7.2. Принципи, показники та етапи сталого розвитку

Вирішення питань сталого розвитку передбачає необхідність виро­блення та дотримання принципів здійснення цього процесу.

В основі сталого розвитку лежить принцип справедливого розподілу вигод та благ серед широких верств населення, що має сприяти покра­щенню якості життя. Цілеполягання процесу сталого розвитку виступає одним із складних завдань у зв'язку з його багатовимірністю. Складність взаємовідносин складових частин ускладнює встановлення правильного і ефективного балансу між економічними, соціальними та екологічними цілями. Кожен вид капіталу суспільства - економічний, соціальний, еко­логічний, який обслуговує відповідну сферу, має бути відтворений, а йо­го нарощування не повинно відбуватися за рахунок зменшення іншого. Зростання загального чи питомого капіталу в суспільстві має відбуватися на справедливій основі, рівності можливостей між членами суспільства та поколіннями. Це положення актуальне і при забезпеченні розвитку окремих країн.

В зв'язку з тим, що кожне суспільство складається з різних класів, прошарків, общин, партій, організацій з різними інтересами, в тому числі

316

Національна економіка

і по відношенню до проблем сталого розвитку, необхідним стає зближен­ня їх позицій. Рушійні сили суспільного розвитку, керівництво країни ма­ють проводити та здійснювати курс на сталий розвиток із однаковим його баченням і усвідомленням кінцевої мети. Тому однакове розуміння мети, цілей, напрямів цього способу розвитку всіма основними силами країни виступає одним із принципів забезпечення сталого розвитку.

В структуру системи, що має забезпечити сталий розвиток, входять люди, організації, природа. їхня взаємодія породжує складні суспільні відносинами. Ці складові мають ієрархічну будову і не завжди присто­совані до вимог сталого розвитку. Окремі процеси, в яких вони беруть участь, проходять з різною швидкістю та направленістю. Життєздатність такої системи значною мірою залежить від сили взаємозв'язків та до­сконалості комунікацій, способів та ефективності управління. Адаптація всієї системи до визначених умов та нормативів можлива за умови вра­хування інтегрованого набору факторів, що здійснюють вплив на неї. У зв'язку з цим врахування багатофакторності впливу на процес сталого розвитку віднесено до принципів сталого розвитку.

Складна ієрархічна будова складових елементів та рушійних сил за­безпечення сталого розвитку, значна різноманітність факторів впливу зумовлюють необхідність використання принципу системного підходу при здійсненні відповідної політики. Системний підхід до сталого роз­витку означає врахування інтересів та характеру розвитку окремих під­систем. До таких підсистем слід віднести людську, забезпечуючу та при­родну підсистеми.

Людська підсистема складається із підсистем державності та підсис­теми індивідуумів.

Підсистема державності визначається політикою наявного правлячо­го державного режиму, і в контексті принципів сталого розвитку повинна мати демократичну спрямованість.

Підсистема індивідуального розвитку включає індивідуальний розви­ток окремої особи у сфері забезпечення політичних, соціальних, еконо­мічних та інших прав та свобод.

Забезпечуюча підсистема включає соціальну та економічну складові. Соціальна підсистема - характеризує класову та соціальну структу­ру суспільства, розвиток та розміщення населення, його освіту, охорону здоров'я, пенсійне забезпечення, якість життя, соціальну безпеку.

Економічна підсистема - віддзеркалює сукупність економічних від­носин в суспільстві у сфері виробництва, обігу та споживання, економіч­ний базис та надбудову.

Система може існувати та діяти за умови відповідності її структури та функцій оточуючому середовищу. Сталий розвиток є властивістю жит­тєздатної системи, а остання характеризується певною стійкістю.