VII. Теоретичні осноии сталого розіитку національної економіки 337

Для стимулювання попиту на інновації необхідно:

• змінити податкові пріоритети, встановивши вигідніші податкові ставки для виробництва, ніж для торгівлі чи банківської діяльності;

• встановити митні пільги на імпорт передового технологічного об­ладнання та продукції, яке не виробляється в Україні, та на експорт ві­тчизняного обладнання та продукції;

• запровадити матеріальне заохочення інновацій, включаючи під­тримку і стимулювання попиту споживачів на наукомістку продукцію;

• налагодити систему сертифікації, контролю якості продукції та оцінки відповідності світовим зразкам;

• впровадити безперервну технічну та інформаційну підтримку жит­тєвого циклу товарів.

Модель нині діючої системи державної інноваційної політики є до­сить розгалуженою, але недостатньо інтегрованою і зорієнтованою на досягнення головної мети інноваційної діяльності - розширеного відтво­рення економіки на новій технологічній основі, зростання ВВП, завою­вання і формування нових ринків товарів і послуг.

Не сформовано центр інноваційної політики, який би проводив ін­новаційну ідеологію в економічну практику. Не завершено формування стимулюючої законодавчо-правової бази і адекватного фінансово-еконо­мічного механізму, включаючи організаційні структури. Певного орієнту­вання потребує вся економічна модель держави, у тому числі освіта, культура, науковий та інтелектуальний потенціал, які є першоосновою суспільного прогресу.

Тривалий час вирішенню еколого-економічних питань не приділялось належної уваги, тому умови проживання людей в деяких регіонах світу, зокрема в Україні погіршувались.

Система природокористування, охорони й відтворення навколишньо­го середовища в Україні не відповідає вимогам часу і нині перетворилась на фактор, який стримує перехід на засади сталого розвитку. Вирішення цих проблем залежить від макроекономічної, екологічної та соціальної політики.

Багато країн позитивно сприйняли модель сталого розвитку, яка сти­мулює економічне зростання і подальшу до певної межі інтенсифікацію використання природних ресурсів.

Поступовий перехід на систему економічного зростання й екологіч­ного балансування вимагає дотримання цілої низки вимог. Одна з них полягає в забезпеченні адекватності нової екологічної політики сучасним економічним перетворенням, застосування економічних важелів управ­ління, вартісної оцінки природних ресурсів.

Друга вимога пов'язана з розвитком ринку еколого-економічних по­слуг, і зокрема, експертиз та оцінок законодавчих актів, програм, нової

338

Національно економіка

продукції, техніки і технологій, розміщення підприємств, виробництв то­що, який в нашій державі лише продекларований.

Третя вимога полягає у необхідності обов'язкового врахування еко­логічних лімітів в процесі проектування і будівництва промислових та інших комплексів.

Четверта вимога торкається визначення пріоритетних напрямів нової макроекономічної та екологічної політики, втілення в життя основних принципів ресурсозбереження.

Впровадження в нашій країні основних засад сталого розвитку стри­мується рядом політичних, економічних, соціальних та міжнародних причин, які мають складний характер.

Основними із них є наступні:

• відсутність соціально-економічної стабільності;

• нерозвиненість ринкових механізмів;

• недостатня усвідомленість керівників різних рівнів управління у необхідності використання стратегії сталого розвитку;

• відсутність ефективної системи інституційного забезпечення впро­вадження сталого розвитку;

• недосконалість правової бази;

• відсутність національної стратегії переходу до сталого розвитку;

• нерівномірність розміщення продуктивних сил по території Укра­їни.

Перехід України до сталого розвитку ускладнюється ще й рядом неви-рішених проблем політичного, економічного, воєнного, інституційного становлення державності.

Розв'язання цих проблем потребує значних зусиль і часу, вирішення певних першочергових заходів.

Перш за все на вищому законодавчому рівні необхідно прийняти концепцію сталого розвитку країни в якості основного шляху розвитку України на XXI століття і на цій основі розробити узгоджену та ефек­тивну стратегію, сформулювати головні завдання та визначити шляхи їх вирішення.

По-друге, провести професійну підготовку і атестацію управлінського персоналу, відповідального за підготовку і реалізацію стратегій сталого розвитку на всіх рівнях управління.

По-третє, прийняти необхідне нормативно-правове законодавство, розробити методологію, методику діяльності з реалізації засад сталого розвитку.

По-четверте, ввести стандарти та регламенти діяльності відповідно до вимог сталого розвитку.

По-п 'яте, розробити та забезпечити виконання програм переходу до сталого розвитку.