2 Зо Національно економіка

V. Теорія регулюїинн» національної економіки

231

В силу своєї специфіки (табл. 5.2.1, 5.2.2), корпорації здатні об'єд­нувати під єдиним координаційним центром різні сфери господарської діяльності: по-горизонталі, по-вертикалі та конгломератно. Відповідно, корпорації можуть бути:

Горизонтально інтегрованими об'єднаннями - об'єднання фірм, в руках яких концентрується більша частка виробництва певної сфери чи галузі.

Вертикально інтегрованими об 'єднаннями - сучасна форма концен­трації капіталу великих корпорацій, за якої вони об'єднують послідовні стадії процесу виробництва, збуту тощо у певній сфері господарювання.

Конгломератами - форма сучасних монополістичних об'єднань крупних корпорацій, яка характеризується повним проникненням у га­лузь чи несуміжні за своєю суттю галузі та сфери як за продукцією, що виготовляється, так і за виробничою технологією.

їх структура не є тотожною первинним ланкам виробництва - під­приємствам за структурою взаємозв'язків між базисними економічними інститутами (табл. 5.2.З.).

Таблиця 5.2.3.

Характер взаємозв'язку базисних економічних інститутів у корпорації та на підприємстві

Характе­ристика	Підприємство	Корпорація
;	2	3
Власність	з визначеним власником -од­ноосібна, сімейна, суспільна. Співпадання власника і під­приємця	Синтез різних форм об'єднання власників - окремих осіб, органі­зацій, установ, ринкових посеред­ників тощо. Диференціація власника і підпри­ємця
Влада	Власники формально мають однакові частки влади або ж влада зосереджена в руках однієї особи	Розподіляється відповідно до частки, внесеної у компанію і, відповідно, нормативно визначе­на її неоднаковість для власників
Управлін­ня	Реалізується безпосередньо власником або делегується менеджменту під безпосеред­нім керівництвом власника = власність + управління	Чітке розмежування управління та власності
Праця	Наймана праця без права на участь в управлінні	Наймана праця з правом на участь в управлінні

Продовження таблиці 5.2.3.
1	2	3
Органі­заційна структура	Найчастіше лінійна струк­тура, що не забезпечує під­приємству самодостатності і змушує звертатись за додат­ковими послугами до ринко­вих посередників	Складна ієрархічна структура, що забезпечує компанії самодостат­ність на ринку (блоки з фінансо­вих, виробничих, науково-техніч­них, збутових та інших питань, що самі є складними комплекса­ми і мають певну самостійність)
Масштаби діяльності	Малий та середній бізнес	Переважно великий бізнес
За спосо­бом отри­мання ре­сурсів	Вихід на ринок	Більший рівень самозабезпечен­ня в наслідок концентрації та інтеграції з іншими ринковими агентами
Відно­шення до ринку	Ринок невідомий	Ринок відомий, що забезпечуєть­ся інтеграційними зв'язками та активними маркетинговими до­слідженнями
Органі­заційно правова форма	Домогосподарство, комунальне підприємство, державне підприємство, партнерство, сімейне підприємство	Об'єднання, що засновані на па­йових принципах з обмеженим вкладеними частками правом на управління - АТ та складні кор­поративні утворення
Межі ді­яльності	Переважно місцевий, регіо­нальний, іноді національний рівні економічної активності	Переважно національний та над­національний рівні економічної активності

У структурі економічних взаємовідносин між структурними ланками корпорації також відбуваються значні зміни, оскільки ланками фірм та надфірмових утворень є не певні виробничі та управлінські одиниці, а цілі майнові та виробничі комплекси, що мають змогу бути самостійни­ми організаційно-правовими формами господарювання. Так, наприклад, сучасні корпорації можуть включати такі блоки (рис.5.2.1).

Взаємовідносини між блоками вже не є конкурентними у повно­му розумінні даного поняття, вони є відносинами „материнськими або батьківськими", оскільки усі суб'єкти об'єднання мають єдину мету ді­яльності і дотримуються єдиної філософії на ринку. Так само, за умов стійкого корпоративного утворення рух ресурсів забезпечується не через ціновий механізм, а шляхом внутрішньо корпоративних контактів та до­мовленостей, тобто через систему внутрішньо корпоративних інститу­тів. Вони представлені у двох основних формах: як формальні інститути

232

Національна економіка

корпорації (внутрішня документація, офіційні договори та домовленос­ ті) та неформальні інститути (змови, неофіційні домовленості, погрози, шантаж, шпигунство). ■

		Управлінське ялт>	Т И7-»МПЯНІЇ
	г-
	Промисловий блок		Головна виробнича + дочірні компанії^
	Торговельно- ^-Г							_-
	економічний блок
				Торговельні
				компанії
								-
				і
				Банки, інвестиційні та інші компанії -
					■
	БлокНДДКР				Дослідні установи, відділи нддкг>--—

Рис. 5.2.1. Структура сучасної корпорації за основними блоками

Так, формальні інститути забезпечують внутрішню стабільність ком­панії, регулюють рух ресурсних потоків, встановлюють права та обов'яз­ки сторін. Крім того, вони слугують основним джерелом інформації для формування інституту репутації компанії для громадськості, ЗМІ, органів влади, постачальників, споживачів, конкурентів, інвесторів. Вони гаран­тують законність діяльності компанії та забезпечують для іншої сторони надійність взаємовідносин з фірмою. Офіційні договори та домовленості

V. Теорія регулювання національної економіки 233

прописують усю сукупність необхідних умов для забезпечення діяльнос­ті компанії: від строків домовленості та сторін, що беруть у ній участь, до питань ресурсних потоків, принципів управління, ціноутворення, страте­гії і тактики договірних відносин.

