Глава 2

ня 1991 р., ліквідована у 1997 р.), програмними засадами якої, зокрема, була співпраця з українським парламентом з метою покращання ефективності законодавчих процесів та змісту законодавства. У ряді випадків своїми порадами ок­ремі її члени лише сприяли загостренню ситуації в державі. На наш погляд, якщо б «ми вчили так, як треба» власну історію, то цього не трапилося б.

Адже ще у 1918 р. М. Грушевський у своїй праці «Істо­рія та її соціально-виховне значення» застерігав щодо не­безпеки беззастережного запозичення західних стандартів, догм і орієнтирів, до сприйняття яких український народ не був готовий. Замість цього, на думку фундатора україн­ської державності, потрібно вийти з «вузьких рамок» чужо­го впливу на «ширший простір універсалізму». До речі, про­голошений ним принцип універсалізму не втратив акту­альності і сьогодні. Адже він передбачає необхідність пошуку нестандартних підходів до розв'язання складних соціально-політичних питань, що виникають на шляху розбудови на­шої держави.

Об'єктивно трансформація суспільних відносин завжди потребує певного часу. Намагання ж якнайшвидше виріши­ти нагальні проблеми шляхом запозичення чужого досвіду не може дати позитивних результатів. Це повною мірою сто­сується запозичення і таких загальновизнаних принципів, як верховенство права та плюралістична демократія. їх без­думне пристосування до умов України, що спостерігалося у перші роки її незалежності, мало негативні наслідки, яких наша держава не може позбутися і нині. Український на­род, який тривалий час був повністю залежним від держа­ви, не може відразу змінити життєві орієнтири та цінності. Якщо, наприклад, на Заході верховенство права асоціюєть­ся з демократизацією суспільства та підтримкою розвитку ринкових відносин, то в Україні названий принцип сприяє виникненню та поглибленню серйозних суперечностей між захистом соціально-економічних прав людини і необхідні­стю економічної модернізації країни.

Закони і категорії філософії у їх діалектичному застосу­ванні не повинні абстрагуватися від нагальних проблем життя, проектуватись лише на історичні закономірності минулого чи наукові, суто формально-логічні аспекти. За

МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ 55

умов великих соціальних змін нашого сьогодення завдання філософії — відстежувати зародження і розвиток нових за­кономірностей, активно впливати на прогресивні процеси, які відбуваються у суспільстві, сприяти гуманістичним тен­денціям у життєдіяльності соціуму. Це значною мірою сто­сується держави і права, адже державно-правова надбудова нерідко стає епіцентром суспільних суперечностей, де особ­ливо виразно діє, скажімо, такий закон діалектики, як за­кон єдності і боротьби протилежностей. Це зумовлюється, перш за все, наявністю суперечностей всередині самої над­будови — між державою, правом, наукою, мораллю та супе­речністю між державою і правом, з одного боку, та еконо­мічним базисом — з іншого.

Як свідчить практика, консервативні тенденції у законо­давстві, методах державного управління можуть різко кон­трастувати із завданнями сучасного соціально-економічного розвитку. Особливо виразно це проявляється нині, в умовах здійснення політичних, економічних і соціальних реформ. Осмислення та своєчасне подолання суперечностей — необ­хідна умова зміцнення держави і права, забезпечення нор­мального життя суспільства.

Сучасні гострі політичні конфлікти викликають зрозу­мілу емоційну напругу в суспільстві, стреси, боротьбу ду­мок, дебати і суперечки у наукових колах.

У цих умовах вищий обов'язок вченого полягає у тому, щоб у будь-якій ситуації зберігати об'єктивність — відобра­жати дійсність такою, якою вона є, не замовчуючи її неба­жані, негативні сторони і не приписуючи останній якості, котрих вона не має.

Будь-яка юридична наука, у першу чергу теорія держави і пра^а, повинна творчо використовувати закони, методи і категорії філософії. Вони мають бути основою її методології.

Теорія держави і права у процесі пізнання державно-пра­вових явищ використовує:

• загальнонйукові методи (формально-логічний, соціо­логічний, системний., структурно-функціональний, конкрет­но-історичний, статистичний тощо);

• загальні логічні методи теоретичного аналізу (аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, абстрагування, аналогія, моделювання);

56 ГЛАВА 2

— приватно-наукові методи (порівняльного правознавства, техніко-юридичного аналізу, конкретизації, тлумачення тощо).

Названі методи, що використовуються у теорії держави і права, можна певним чином поділити на емпіричні, спря­мовані на виявлення, фіксування, збирання, систематиза­цію інформації про факти та явища, і теоретичні, функціо­нальне призначення яких — тлумачення, пояснення зібра­них даних, побудова понять, концепцій, прогнозів.

Наведені групи методів потрібні для здійснення повноцін­них, всебічних державно-правових досліджень. На будь-яко­му етапі дослідження кожен з вказаних методів може бути витребуваний, а тому вже внаслідок цього методологія має бути множинною, плюралістичною. Однак зазначена плю-ралістичність не повинна перетворюватися на анархіч­не свавілля і суцільну нерозбірливість, бо це не наближає, а, навпаки, віддаляє від положень, адекватних предметові дослідження, заважає досягненню позитивних результатів при формулюванні практично корисних висновків.

Гіпотези, концепції, прогнози, що продукуються теорією держави і права, вимагають об'єктивності наукових вис­новків, які повинні базуватися на твердо встановлених нау­кових фактах. Умоглядні висновки, не підкріплені науко­вими фактами, не можуть претендувати на об'єктивність.

Будучи внутрішньоорганізованою системою загальних філософських, загальнонаукових і приватно-наукових прийомів та засобів пізнання державно-правової дійсності, метод теорії держави і права за структурою є складним й багатогранним. Як система він не може залишатися зашка­рублим і нерухомим, раз і назавжди даним, а, підпорядко­вуючись завданням все більш глибокого вивчення дер/жав-но-правових явищ, постійно збагачується і урізноманітнюєть­ся разом з предметом свого дослідження державо^ і правом, які, у свою чергу, теж безперервно розвиваються. Держав­но-правова наука перебуває у постійному пошуку нових до­слідних методів з метою вдосконалення і розширення систе­ми останніх, посилення її дієвості та ефективності практич­ного результату.

МЕТОДОЛОГІЯ ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ __________ 57

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть методи пізнання теорії держави і права.

2. Визначте місце теорії держави і права в системі інших наук ?

3. Що таке предмет науки?

4. Окресліть предмет науки теорії держави і права.

5. Яка структура теорії держави і права ?

6. Розкрити роль науки теорії держави і права у форму­ванні майбутнього юриста.

Сутність і призначення держави

РОЗДІЛ II

Теорія держави