V. Теорія регулювання національної економіки 537

Кластер будується таким чином, щоб різні за своєю природою суб'єк­ти ринку працювали у єдиному напрямку. Співнаправлена діяльність про­являється через створення спільної системи цінностей для всіх суб'єктів при одночасному прагненні отримати вигоди від контрактації. Ефект від діяльності кластерів в економіці описаний у теоріях промислового роз­міщення Вебера, теорії конкурентної стратегії Портера та теорії Маршал-ла. За ними фірми, органи державної влади, малий та середній бізнес, складові інфраструктури ринку досягають економії на витратах (часу та ресурсів) за рахунок нарощення просторової та функціональної коопера­ції, в рамках якої зовсім по іншому формуються попит, пропозиція, ціни і відбувається конкурентна боротьба. Так, наприклад, малий та середній бізнес у прагненні вберегти себе від експансії крупних фірм буде вдо-вольнятись будь-яким становищем у кластері (доля ринку, ціни, поста­чальники ресурсів), аби забезпечити собі подальшу діяльність у даному секторі - це його вигоди в угоді.

В рамках таких структур конкурентні переваги забезпечуються за ра­хунок домовленостей між учасниками кластерів, взаємним обміном ре­сурсів та інформацією, врахуванням вимог іншої сторони при формуван­ні стратегій попиту і пропозиції, моделювання цін та товари і послуги. Таким чином ціни формуються не як результат прямої дії законів попиту і пропозиції на вільному ринку, а як результат офіційних чи неофіційних договорів між суб'єктами кластеру. А конкуренція частково витісняєть­ся за його межі і відбувається між тими суб'єктами ринку, які бажають увійти в структуру кластеру або, принаймні, зберегти свої позиції поряд з ним. Кожен з учасників кластеру розглядає членство в ньому як забез­печення власних конкурентних переваг, оскільки має здатність постійно розвиватись, забезпечений гарантованою підтримкою, інформований про стан ринку та економіки загалом, отримує додаткові джерела укладання взаємовигідних угод.

Таким чином, кластер як умовно стійке утворення широкого кола учас­ників - інститутів підтримки, виробничих і комерційних структур, поста­чальників ресурсів, дистриб'юторів, урядів, науково-дослідних установ, громадських організацій - дає синергетичний ефект як власне для себе, так і для кожного учасника окремо та економіки загалом.

Сучасні корпорації впливають на ринок не лише за рахунок викорис­тання його ж принципів та закономірностей функціонування, а й опо­середковано через координацію діяльності державних органів влади. У літературі даний механізм прийнято називати корпоративним лобізмом.

Корпоративний лобізм - це форма взаємодії влади та крупного бізне­су, що проявляється як прагнення останнього провести власні інтереси позаринковими способами з метою власних економічних інтересів. Він проявляється у таких основних формах:

238

Національна економіка

• просування власних лобістських інтересів в органи влади шляхом ар­гументації невідкладності та актуальності проведення певних заходів;

• надання консультаційних послуг органам влади;

• технічна допомога в зборі та обробці інформації, участь у написанні документів та моніторинг виконання виданих актів;

• просування „вигідних" кандидатур в органи влади;

• участь у виконанні державних програм, управління державною влас­ністю на договірних умовах.

Корпоративний лобізм об'єктивно існує як опосередкована форма впливу на ринковий механізм. І завдяки тому, що він не є узаконеною формою взаємовідносин влади і бізнесу, він складно піддається регулю­ванню з боку суспільних та державних інститутів влади, і, разом з тим, відкриває широкі можливості для варіювання альтернативами в межах цих взаємовідносин.

