VI. Програмування та прогнозування національної економіки 5 "75

• дослідження і розробка альтернативних варіантів програм;

• оцінка і вибір найефективніших варіантів програм;

• формування розгорнутого проекту програм;

• формування єдиної стратегії вирішення проблем.

Для розробки й обгрунтування різних варіантів цільових комплекс­них програм доцільно використовувати такі методи, як: економічний та структурний аналіз, балансові методи, обґрунтування рівня розвитку ви­робництва й основних показників за факторами впливу.

Механізм формування цільових комплексних програм можна розгля­нути на прикладі цільових комплексних наукових і науково-технічних програм, які розробляють і реалізують для вирішення найважливіших міжгалузевих наукових і науково-технічних проблем національної еконо­міки з метою концентрації ресурсів на пріоритетних напрямах науково-технічного прогресу.

Цільові комплексні науково-технічні програми розробляють для масштабної реалізації значних науково-технічних досягнень: створення нових видів конкурентоспроможної техніки, принципово нових техноло­гічних процесів і нововведень та доведення їх до практичної реалізації, а також розвитку наукових досліджень і технічних розробок за найбільш перспективними напрямками науки й техніки. Реалізація науково-техніч­них програм характеризується обсягом і термінами їх виконання в ціло­му та виконанням окремих їх етапів (завдань); вартістю виконаних ро­біт; очікуваним економічним ефектом від завершення робіт і фактичним ефектом від упроваджених результатів.

Етапи формування цільових наукових і науково-технічних програм наступні:

• вибір і оцінка наукових та науково-технічних проблем для програмно­го вирішення;

• формування комплексу цілей наукових і науково-технічних програм;

• розробка попереднього проекту програми;

• розробка розгорнутого проекту програми;

• вироблення організаційно-економічного механізму;

• управління реалізацією наукових і науково-технічних програм. Відбір завдань або проектів пріоритетних напрямів науково-технічно­ го прогресу базується на експертних оцінках відповідних напрацювань і закінчених науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Вимо­ ги до відбору науково-технічних програм конкретизують у відповідному переліку питань, на які необхідно дати відповідь при обґрунтуванні до­ цільності їх виконання. Сукупність відповідних параметрів є вихідною інформаційною базою для визначення економічних і соціальних переваг тих завдань, які мають бути включені в науково-технічні програми, а та­ кож для розробки проектів їх реалізації.

276

Ноціонаяьна економіка

Пріоритетні напрями, які потребують програмного вирішення, схва­лює Верховна Рада України. Для цього Національна академія наук за участю Міністерства освіти України, міністерств, науково-дослідних інститутів методом експертних оцінок визначає перелік таких програм, після чого їх розглядає Кабінет Міністрів і подає до Верховної Ради. На підставі затвердженого переліку оголошують конкурс щодо розробки конкретних цільових наукових програм.

Підставою для програмно-цільового фінансування державних науко­во-технічних програм є затверджені Постановою Верховної Ради України № 2705- XII від 16.10.92 р. та уточнені Постановою Кабінету міністрів України № 429 від 22.06.1994 р. вітчизняні пріоритетні напрями розвитку науки і техніки. До них відносяться:

• здоров'я людини;

• охорона навколишнього середовища;

• виробництво, переробка та збереження сільськогосподарської про­дукції;

• екологічна енергетика та ресурсозберігаючі технології;

• перспективні інформаційні технології, прилади комплексної автома­тизації, системи зв'язку;

• нові речовини та матеріали;

• наукові проблеми розбудови державності України.

Комплексні цільові наукові програми відкриті для поповнення нови­ми проектами. Рішення про введення нових проектів або вилучення ма­лоефективних приймає замовник програми.

Однією з визначальних умов досягнення програмних цілей є створення ефективного організаційно-економічного механізму управління формуван­ням та реалізацією програми. Органи управління програми створюють на стадії, яка передує її розробці. Вони виконують повний управлінський цикл. Економічний механізм включає методи визначення та використання еконо­мічних важелів, виділення фінансових та матеріально-технічних ресурсів і розпорядження ними, оцінку й стимулювання діяльності виконавців.

Однією з основних функцій управління програмою є контроль за хо­дом її формування і реалізації. Джерелом інформації для цілей контролю є комплект затвердженої документації, форми державної статистичної звітності, звіти організацій та підприємств-виконавців, форми бухгал­терської звітності, спеціальна звітність за програмами.