездіяльності), які спрямовані на отримання бажаного суспільного чи особистого результату та тягнуть певні юри­дичні наслідки. Сукупність взаємопов'язаних між собою юридичних дій, спрямованих на досягнення єдиної мети, складає операцію. Особливість правової діяльності як струк­турного елемента юридичної практики полягає у тому, що юридичні дії (бездіяльність) вчинюються соціальним суб'єк­том відповідно до сформованої у суспільстві моделі найбільш ефективних і оптимальних дій, здійснення яких дозволить отримати бажаний результат з найменшими витратами зу­силь і часу.

При здійсненні правової діяльності соціальним суб'єктом використовуються певні необхідні, доступні і допустимі пра­вові засоби. Під засобами розуміють допустимі правом пред­мети і явища, за допомогою яких забезпечується здійснен­ня правової діяльності на досягнення поставленої мети й отримання бажаного результату. Серед правових засобів можна виділити наступні види: загальносоціальні — моральні норми, соціальні правила; технічні — інструменти, прила­ди тощо; спеціально-юридичні — угоди, правові норми, прин­ципи інше.

Правові засоби можуть використовуватись у різні способи — певні шляхи досягнення поставленої мети з використанням конкретних засобів при наявності відповідних умов діяль­ності. Способи у певній мірі визначають стиль суб'єктів су­спільства, а інтегровані у єдине ціле споріднені способи ста­новлять той чи інший метод правового впливу. Система спо­собів і методів, спрямованих на досягнення найближчих цілей, складає юридичну тактику, а спрямованих на досяг­нення головних, фундаментальних цілей — юридичну стра­тегію.

Внаслідок здійснення правової діяльності соціальний суб'єкт отримує певний особистий чи суспільний результат. Під результатом юридичної практики розуміють бажаний підсумок, отриманий суб'єктом суспільства завдяки здійснен­ню правової діяльності згідно з сформованою у суспільстві моделлю вчинення дій, що дозволяє цьому суб'єкту задо­вольнити відповідну індивідуальну чи колективну потребу-

ЮРИДИЧНА ПРАКТИКА 625

У юридичній літературі виокремлюють зовнішню і внут­рішню форми юридичної практики. Під зовнішньою фор­мою розуміють різні юридичні акти — документи (норма­тивні й індивідуальні, судові й слідчі, нотаріальні тощо), у яких закріплюються правові дії, методи і засоби їх здійснен­ня, прийняті рішення. До внутрішньої форми, тобто спосо­бу організації, внутрішнього зв'язку елементів змісту, відно­сять: процедурно-процесуальне оформлення юридичної прак­тики, яке визначає коло "її суб'єктів, обсяги їх процесуальних прав і обов'язків, умови вступу в правовий процес, порядок використання засобів і методів, строки і час вчинення дій, процесуальні гарантії, умови і процедуру прийняття і вико­нання рішень, порядок їх оскарження та інші вимоги, які поєднують різні властивості й елементи здійснюваної прак­тичної діяльності.

В суспільному житті структура юридичної практики може значно ускладнюватись внаслідок одночасного здійснення багатьма суб'єктами дій, спрямованих на досягнення спільних цілей та взаємопов'язаних генетичними, функціо­нальними, внутрішніми, зовнішніми, прямими, зворотни­ми, правовими, неправовими, іншими зв'язками та відно­синами, коли результати діяльності одних суб'єктів є відправ­ною точкою діяльності інших суб'єктів.

Як і будь-яке явище об'єктивної дійсності юридичну прак­тику можна за певними критеріями класифікувати на види

і підвиди.

Залежно від видів правової діяльності юридичну практи­ку можна класифікувати на правотворчу, правотлумачну, правореалізаційну, практику систематизації права, право­вого виховання.

Правотворча практика полягає у здійсненні уповноваже­ним суб'єктом діяльності у порядку і формах, визначених суспільством, які дозволяють створювати норми права, що найбільш ефективно, повно і адекватно будуть регулювати суспільні відносини, врегулювання яких дійсно вимагаєть­ся потребами життя.

Правотлумачна практика характеризується вчиненням соціальними суб'єктами юридичних дій, спрямованих на адекватне з'ясування і роз'яснення дійсного змісту право-

626