Використання корпоративного лобізму допомагає розширити межі власного зростання фірмі-носію лобістських інтересів, що проявляєть­ся як отримання додаткових ринкових переваг перед іншими учасниками ринку. А.Д.Бєрлін та Г.Е.Грігор, проаналізувавши концепцію конкурент­них переваг М.Портера, прийшли до висновку, що кожна з них може бу­ти забезпечена шляхом використання лобізму. Так, загроза входження на ринок нових учасників, ринкова влада постачальників ресурсів, ринкова влада споживача, загроза з боку товарів-замінників і необхідність добива­тись вигідного становища серед конкурентів можуть бути усунені завдяки таким механізмам як: ліцензування, сертифікація продукції, адміністра­тивний примус, додаткові норми і стандарти, контракти з державними по­стачальниками за нижчими за ринкову цінами, отримання права поза кон­курсом на розробку сховищ, пільгові оренда, збут, зниження податкового тиску на лоббі, штучне обмеження попиту на товари, отримання префе­ренцій перед іноземними фірмами, заборона певної реклами чи навпаки просування рекламних та інших маркетингових акцій фірми-лоббі тощо.

Тобто, лобіювання власне корпоративних інтересів в органах дер­жавної влади поряд із застосуванням вказаних вище форм регулюючого впливу фірм на ринок становить ніщо інше як спосіб коригування форм реалізації законів ринкового саморегулювання і, відповідно, його вплив об'єктивно по каналам економічної системи розповсюджується не лише на окремі сфери, ринки чи галузі, а на всю національну економіку.

Таким чином можна зробити висновок, що сучасні корпорації висту­пають потужними суб'єктами ринку. їх сила, могутність проявляється двонаправлено: через систему внутрішніх та зовнішніх каналів кругообі­гу ресурсів. Це - ринкова та загальна економічна влада корпорацій - їх здатність „забезпечувати власну життєдіяльність, нарощувати власну ва­гу на зовнішньому та внутрішньому ринках, нав'язувати власні принципи

V. Теорія регулювання національної економіки 239

і правила гри іншим учасникам ринку, поглинати чи відштовхувати на периферію більш слабких конкурентів, за можливості диктувати ринку свої ціни, реалізувати вплив на органи державної влади" і, в той же час, розуміючи власну залежність від економічної системи, поза межами якої їх існування позбавлене сенсу, „надавати право" на існування і розвиток прямо чи опосередковано усій сукупності економічних агентів.

Внутрішня влада над власними ресурсами компанії у поєднанні з до­датковою господарською владою фірми над зовнішніми щодо неї ресурс­ними потоками, що проявляється у прагненні оптимізувати їх рух у по­трібному для фірми напрямку, представляє собою, у кінцевому випадку, механізм корпоративного регулювання економіки, що проявляється як цілеспрямований прямий та опосередкований вплив на основні параме­три суспільного виробництва: попит, пропозицію, ціну і конкуренцію - з метою задоволення власних корпоративних та суспільних потреб, поза межами яких економічна система і всі її елементи позбавлені сенсу і не можуть існувати.

В Україні за роки незалежності було сформовано масштабний корпо­ративний сектор, що представлений АТ (ВАТ, ЗАТ, ДАК), ТНК, синдика­тами, консорціумами, ПФГ та іншими ІКС - понад 192368 структур.

Проте вони й до цього часу не спромоглись створити систему дієвих механізмів регулювання (координації) національної економіки, в Україні корпоративне регулювання має квазіформу:

• На мікрорівні діяльності корпорацій не дотримується практика вза­ємоузгодження інтересів суб'єктів корпоративних відносин через систе­му корпоративних інститутів та інституцій - порушення норм, принципів, правил проведення загальних зборів акціонерів, розкриття корпоративної інформації, формування та діяльності органів управління компанії тощо;

• Корпоративний лобізм не відповідає міжнародній практиці вза­ємозв'язків між владою і бізнесом і має форму „зрощення політичної та економічної влади" - за допомогою владної підтримки на рівні держави і регіональних політичних еліт окремі фінансово-промислові групи актив­но втручаються в економічні процеси, приватизацію державних підпри­ємств, ініціюють поділ економіки країни на сфери свого впливу..., створю­ють для „своїх" відповідні прикриття, пільгові умови функціонування;

• Стратегія фірми досить часто не відповідає загальній стратегії роз­витку національної економіки - вона переважно коливається на полюсі короткочасного швидкого збагачення за рахунок збільшення ринкової та економічної влади;

• Приватизація та корпоратизація відбуваються з порушенням чин­ного законодавства;

• Держава, виступаючи на перших етапах ринкових перетворень круп­ним акціонером, й до цього часу не розробила єдиної стратегії управління

240

Національна економіка