V. Теорія регулювання національної економіки 251

• Платник податку - особа, що реально несе податкове навантаження (сплачує податок);

• Об'єкт оподаткування - дохід чи майно, з якого відбувається нара­хування податку;

• База оподаткування - та частина об'єкта оподаткування, на яку ре­ально здійснюються податкові нарахування;

• Ставка податку - визначає величину податку на одиницю оподатку­вання;

• Пільгові режими оподаткування;

• Системи, типи і види податків.

Вплив на елементи податкової системи з боку держави відбувається за рахунок дискреційної фіскальної політики і політики вбудованих ста­білізаторів.

Вбудовані стабілізатори - це такі економічні механізми фіскальної політики держави, які здатні автоматично реагувати на зміну економічної ситуації без необхідності прийняття спеціальних рішень для її коригу­вання. До них належать: зміна податкових надходжень при прогресивній системі оподаткування, система соціальних виплат (по безробіттю, по боротьбі з бідністю тощо).

Та оскільки вони не здатні повністю забезпечити вирівнювання дис­пропорцій в економіці, держава застосовує також дискреційну фіскаль­ну політику - свідоме регулювання системи оподаткування та держав­них видатків з метою позитивного впливу на реальні обсяги суспільного виробництва, зайнятість, розподіл ресурсів, інфляцію та загальне еконо­мічне зростання національної економіки. Особливістю дискреційної фіс­кальної політики є те, що вона може не змінюватись протягом досить тривалого періоду економічного циклу, а от при зміні одного з елементів податкової системи одночасні зміни відбуваються в інших її елементах.

Одним з основних важелів податкової політики в умовах трансформа­ційних змін є так звані податкові пільги (стимулююча політика), що становлять досить потужний та ефективний засіб впливу на мотивацію та саму господарську поведінку суб'єктів національної економіки у бажаному для економіки напрямку. За умови збільшення податкового навантаження маємо справу зі стримуючою податковою політикою (наприклад, для регу­лювання діяльності монополій, захисту національних виробників та ін.)

Базовими умовами для вибору тієї чи іншої моделі фіскальної політи­ки є такі фактори: рівень економічного розвитку країни, реальний рівень ВВП на душу населення, рівень стабільності національної економіки, економічний порядок та рівень розвитку ринкової інфраструктури, по­літична ситуація в країні, ідеологія, співвідношення форм власності, со­ціальна спрямованість економічної політики, економічна культура, мен­тальність нації, інтегрованість в міжнародну економіку.

252

Національна економіка

Досвід розвинених країн свідчить, що у сучасних умовах податкові пільги є досить дієвим механізмом для стимулювання НТП та впрова­дження його досягнень у виробництво, що визначає і загальний стан на­ціональної економіки на міжнаціональному рівні. Такі пільги передбаче­ні як для малого, так і для середнього і великого бізнесу.

В Україні існує ряд проблем щодо політики пільгового кредитуван­ня, субсидіювання та податкових пільг бізнесу. Вона складається з двох основних підпроблем. Перша пов'язана з неефективною політикою зов­нішнього фінансування суб'єктів господарювання: банківське, державне, система дезінвестицій. При цьому податковий фактор не розглядається з точки зору його впливу на вартість залучення капіталу в цілому. Також не враховуються такі фактори, як: галузь виробництва, форма організа­ції бізнесу, обсяги діяльності підприємств, особливості законодавства про банкрутство, участь у високотехнологічному виробництві та інші важливі показники. Тобто, уваги потребує також податкове законодавство України, що за ставками податків на розподілений та нерозподілений прибуток під­приємств не є стимулюючим фактором розвитку вітчизняного бізнесу.

Друга проблема пов'язана з внутрішніми джерелами фінансування вітчизняного бізнесу: принцип „зменшення рівня оподаткування", від­сутність фінансового планування (бюджетування) на більшості підпри­ємств, неефективна амортизаційна політика, переважання короткостро­кового кредитування над довгостроковим, низький рівень прибутковості, ризикова політика формування активів і пасивів без врахування принци­пів забезпечення фінансової рівноваги. Ці проблеми доцільно вирішува­ти одночасно, насамперед, шляхом проведення комплексної кредитної, фінансової, мотиваційної та податкової політики держави.

Фінансово-кредитне регулювання національної економіки - це су­купність заходів держави щодо регулювання грошових відносин, які пов'язані з утворенням, розподілом, рухом і використанням фондів гро­шових коштів виробничого і невиробничого призначення з метою забез­печення держави, фірм, підприємств, організацій, фізичних осіб у гро­шових ресурсах.

Фінансово-кредитне регулювання охоплює цілий комплекс взаємовід­носин між структурними ланками національної економіки:

• Фінансові відносини між державою і підприємствами, що реалізують­ся у взаємних фінансових потоках;

• Між суб'єктами господарської діяльності, які реалізуються через сис­тему кредитування, фінансування, інвестування, взаємних платежів, перехресне володіння акціями тощо;

• Відносини всередині великих підприємств між їх частинами (корпо­рації, ФПГ, альянси та ін.), між головною компанією та дочірніми фір­мами, між підприємством та робітниками тощо;