Неформальні інститути досить часто застосовуються на противагу деяким формальним аспектам діяльності. Основна причина такого ста­ну полягає в тому, що компанія-ініціатор (ініціатори) взаємовідносин не повинна апріорі звітувати про результати виконання домовленості, може легко обійти державне втручання та нагляд за діяльністю компанії і зеко­номити на оформленні домовленості.

Змови без офіційного афішування умов домовленості можуть розгля­датись в якості механізму забезпечення конкурентної переваги на ринку, особливо в умовах нестабільної ринкової ситуації, загрози з боку інших учасників даного ринкового сегменту чи держави. „Змовники" неофіцій­но встановлюють єдиний диктат на ринку шляхом маніпулювання ціна­ми, товарним асортиментом, розповсюдженням „необхідної" інформації про конкурентів та власні фірми на ринку.

В результаті неофіційного згрупування кількох великих компаній у прагненні певним чином вплинути на ринок з метою реалізації власних інтересів у галузі, підгалузі, на ринковому сегменті відбувається фор­мування так званого „ринкового йакууму", коли ринковий механізм ви­тісняється корпоративними важелями впливу. Наприклад, якщо за умов ринкового саморегулювання компанії-змовники діяли окремо у політи­ці формування та підтримання певного рівня цін, то при змові вони мо­жуть сформувати єдину ціну на товар чи ресурси, яка об'єктивно буде впливати на ціноутворення середнього та малого бізнесу, представленого на ринку даного товару чи ресурсу, відіб'ється на цінах постачальників, структурі попиту і пропозиції.

Наприклад, лідерство у цінах. Олігополісти і монополісти мають змо­гу координувати свою цінову політику, не вступаючи у пряму змову один з одним: коли компанія-лідер штучно занижує або підвищує ціну, інші фірми змушені робити аналогічний крок, що не притаманно ринковому механізму з вільним ціноутворенням. Таким чином, ІКС здійснюють до­даткову до власної господарської владу, тобто пануючи, управляючи, ке­руючи, організовуючи і контролюючи ситуацією у державі, створюючи її за рахунок цілеспрямованого впливу на суспільство і параметри вироб­ництва і тим самим забезпечуючи собі стабільний прибуток та подаль­ший розвиток.

Специфічним інститутом компанії, що поєднує в собі формальний та неформальний елементи її діяльності, частково відображені в докумен­тах та практиці укладання контрактів (формальні чи неформальні домов­леності), є корпоративна культура. В сучасних умовах вона вже давно

234

Національна економіка

перестала уособлювати лише внутрішню архітектоніку компанії, пере­творившись на „соціальний клей", який не просто „допомагає утриму­вати цілісність організації за рахунок створення прийнятних стандартів мислення і поведінки", а й забезпечує внутрішню і зовнішню інтеграцію, зв'язок між внутрішніми формами її прояву та механізмами зовнішнього позиціонування для зміцнення свого становища на ринку.

Вона поєднує в собі елементи організації внутрішнього життя фірми (моделі поведінки, фірмовий одяг, логотип, взаємовідносини керівництва з персоналом, філософія існування, внутрішні комунікації, стиль управ­ління тощо) зі способами прояву її „унікальності" в зовнішньому середо­вищі. Ці способи реалізації зовнішніх контактів є своєрідними каналами, що передають і отримують імпульси з зовнішнього середовища.

У дію вступає цілий комплекс форм зовнішнього прояву корпоратив­ної культури, які вже не можна розглядати як окремі елементи структури компанії: маркетинг, стратегічне планування та прогнозування, корпора­тивна політика та корпоративні програми, що у своїй сукупності ведуть до формування єдиної конкурентної стратегії фірми на ринку і виступа­ють основним засобом комунікації між нею та ринковими агентами. Вони є системою планомірного цілеспрямованого і, фактично, альтернативного впливу на ринкову та загальну економічну ситуацію в економіці країни та за її межами. їх прояв не описується лише законами ринкового саморегу­лювання чи державного втручання в економічні процеси, він виходить за їх рамки як „внутрішньо триєдиний світ корпорації - мікро-, мезо- і ма-крорівні діяльності є нероздільними у цілях і стратегії існування фірми".

Так, якщо за ринкового саморегулювання основним джерелом інфор­мації про попит, пропозицію та конкуренцію виступає ціна, то корпора­ція використовує в першу чергу „внутрішні резерви фірми" - маркетин­гові стратегії та політику.

В рамках сучасної маркетингової стратегії корпорацій вирішуються такі задачі: постановка стратегічних цілей; формування ресурсів роз­витку (матеріальних, фінансових, людських, технологічних, інформа­ційних); побудова і підтримка системи зовнішніх відносин корпорації; визначення найбільш вигідних сфер діяльності; визначення „глибини" операцій, які можливо виконати власними зусиллями; побудова механіз­мів управління зонами бізнесу; побудова і розвиток відносин всередині корпорації (організаційної структури), яка б забезпечила ефективне ви­конання всіх вказаних задач; отримання об'єктивної інформації про на­сиченість ринку пропонованими, замінюючими і доповнюючими това­рами і послугами; аналіз платоспроможного попиту, що пред'являється у сегментах ринку товарів і послуг субститутів; РК-акція, що розкриває природу продукту або сутність послуги, їх переваги на ринку аналогіч­них і заміщуючих товарів і послуг; формування корпоративної концепції