VII. Теоретичні основи сталого розвитку національної економіки з л 9

більш потужним та реальним, зменшує ймовірність його несприйняття окремими силами суспільства, підвищує відповідальність за його хід та наслідки, створює більш сприятливі умови для визнання прийнятих цін­ностей. А оцінка зі сторони професійних та соціальних груп дає змогу точ­ніше ідентифікувати проблеми та розширити можливості їх вирішення.

Процес сталого розвитку розрахований на тривалий, довготерміно­вий період. Тому об'єктивною виступає потреба врахування принципу забезпечення моніторингу за характеристиками цього процесу. Постій­на оцінка стану та направленості величезної кількості явищ та проце­сів суспільного життя, економічних та екологічних параметрів розши­рює можливості управлінських впливів на їх протікання, регулювання та здійснення своєчасної корекції, зменшення ризиків невдач, проведення поточної та стратегічної оцінки досягнення поставлених цілей.

Принцип інституційного впливу на процес сталого розвитку перед­бачає провідну роль державних інституцій, владних органів у визначенні пріоритетів, стратегічного бачення, мети та цілей, прийнятті програми, забезпеченні правових та інших умов переходу на цей шлях розвитку та його реалізації, проведенні адекватної політики та здійсненні державно­го регулювання, створенні інформаційної управлінської системи та ін­ших видах діяльності. Такий підхід зумовлюється сутнісним змістом та завданнями процесу сталого розвитку.

Врахування цих принципів дасть змогу зблизити інтереси різних по­літичних, соціальних, економічних та екологічних сил в суспільстві, на­лагодити відповідні взаємозв'язки, створити цілісну, комплексну та жит­тєздатну систему сталого розвитку. Це створить необхідні передумови для досягнення поставлених цілей.

Індикатори сталого розвитку. Важливим є питання вибору інтеграль­ного критерію суспільного прогресу в цілому. Довгий час перевага на­давалась економічним параметрам - характеру та рівню розвитку про­дуктивних сил, валовому національному продукту, середньому доходу на душу населення тощо.

Однак на сучасному етапі розвитку економічні чинники вступили у суперечність, наприклад, з якістю природного довкілля. З другої сторо­ни, при повному екологічному та економічному благополуччі спостері­гається культурна деградація, помітне зниження морального рівня сус­пільства.

Вирішення проблеми сталого розвитку вимагає відповідного моніто­рингу за станом та динамікою цього процесу, а також відповідної оцінки. Комісія ООН, що опікується питаннями сталого розвитку, запропонува­ла 134 індикатори, які дають змогу охопити всі його напрямки як в ста­тиці, так і в динаміці. Однак, оскільки здійснювати регулярні виміри за Цими показниками практично неможливо, світові організації вважають

320 Національно економіка

за достатнє здійснювати моніторинг індексів стану соціуму та природно­го середовища, а також індикаторів їхнього відтворення. їх групують за 4-ма напрямками:

1. Індикатори стану біосфери:

• вартість невідтворюваних природних ресурсів;

• вартість відтворюваних природних ресурсів.

2. Індикатори стану соціуму:

• питомий фізичний капітал, характеризує все нагромаджене матері­альне багатство в розрахунку на душу населення;

• питомий людський капітал, показує умовну середню "вартість", яка акумульована в одній людині;

• питомий природний капітал, виражає багатство природних ресур­сів в розрахунку на одну особу.

3. Індикатори відтворення біосфери:

• виробництво екокапіталу за рік на одну особу;

• загальне споживання біопродукції за рік;

• величина біосферної ренти.

4. Індикатори відтворення соціуму:

• виробництво валового суспільного чи національного продукту на душу населення;

• споживання енергії на одну людину за рік;

• питоме виробництво людського капіталу.

За деякими оцінками, перехід на засади сталого розвитку характери­зується виробництвом ВВП на душу населення на рівні 14 тис. дол. Саме такого рівня досягнула Іспанія. Мотивацією стає той факт, що дальше на­рощування виробництва не збільшує середній строк життя в суспільстві. Якість життя в подальшому визначається уже не матеріальними благами, а величинами людського та екологічного капіталу.

Саме лише зростання обсягів виробництва чи окремі кількісні показ­ники валового національного продукту на душу населення не можуть бу­ти єдиним критерієм переходу до сталого розвитку.

Індикатори сталого розвитку комплексно характеризують стан та ди­наміку розвитку соціальних, економічних та екологічних характеристик суспільства. Міжнародні організації в числі інших використовують та­кі традиційні показники як ВВП, однак проводять його корегування на зменшення природних запасів та на шкоду від забруднення навколиш­нього середовища. Цей показник відомий як екологічно адаптований чистий внутрішній продукт. Пропонується індекс розвитку людського потенціалу, який показує якість життя в різних країнах. Однак, ці та інші показники є недостатньо обґрунтованими. А відсутність одного комплек­сного показника дуже затрудняє проведення порівняльної оцінки сталого розвитку, що знижує її об'єктивність.