VII. Теоретичні (киоіи даного розкитку національної економіки 333

Однак, на практиці задекларовані заходи не мають достатнього фі­нансового забезпечення. Не здійснюється моніторинг і практично від­сутня інформація щодо процесу реалізації й результативності націо­нальних і загальнодержавних природоохоронних програм. Принципи сталого розвитку в економічній політиці не дотримуються. Стратегічне планування переходу до сталого розвитку в Україні ще не набуло фор­мальних ознак системної політики. До цього часу не прийняті Націо­нальна стратегія сталого розвитку та Національний план дій з охорони навколишнього середовища, хоча рядом міжнародних документів пе­редбачено заходи щодо сприяння сталому розвитку та прийняття дер­жавної стратегії сталого розвитку.

Перехід до сталого розвитку тісно пов'язаний з національною без­пекою України та захистом її національних інтересів. Стабільність іс­нування України стає залежною як від внутрішніх факторів ризику (со­ціально-економічна криза, злочинність, корупція, регіональні екологічні кризові процеси), так і від явищ глобального характеру (глобальні еко­номічні кризи, організована злочинність, контрабанда наркотиків, неза­конна торгівля зброєю, міжнародний тероризм, інформаційні диверсії).

Глобалізація світової економіки створює нові умови існування дер­жав та міждержавних відносин. Україна відчуває гостру потребу в адекватній синхронізації стратегії національної безпеки у відповіднос­ті з тенденціями розвитку зовнішніх та внутрішніх загроз.

Проголошення світовою спільнотою новою шляху розвитку земної цивілізації - сталого розвитку, змушує до перегляду концептуальних за­сад національної безпеки. Визнання Україною нової моделі історичного прогресу суспільства на засадах сталого розвитку (Всесвітня Програма дій на XXI сторіччя, Ріо-де-Жанейро, 1992 рік), духовного відродження, самозбереження та гармонійного існування суспільства стає головним пріоритетом національної безпеки.

Постала життєво необхідна проблема створення системи забезпечен­ня національної безпеки нового типу, яка б грунтувалася на засадах ста­лого гармонійного розвитку.

Інноваційна модель сталого розвитку національної економіки. В Україні була розроблена програма сталого розвитку, яка має вирішити питання гармонізації та збалансування розвитку економіки, природи та суспільства.

У 2002 році Міжвідомчою комісією з науково-технологічної безпеки при Раді національної безпеки і оборони України був розроблений проект Національної доктрини інноваційного розвитку і модернізації економіки України. Він зберігає свою актуальність і може стати базовою платфор­мою інноваційної моделі сталого розвитку України, хоча до цього часу не прийнятий вищими органами влади.

334

Національно економіко

Інноваційний розвиток національної економіки - це процес розши­реного суспільного відтворення, в якому зростання обсягів виробленої продукції та підвищення її конкурентоспроможності досягається пере­важно за рахунок інтенсивного виробництва та активного використання нових знань та їх матеріалізованих результатів. Сутність його полягає у безперервному оновленні спектру товарів та послуг, а також технологій їх виробництва.

Інноваційний розвиток економіки забезпечує постійне зменшення енерго- та ресурсоємності одиниці продукції, збільшення продуктивності праці.

Інноваційний розвиток торкається усіх ланок ринкових пропозицій товарів і послуг споживчого та інвестиційного призначення, а, тому охоп­лює не тільки виробництво, але й багато інших сфер суспільного життя -фундаментальну і прикладну науку, освіту, управління, фінанси, культу­ру та інші.

Необхідною умовою інноваційного розвитку економіки є забезпечен­ня засобами державної політики тісного взаємозв'язку між усіма складо­вими суспільного життя.

Національна система інновацій має базові потенційні можливості, які необхідно використати та розвинути у процесі переходу на інноваційну модель розвитку економіки. Ці можливості базуються на:

• розвинутій мережі науково-дослідних і проектно-конструкторських організацій, галузевих і територіальних наукових центрів;

• розвинутій системі освіти;

• сучасному науково-виробничому потенціалі таких наукоємних га­лузей промисловості, як аерокосмічна, електронна, напівпровідникова, виробництво засобів зв'язку, обчислювальної техніки, приладобудуван­ня, суднобудування та інші;

• значних резервах виробничих потужностей;

• економічно вигідному географічному розташуванні України;

• привабливих природничо-кліматичних умовах та наявності різно­манітних природних ресурсів;

• участі України в міжнародних наукових і науково-технічних про­грамах.

Одночасно існують негативні явища і проблеми, що стримують розвиток української інноваційної системи:

• зупинка та руйнація багатьох переважно високотехнологічних га­лузей промисловості;

• низький рівень фінансування прикладної науки взагалі та іннова­ційної діяльності зокрема;

• невідповідність галузевої структури виробництва та прикладної на­уки сучасним вимогам;